Кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів… єсть справжньою цілковитою зрадою
Борис Грінченко - український лексикограф, письменник, педагог, громадсько-культурний діяч

Відкриті питання революції

Партизанка та громадянська війна замаячили на горизонті у наших північних сусідів?
26 серпня, 2020 - 11:30

Уже 16 діб Білорусь переживає свою революцію гідності і свободи. Попри те, що з самої Білорусі та із-за кордону лунають голоси проти повторення в країні українського Майдану, важко не помітити, що саме потоптане почуття достоїнства, приниження гідності та прагнення свободи, а не утилітарні вимоги «хліба і видовищ» ось уже понад півмісяця виводять людей на вулиці та площі міст Білорусі. І в цьому протести сябрів таки дуже схожі на перший серйозний поштовх, що підняв у 2013 році Україну на Революцію Гідності. Саме у ті дні прозвучало гасло «Не дозволимо бити нас і наших дітей!» Воно й вивело на вулиці Києва майже мільйон громадян.

Білоруські протести сьогодні — це закінчення летаргійного сну, навіяного «останнім диктатором Європи» (насправді — передостаннім), «бацькам Лукашенкою» цілому народові. Звичайно, були і передумови такого розвитку подій, зрештою, як і населення, яке підтримало саме такий вибір для цілої країни. І це все добре проаналізовано за усі 26 років безперервного правління президента Лукашенка. Та зараз мова про інше.

Сьогодні ситуація в Білорусі куди менш прогнозована (якщо в революціях взагалі можливий прогноз), ніж то було з українським Майданом проти Януковича.

І таке розуміння існує не лише у аналітиків та спостерігачів, прихильних до опозиційного руху в сусідній країні. Самі активні учасники протестів з Білорусі цілком усвідомлюють, що питання навіть найближчого майбутнього для них є відкритим.

Мій білоруський знайомий-історик, активний учасник подій, людина із політичним досвідом, на запитання про перспективи їхнього протистояння пише (ім’я не називаю з цілком зрозумілих причин існування реальної небезпеки для людини):

«Питання, яке ви задали, з багатьма невідомими. Ніхто не має відповіді.

Переможе революція? Наразі віри мало. Хоча пристрасть ще не зникла, напруга протестів у Могильові зменшилась.

У Мінську є дуже сильний опір. Там люди не з чужих слів все спостерігали і робили висновки. Їм не потрібно доводити, хто в кого стріляв після виборів. Нагадаю, що востаннє, коли білорусів розстрілювали на вулицях, було у 1944 році. Мінські зробили висновки та порівняння.

Насправді зараз ЛЮДИ протистоять одній людині та її охоронцям — номенклатурі. І номенклатура повністю залежить від волі однієї людини і розуміє, що більшість із них не буде займати свої посади в рамках нового порядку.

Їм є що втрачати. І вони пішли в контратаку».

Далі мій кореспондент повідомляє про ті додаткові перешкоди, які роблять події на його Батьківщині ще непрогнозованішими. Це і фактична відсутність Інтернету, і припинення роботи вайберу на території Білорусі, що значно обмежує можливість обміну інформацією з зовнішнім світом. Сильний пресинг існує з боку медіа, особливо телебачення.

«Російські пропагандисти захоплюють білоруське телебачення. Два дні я провів у селі. Моральний тиск через телевізор на жителів села жахливий. Вони щиро починають вірити в те, що опозиція знищила вулиці міст, напала на ОМОН, хотіла спершу продати Білорусь Росії, а тепер — Заходу. З екрану переконують, що польські та американські шпигуни, злочинці, наркомани та повії протистоять  Лукашенкові та його силовикам».

Аналізуючи міжнародну реакцію на білоруські події, історик зазначає, що російські та українські аналітики констатують сильне ослаблення Лукашенка. «І Путіну, здається, потрібен такий ослаблений Лука, щоб проковтнути Білорусь. На перший погляд, все правда. Власне, це так, морально Лукашенко ослаблений у Білорусі. У торжищі з Путіним, якщо Лукашенко утримається, він має несподіваний козир — білоруський народ.

Російські аналітики, які завжди чомусь вважали, що усі білоруси хочуть бути в РФ, тепер починають розуміти, що їх тут не зустрінуть квітами. Вони тут точно не будуть щасливі. Якщо раніше Лукашенко нібито говорив не дуже серйозно, що подальша інтеграція з Росією призведе до появи білоруських партизанів, то зараз зрозуміло, що це не блеф, а можлива і дуже вірогідна реальність. Сотні тисяч протестуючих — свідчення цього».

Отже, питання партизанки та громадянської війни теж замаячили на горизонті білоруських подій.

Сьогодні, коли оптимізм учасників протестів в країні почав спадати, а кількість учасників мітингів і маршів у провінційних містах поменшала, змінюється певним чином і тактика опозиціонерів. На протести закликають громадян до Мінська. І це, вочевидь, правильна тактика збирання сил, розпорошених по різних містах. У частини активістів безумовно є розуміння, що у разі перемоги Лукашенка революція в Білорусі поставить перед ними найстрашніше питання: особистого життя і смерті. Диктатор уже довів, що кров білоруських громадян не зупинить ані його, ані його сатрапів. Адже весь час, коли йдуть протести, люди зникають безслідно, а потім їх знаходять мертвими, або не знаходять зовсім.

Та білоруська революція відкрила і питання для українців. І питання таке: чи вдарять вони у спину сябрам, якщо «бацька Лукашенка» покличе їх на підприємства замість громадян своєї країни, як то він заявив нещодавно. На жаль, відповідь може бути позитивною з боку певної когорти наших співгромадян. Недаремно ж Чеслав Мілош казав, що кожен народ має право на власну частку мерзотників і дурнів. Зрештою, це випробування для сучасних українців.

І на завершення процитую ще листа, частини з якого як свідчення очевидця я навела тут:

«Усі питання щодо майбутнього Білорусі відкриті. Ось коротке моє міркування на сьогодні.

Я йду на мітинг. Нам потрібно бути оптимістичними!

Живе Бєларусь, живе Україна!»    

Ірина ГРАБОВСЬКА
Газета: 
Рубрика: