Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

«Україна має дивувати креативними підходами і грати як одна національна збірна»

Якою може бути зовнішня політика України з новою владою та згаданими призначеннями
2 вересня, 2019 - 18:52
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«День» звернувся до екс-голови комітету Верховної Ради в закордонних справах Ганни ГОПКО з проханням прокоментувати призначення на посади міністра закордонних справ і віце-прем’єр-міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції, а також голови комітету зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва та розповісти, якою може бути зовнішня політика України з новою владою та згаданими призначеннями.


«СТРАТЕГІЯ МАЄ БУТИ НЕ ЛИШЕ ДЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ КРИМУ, ВІДНОВЛЕННЯ МИРУ, А ФАКТИЧНО ПЕРЕМОГИ НА ДОНБАСІ»

— Фактично з березня в нас у зовнішній політиці відсутня суб’єктністно проактивна позиція. Однак і сьогодні після всіх призначень бракує чіткого розуміння, хто буде зовнішньополітичним радником Президента, щоб уже чітко розуміти, як відбуватиметься координація, хто матиме реальний доступ до Президента постійно, щоб позиція Офіса Президента, МЗС та парламенту з урядом була скоординована.

Але ключове питання — це стратегія зовнішньополітична. Тому що останнім часом ми бачили трохи реактивні кроки, а зараз треба переходити в наступ, використовувати ту дипломатичну міць, яка була тривалий час напрацьована після Революції Гідності в питаннях утримання санкцій і міжнародної антипутінської коаліції. Тому що ми бачимо багато вже таких кроків, як повернення Росії в ПАРЄ, як деякі спроби наших партнерів повернути Росію у «Велику вісімку». Це тривожні сигнали, де ми чітко маємо усвідомити, що наша зовнішня політика має бути прагматичною і достатньо скоординованою в цей перехідний період. А часу на адаптацію фактично немає.

Від міністра закордонних справ чекають перші кадрові призначення, першого заступника, який координуватиме діяльність Верховної Ради, а це два профільні комітети: зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва разом з євроінтеграційним.

Думаю, що дуже важливо в обох цих комітетах провести перше оперативне засідання з визначенням топ-пріоритетів і розподілу завдань між парламентською дипломатією й урядовою та Президентом, скоординувати візити, які відбуватимуться в Президента, у вересні в Нью-Йорк на Генасамблею ООН, у жовтні в країни Балтії, а також урядові візити. Але дуже важливим є розуміння стратегії.

Адже стратегія має бути не лише для деокупації Криму, відновлення миру, а фактично перемоги на Донбасі. Побачивши, як голосувались попередні рішення в новій Верховній Раді, потрібно мати майданчик, яким була Мінська платформа в 8-му скликанні, щоб інформувати парламентарів про те, що відбувається на дипломатичних зустрічах у «нормандському» форматі, щоб розуміти, якою є черговість, зокрема, тактичних кроків урегулювання конфлікту. Бо складається враження, що в України проявляється готовність іти на якийсь компроміс. Очевидно, що потрібен формат, коли парламентарі від інших фракцій за винятком, напевне, 5-ї колони, але від «Голосу», «ЄС» і «Батьківщини» мали можливість почути про що домовляються в «нормандському» форматі й тристоронній контактній групі. 

Крім того, очевидно, що парламентарям слід зробити акценти на парламентській асамблеї Ради Європи та координувати дії з країнами Балтії, Польщі, які пішли проти рішення повернути російську делегацію в залу Асамблеї без виконання жодних умов.

Звісно, багато в зовнішній політиці залежатиме від саме здатності внутрішніх перетворень. Наскільки Україна буде показувати, що процеси реформ, особливо судової гілки влади, верховенства права є не просто обіцянки, а дійсно стають реальністю. Адже що більше буде відновлюватися довіра до України й у наміри інвестувати, то більше буде зацікавлення наших ключових стратегічних партнерів, які мають статус геополітичних гравців, нам допомагати, а не  штовхати на якісь болісні компроміси чи на якийсь злив України чи на якийсь сценарій, де за наш рахунок вирішувалося б питання Донбасу.

Надзвичайно важливим залишається призначення послів у ключових столицях, особливо, хто стане українським послом у США. Важливо, щоб це питання не затягувалось і щоб ми побачили не аматорську дипломатію, а професійну.

Уже сьогодні час визначеності в зовнішньополітичній діяльності по багатьох ключових питаннях. Навіть такому питанні, як хто для нас Китай, яку нам провадити політику щодо Піднебесної. Далі питання Білорусі та щодо існуючих викликів.

Дуже важливо, щоб у дипломатії не було поділу на дипломатів «порохоботів» та «нових». Бо складається враження, спілкуючись із різними дипломатами, вони співпрацювали з Порошенком, значить, розумієте, ми не можемо їх залучати і до тристоронньої контактної групи в Мінську як радників, і навіть із ними зустрічатись і слухати їхні поради.

Коли ми воюємо з таким ворогом, у якого дипломатія та зовнішня політика, дипломатичні інструменти завжди були дуже агресивно налаштовані, то як ми можемо собі набирати аматорів.

А за п’ять років накопичили такий досвід на психотипи Суркова, німців, французів та цих капканів, де нас хочуть «розвести» зокрема й західні партнери, щоб швидше закрити тему і повернутися до бізнесу як зазвичай.

Тому, мені здається, була в газеті «День» ваша стаття, де йшлося про «боргову» дипломатію, і багато інших речей, то ми маємо розуміти, що світ динамічно змінюється й Україна має теж дивувати постійними креативними підходами і грати як одна національна збірна.

Треба припинити розводити внутрішні чвари, а фокусуватися на тому, що є фахові дипломати, які знають краще, ніж сучасні технології. Не треба в дипломатії знімати чергові серії «Слуги народу». Бо аматорська дипломатія в епоху геополітичної турбулентності, коли цінності зараз відсувають ключові країни, на яких ми опирались, а починають більше говорити про економічні інтереси, коли зовнішня політика стає більше практичною, то, очевидно, ми повинні говорити про ті дипломатичні методи, де буде поєднання фаховості, досвідченості і зрілості з новітніми технологіями та  креативом. Це одна з можливостей на перемогу.

Дмитро Кулеба, віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції

Кулебі — 38 років. Народився в Сумах. Дипломат та фахівець із комунікацій, представник України при Раді Європи.

Випускник Київського інституту міжнародних відносин, працює в структурі МЗС з 2003 року. 2013-го пішов із державної служби та очолив благодійну організацію Фонд культурної дипломатії UART.

Навесні 2014 року отримав запрошення повернутися в МЗС на посаду посла з особливих доручень, де очолив інформаційний напрямок. Саме тоді завдяки Дмитру в міністерстві з’явився напрямок «Культурна дипломатія».

Із 2016 року указом президента Петра Порошенка був переведений на посольську посаду в Страсбург.

Медійно активний, в тому числі відомий завдяки публічному просуванню ініціатив, пов’язаних із захистом прав людини в анексованому Криму, а також підтримці роботи української делегації в ПАРЄ. Через свою активну роботу в Страсбурзі має хороші відносини з європейськими дипломатичними колами.

Кулеба продовжує дипломатичну династію. Його батько — один із найдосвідченіших дипломатів, був послом у Єгипті, Чехії. Нині є Надзвичайним і Повноважним послом у Республіці Казахстан. 2018 року Дмитро Кулеба написав книжку «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот», де поділився своїм власним досвідом у протидії російській інформаційній агресії.

Вадим Пристайко, міністр закордонних справ

Пристайку — 49 років. Народився в Кілії Одеської області. Суміщав посади представника України при НАТО та заступника глави ОПУ.

За освітою — фахівець з інформаційних технологій (КПІ), за фахом — кар’єрний дипломат. Працює в сфері міжнародних відносин із 1993 року. У структурі МЗС з 1997 року.

У 2014—2017 роках працював заступником, першим заступником міністра, а також керівником апарату МЗС у команді Павла Клімкіна. Має досвід роботи послом України в Канаді (2012 — 2014) та очільником місії України при НАТО (з 2017 року і донині).

У дипломатичній спільноті відомий як переконаний євроатлантист, опікується тематикою НАТО щонайменше з 2007 року, коли працював у профільному департаменті МЗС.

Пристайко не був частиною «Зе!команди» під час кампанії, однак після перемоги Володимира Зеленського на виборах допомагав його команді готуватися до міжнародних переговорів, зокрема в контактах із Генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом — їхня перша розмова відбулася в ніч після виборів.

Згодом отримав офіційне запрошення долучитися до команди Зеленського.

Його призначення заступником глави АП (а потім ОПУ) стало одним із тих, що викликали однозначне схвалення міжнародних партнерів, для яких воно свідчить про збереження курсу України на ЄС та НАТО.

Попри досвід роботи на найвищих посадах у дипломатичній службі, а також дворазовий досвід керівництва посольством, Пристайко досі не має дипломатичного рангу надзвичайного та повноважного посла.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ