Найбільша і найважливіша частина виховання кожного — це те, що ми даємо собі самі.
Едвард Ґіббон, британський історик, член Парламенту Великої Британії

Сумні підсумки Другої Карабаської війни

Азербайджан опублікував дані про свої втрати, що означає: в Баку вважають цю війну закінченою
7 грудня, 2020 - 19:37
ФОТО REUTERS

Азербайджанські втрати становлять 2783 убитих (швидше за все, сюди входять і померлі від ран), понад 100 зниклих безвісти, 1245 тяжкопоранених, що залишалися у шпиталях на момент публікації 3 грудня офіційних даних про втрати. Серед 2783 загиблих 103 особи досі не опізнані. Для їх впізнання потрібне проведення ДНК-експертиз. Швидше за все, більшість зниклих безвісти насправді перебувають серед 103 невпізнаних трупів. Можливо, після встановлення долі всіх зниклих безвісти кількість загиблих з азербайджанської сторони збільшиться на кілька десятків осіб, але навряд чи більше. Цифри втрат убитими виглядають правдоподібними. Оскільки азербайджанці майже весь час наступали і за ними залишалися місця боїв, то майже всі загиблі азербайджанські військовослужбовці залишалися на території, контрольованій азербайджанською армією, і могли бути пізнані й поховані. Полонених з азербайджанської сторони майже не було. Вірменською стороною називалася цифра  5 азербайджанських полонених. Ймовірно, вона близька до істини, як і повідомлення Азербайджану про 21 вірменського полоненого. Така мала кількість полонених за декількох тисяч убитих з кожної зі сторін доводить, що контактних боїв було дуже мало й звелися вони головним чином до зіткнень невеликих за чисельністю груп спецназу.

Найбільше запитань у експертів викликала настільки невелика кількість поранених з азербайджанської сторони, більш ніж удвічі менша за кількість загиблих. При цьому забувають про те, що йдеться про тяжкопоранених, тобто евакуйованих у тилові шпиталі. У Другій світовій війні до чверті всіх поранених на європейських театрах бойових дій припадало на легкопоранених, що залишилися в строю. Часто цю категорію поранених узагалі не відображали в донесеннях. Але, крім них, були легкопоранені, які не залишалися в строю й потрапляли до санітарних звітів. Вони проходили лікування в медсанбатах і пунктах допомоги для легкопоранених. З тяжкопораненими теж варто розібратися. До 3 грудня з початку Другої Карабаської війни минуло 67 днів, з яких 44 припали на бойові дії. Безсумнівно, за такий тривалий період частина тяжкопоранених встигла померти, а частина, навпаки, видужати настільки, щоб бути виписаними зі шпиталів і проходити подальшу реабілітацію в реабілітаційних центрах. Напевно деякі з тих тяжкопоранених азербайджанців, які зараз перебувають у шпиталях, помруть ще до того, як будуть виписані звідти, але за рахунок цього фактора втрати Азербайджану навряд чи збільшаться більше ніж на кілька десятків людей.

Можна припустити, що загальні втрати армії Азербайджану загиблими, навіть з додатком жертв серед зниклих безвісти й тих поранених, які померли або ще помруть після 3 грудня, не перевищить 3 тис. осіб. Кількість тяжкопоранених з азербайджанської сторони, які померли або виписані зі шпиталів до 3 грудня, як ми вважаємо, має бути не менше тих 1 245 поранених, які залишалися у опишалях 3 грудня. Тоді загальну кількість тяжкопоранених можна оцінити не менш ніж у 2490 осіб. Кількість легкопоранених навряд чи могла бути меншою, ніж кількість тяжкопоранених. Ми оцінюємо її як мінімум теж у 2490 осіб, враховуючи також, що піхота діяла у засобах захисту, а це зменшувало частку тяжкопоранених серед усіх поранених. Тоді загальна кількість поранених з азербайджанської сторони можна оцінити не менш ніж у 4980 осіб, що в 1,8 разу більше встановленої досі кількості загиблих. Це менше традиційного співвідношення кількості поранених і вбитих як 3:1, але тут треба враховувати труднощі евакуації поранених у горах, коли багато хто з них вмирає, так і не дочекавшись евакуації.

Ось характерний приклад з Першої світової війни в Карпатах. Майбутній військовий міністр Тимчасового уряду Олександр Верховський, який тоді був офіцером штабу XXII армійського корпусу, 7/20 квітня 1915 записав у щоденнику: «На висоту 992 був призначений батальйон 1-го Фінляндського стрілецького полку. І ось 10 офіцерів і 800 стрільців під командою підполковника Янкевського зайняли позицію на вершині, на яку пішов головний удар айстро-германців. Багато годин тривав ураганний вогонь важкої артилерії противника, підготовляючи атаку. Нашвидку вибиті у мерзлій землі окопи зрівнялася із землею, ховаючи трупи героїв. На далеких чужих нам Карпатах бився доблесний батальйон, високо в хмарах, в снігу, що не розтанув ще на високих вершинах. Дві доби билися стрілки. Багато разів хвилі атакуючих докочувалися до них, і ось-ось, здавалося, захлесне купку героїв, які тримали найважливішу для всього перевалу вершину. На третю ніч прийшла допомога і зміна. І на ранок побачили новоприбулі, що противник заліг і окопався за 40 кроків, не будучи в силах подолати цю мізерну відстань і скинути залишки захисників із залитої кров’ю вершини. Від батальйону після зміни зійшли вниз: його командир, 1 офіцер і 16 стрільців. Осіб 50 ще віднесли в лазарет пораненими, а всі інші залишилися на найвищій вершині, поховані вибухами важких снарядів ворога. Мабуть, не вмерла ще доблесть, стара російська доблесть у серці російських людей». Звичайно, більш як за 100 років військова медицина зробила крок далеко вперед, але труднощі евакуації поранених у гірських умовах залишилися.

Тепер спробуємо, спираючись на дані про азербайджанські втрати, оцінити втрати вірменської армії. Усупереч поширеній думці, втрати вбитими та пораненими у тих, хто наступає, зовсім не обов’язково мають бути в 3-4 рази більше, ніж у тих, хто обороняється. Співвідношення втрат, особливо під час безконтактних боїв, визначається перш за все співвідношенням ударних засобів, а також умінням ці засоби застосовувати й від цих засобів захищатися. За всіма цими параметрами повна перевага була на боці Азербайджану. З самого початку війни завдяки безпілотникам азербайджанська армія панувала в повітрі. А з середини війни, коли була вибита основна частина вірменської бронетехніки й артилерії, перевага Азербайджану в танках і артилерії також стала очевидною. До цього слід додати, що значну частину призваних у вірменську армію становили погано підготовлені ополченці, тоді як в азербайджанській армії всі резервісти встигли пройти попередню підготовку, і ненавчених солдатів у бій не посилали.

Усі ці фактори неминуче робили вірменські втрати значно більшими, ніж азербайджанські. Думаю, що кількість убитих з вірменської сторони була як мінімум удвічі більшою, ніж з азербайджанської, і могла становити близько 6 тис. осіб або навіть більше. А кількість поранених з вірменської сторони можна оцінити в 10 тис. 800 осіб, з яких близько 5400 — тяжкопоранені. Офіційно Вірменія поки що визнала загибель 2718 своїх військовослужбовців. Однак один з лідерів вірменської опозиції, зять екс-президента Сержа Саргсяна та колишній посол у Ватикані Мікаел Мінасян 14 листопада стверджував, що на 5 днів раніше Служба національної безпеки й Міноборони повідомили прем’єр-міністру Ніколу Пашиняну, що втрати вірменської армії становили 4750 підтверджених смертей. Очевидно, якщо ця інформація — не фейк, то йдеться тільки про тих, хто загинув, чия загибель була зафіксована до 9 листопада або за повідомленнями командирів, або за показниками їхніх товаришів по службі. Сюди не могли увійти загиблі серед зниклих безвісти, а таких має бути дуже багато, оскільки безліч трупів вірменських солдатів залишилося на території, зайнятій Азербайджаном. При такому співвідношенні втрат зрозуміло, що Вірменія не могла продовжувати війну і в доступному для огляду майбутньому не зможе її відновити.

Я вже писав, що українська армія з досвіду Другої Карабаської війни має взяти той урок, що у військовому будівництві треба орієнтуватися на армії США, Ізраїлю та Туреччини, але ні в якому разі не на досвід радянської та російської армії. А от самій російській армії варто замислитися про те, що Китай зараз дуже активно розвиває БПЛА і наразі російська армія, цілком можливо, відстає не лише від армії США та інших армій НАТО, а й від армії КНР. Але реформу російської армії поки що ніхто проводити не збирається.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: