Якщо свобода взагалі щось значить, то це право говорити іншим те, чого вони не хочуть чути
Джордж Оруелл, британський письменник і публіцист

Тривоги й надії

2021-й рік, що минає, став, певно, найнапруженішим у житті людства в XXI столітті
23 грудня, 2021 - 19:30
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Великих воєн, дякувати Богові, не сталося. Водночас, пандемія ковід-19 цьогоріч завдала людству вже таких збитків у людських життях, які можна порівняти лише із втратами у двох світових війнах. При цьому цілком можливо, що жертв коронавірусу 2021 року було все ж таки трохи менше, ніж 2020-го. Є підстави вважати, що цьогорічна смертність від ковід-19 знизилася завдяки впливові двох найважливіших чинників. По-перше, є підстави вважати, що в результаті мутацій з’явилися менш смертоносні штами коронавірусу, до того ж зменшення смертності через це виявилося настільки значним, що з гаком компенсує те зростання смертності, яке має відбуватися за рахунок прискорення поширення коронавірусу внаслідок появи нових, більш заразних мутацій. По-друге, вакцинація, яка здійснила помітні успіхи в більшості країн Євросоюзу, у США, Канаді, ймовірно, в Китаї та деяких інших країнах Азії, сприяла істотному зменшенню смертності безпосередньо від захворювання на ковід-19. Також є підстави припускати, що низка профілактичних заходів, яких було вжито в багатьох країнах світу проти ускладнень після перенесеного коронавірусу, сприяли значному зниженню смертності від наслідків ковід-19.

За нашою оцінкою, у другій половині 2021 року знизилася смертність від ковіду у США, Канаді, більшості країн Євросоюзу, в Китаї, Індії, Японії, Південній Кореї, Ізраїлі та інших країнах Азії. У США, наприклад, кількість померлих від ковіду та його наслідків за 11 місяців 2021 року перевищила загальну кількість померлих від ковіду за 2020 рік. Але така статистика лише затьмарує картину. Адже треба мати на увазі, що в перші місяці 2020 року, на початку епідемії, смертність була ще дуже низькою (перший американець помер від коронавірусу лише 29 лютого 2020 року). Тому можна впевнено зробити висновок, що в другій половині 2021 року середня щомісячна смертність від ковіду у США була нижчою, ніж середня щомісячна смертність у другій половині 2020 року. 23 лютого 2021 року кількість жертв ковіду та його наслідків в Америці перевищила 500 тис. осіб. А на 22 грудня 2021 року кількість померлих від коронавірусу та його наслідків у США становила 831 253 особи. Отже, якщо за перші 12 місяців періоду, коли реєструвалися смерті від ковіду в Америці, в результаті пандемії померло 500 тис. американців, або в середньому 41 667 осіб на місяць, то за наступні 10 місяців померло 331 253 особи, або в середньому 33 125 осіб на місяць. Це дає зниження рівня середньомісячної смертності в період, що збігається з початком масової вакцинації американського населення, порівняно з попередніми 12 місяцями в 1,26 разу. З огляду на те, що у зв’язку з прогресом тест-систем, 2021 року смертність від коронавірусу враховувалася повніше, ніж 2020 року, і що ще навесні 2020 року смертність від коїду була низькою, реальне зниження смертності у США від пандемії та її наслідків за останні 10 місяців було ще значнішим. Це, зокрема, доводить ефективність вакцинації.

На тлі загального прогресу у світі щодо зниження рівня смертності від ковіду та підвищення рівня вакцинації ні Росія, ні Україна не можуть похвалитися особливими успіхами. У Росії, за моєю оцінкою, від коронавірусу та його наслідків вже померло близько 4 млн осіб, або близько 27 360 осіб на 1 млн жителів. В Україні на 22 грудня 2021 року від ковіду та його наслідків померло 93 909 осіб, або 2524 особи, що в 11 разів менше від російського показника. Реальні цифри, ймовірно, у кілька разів вищі, але, напевно, менші від російських, за рахунок більш послідовних локдаунів порівняно з Росією та меншої кількості великих міст. Але рівень вакцинації в обох країнах залишається порівняно низьким. У Росії її повністю вакциновано на 21 грудня 44,20%, а в Україні — 31,84% населення. Ці показники близькі до рівня вакцинування в Індії, де повністю щеплено 39,81% населення. Але вони є дуже низькими порівняно з 75,65% в Австралії, 66,07% у Бразилії, 68,85% в Об’єднаному  Королівстві, 69,54% у Німеччині, 62,72% в Ізраїлі, 82,92% у Китаї , 55,21% у Польщі, 74,58% у Франції та 78,16% в Японії. У країнах, що розвиваються, рівень вакцинації залишається все ще низьким.

Однак поряд зі зниженням смертності від коронавірусу у світі за останні тижні 2021 року спостерігається різке зростання захворюваності у зв’язку з поширенням агресивнішого омікрон-штаму. Це змушує багато країн світу влаштовувати локдауни та повертати карантинні обмеження, непопулярні в суспільстві, що призводить до зростання соціальної напруги. У багатьох країнах, зокрема США, темпи вакцинації сповільнилися внаслідок того, що ті, хто хотіли, вже прищепилися, і серед решти багато переконаних антиваксерів. Їхні демонстрації зливаються з демонстраціями тих, хто протестує проти посилення карантинних заходів та ковід-паспортів (а з-поміж останніх чимало щеплених). Соціальна нестабільність призводить до того, що чинні уряди зазвичай програють демократичні вибори (йдеться, звісно, про справді вільні вибори, а не про їх імітацію, як у Росії). Останні приклади тут — відхід в опозицію християнських демократів у Німеччині та зміна влади внаслідок президентських виборів у Чилі. Надії на те, що до кінця 2022 року пандемія завершиться, пов’язані з вакцинацією та появою менш смертоносних, з більш швидким та менш тяжким перебігом хвороби, штамів коронавірусу. Однак чи вдасться 2022 року прискорити темпи вакцинації та поширити її на всі країни, що розвиваються, залишається під питанням.

2021 рік дав найпереконливіший досі доказ того, що глобальне потепління не лише успішно триває та наростає, а й, як виявилося, жодним чином не пов’язане з парниковими викидами. Цьогоріч було підбито кліматичні підсумки 2020 року. І виявилося, що внаслідок численних локдаунів та різкого спаду активності цивільної авіації парникові викиди вперше за багато десятиліть дуже помітно зменшилися. Проте середня температура Землі все одно зросла 2020 року на рекордну величину за весь час спостережень. Проте ні вчені, ні політики не воліли звертати уваги на цей революційний факт, який, здавалося б, мав би змусити переглянути всю стратегію «зеленого переходу» та перейти, нарешті, від боротьби із глобальним потеплінням до боротьби з наслідками глобального потепління. Однак у цю стратегію західні політики, вчені та бізнесмени вклали вже надто багато коштів та репутацій, щоб так просто від неї відмовлятися. Навпаки, західні уряди, провокуючи в суспільстві панічні настрої, пов’язані зі зміною клімату, спромоглися прискорити перехід до безвуглецевої економіки через запровадження вуглецевого податку на вуглеводневу енергетику.

Боротьба із глобальним потеплінням, вочевидь, має на меті відвернути населення як від труднощів, пов’язаних із пандемією, так і від інших соціальних проблем. Парадокс, проте, в тому, що для виробництва об’єктів «зеленої енергетики» потрібні додаткові витрати вуглеводнів. А запровадження вуглеводневого податку призвело до різкого подорожчання енергоносіїв, особливо природного газу. І ця обставина на початку зими створила енергетичний хаос у Євросоюзі. Цьому сприяла й Росія, у своїх геополітичних інтересах обмеживши постачання газу до Європи. Але головну роль у стрімкому зростанні цін на енергію відіграє все ж таки непродуманий та надто поспішний зелений перехід. Гадаю, енергетичний ринок у Європі можна буде по-справжньому стабілізувати лише тоді, коли політики усвідомлять, що боротися зі змінами клімату — це все одно, що плювати проти вітру, і перейдуть до значно менш амбітної та на кілька порядків менш витратної боротьби з наслідками глобального потепління. Дай Боже, щоб це сталося вже 2022 року!

У політичному плані 2021 рік теж видався дуже тривожним. Все розпочалося з оголошення президента США Джо Байдена про повне виведення американських військ з Афганістану, після чого таліби розпочали наступ, без особливого спротиву, захоплюючи одну афганську провінцію за іншою. Усе це відбувалося під акомпанемент запевнень представників американської адміністрації про те, що прозахідний уряд в Афганістані протримається щонайменше півтора-два роки. І це при тому, що численні американські військовики та цивільні радники в Афганістані добре уявляли рівень боєздатності афганської армії без американської підтримки та ступінь ефективності наскрізь корумпованого афганського уряду. Це свідчило про серйозні системні проблеми адміністрації Байдена, коли до президента та його найближчого оточення не доходила інформація про реальний стан справ. Скінчилося все тим, що таліби увійшли до Кабула у розпал американської евакуації та евакуація перетворилася на напівпанічну втечу. Ці втечі Байден вже оголосив великою перемогою. Що ж, перемога була такою ж перемогою, яку здобув Наполеон у битві при Ватерлоо, і на її честь американці мають тепер називати свого президента Байден Кабульський.

До того ж нинішній американський президент зробив те, що відмовлявся зробити його попередник Дональд Трамп: підписав останньої миті угоду про продовження СНО-3 і зняв санкції проти «Північного потоку-2». І Сінь Цзіпін, і Володимир Путін вирішили, що Байден — слабак. Після чого перший почав грати м’язами в Тайванській протоці, а другий спровокував воєнну тривогу, першу з часів холодної війни, сконцентрувавши війська навколо України та заохотивши свого білоруського союзника Олександра Лукашенка влаштувати рукотворну міграційну кризу на кордонах Білорусії з країнами Євросоюзу. А потім Путін висунув абсолютно нахабні вимоги щодо «гарантій безпеки» Росії з боку США та НАТО загалом, які на практиці зводяться до надання Росії сфери безроздільного впливу на всьому пострадянському просторі, а то й на частині території Східної Європи. Загалом, якщо це дипломатія, то дипломатія повністю на кшталт того, як вели дипломатичні перемовини Гітлер та Ріббентроп у другій половині 30-х років. Гадаю, що на висунення такого ультиматуму Путіна спонукали, з-поміж іншого, слова Байдена, сказані після виведення військ з Афганістану, про те, що тепер усі конфлікти розв’язуватимуться не військовими, а лише дипломатичними засобами.

Тим часом у відповідь на такі ультиматуми потрібні не лише дипломатичні, а й військові засоби. Байден, як і блок НАТО загалом, поки що ніби демонструє, що не готовий до російських вимог. Але американський лідер уже дав певну слабину, погодившись розпочати з Путіним діалог з проблем російської безпеки. Тим часом, попередньою умовою такого діалогу мало б стати відведення російських військ від українських кордонів та ліквідація створених там додаткових складів озброєння та бойової техніки. Що ж, сподіватимемося, що 2022 року Байден твердіше розмовлятиме з Путіним і не допустить повторення кабульського фіаско. Дає надію те, що досі ні в США, ні в інших країнах НАТО від будь-яких помітних політиків та політологів не з’явилося статей чи виступів із пропозицією в тій чи тій формі пристати на путінські вимоги.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: