Вибух у Бейруті: техногенна катастрофа чи диверсія?

Нинішній вибух у морському порту Бейрута — величезна трагедія для всього ліванського народу, досі розколотого на різні етноконфесійні групи, між якими десятиліттями триває запекла й кривава боротьба. У результаті вибуху — понад 100 убитих, тисячі поранених, чимало яких, напевно, помруть через неможливість вчасно надати їм необхідну допомогу, половина Бейрута виявилася тією чи іншою мірою зруйнованою. І одразу  постає питання: хто винен у катастрофі, що сталася? Влада Лівану одразу озвучила версію про вибух піротехніки — чи то на складі в порту, то чи на судні, що стоїть на рейді порту. Паралельно виникла неофіційна версія про влучення ізраїльської ракети в склад боєприпасів руху «Хезболла». Добро, що напередодні терористи на кордоні з Ізраїлем намагалися привести в дію вибуховий пристрій великої потужності, але були знищені ізраїльськими військовими. Ізраїль пообіцяв помститися за невдалий теракт, тому спочатку вибух у Бейруті багато хто сприйняв як ізраїльську акцію відплати. Однак Ізраїль категорично відкинув будь-яку свою причетність до цього вибуху. Також рух «Хезболла» підтвердив, що його склади з боєприпасами в результаті вибуху не постраждали. Якби це дійсно був удар ізраїльської ракети, то «Хезболла» напевно одразу почала б говорити про «жахливий злочин» з боку «сіоністського агресора».

Але Ізраїлю абсолютно не вигідно завдавати такого удару, жертвами якого безсумнівно стануть сотні й тисячі мирних жителів, при тому, що терористичні угруповання не зазнають ніякої шкоди. Та й в умовах нинішнього жорсткого протистояння між урядом Беньяміна Нетаньяху й опозицією приховати причетність Ізраїлю до трагедії, що сталася, було б дуже важко — напевно стався б витік інформації. До того ж, якби йшлося про пуск ізраїльської ракети, його безсумнівно зафіксувало б американське супутникове угруповання. І в цьому випадку американці побоялися б покривати ізраїльтян, які ризикували б катастрофічно погіршити свої відносини не лише з Євросоюзом, а й зі своїм головним союзником — США. Тому версія про причетність Ізраїлю до вибуху швидко зійшла нанівець, так само, як і версія про вибух на складі піротехніки: петарди таких руйнувань завдати не можуть.

З’ясувалося, що насправді вибухнув склад конфіскованих боєприпасів. Тут, звичайно, одразу  постає питання — чому ці боєприпаси зберігалися в порту вже цілих шість років. Невже не можна було знайти для цієї мети інше, безпечніше місце, далеко від густонаселених районів? І чому боєприпаси навіть не намагалися утилізувати? Утім, уряд Лівану найбільше влаштовує версія техногенної катастрофи, нехай навіть і доведеться притягти до відповідальності когось із посадових осіб. Набагато гірше було б, якби до вибуху виявилася причетною якась із партій, що входять до правлячої коаліції, і цю причетність вдалося б довести. Тут треба поставити запитання, яке завжди ставлять собі слідчі, які розслідують злочин, скоєний в умовах неочевидності: кому вигідно?

Для відповіді на нього слід взяти до уваги такі обставини. 7 серпня спеціальний трибунал у Гаазі має оголосити остаточний вердикт у справі про вбивство колишнього прем’єр-міністра Рафіка Харірі. Політик загинув унаслідок потужного вибуху 2005 року. Сумнівів у тому, що замах скоїла «Хезболла» за сприяння сирійської розвідки, практично немає. 28 липня нинішній прем’єр-міністр Лівану Хассан Діяб на зборах Вищої ради з безпеки країни прямо заявив, що вирок може бути використано як привід для розпалювання громадянської війни в країні. З другого боку, зараз Ліван охоплений найжорстокішою економічною й політичною кризою, посиленою пандемією COVID-19. Ліванська економіка й ліванський фунт летять у прірву. А на багатотисячних демонстраціях протесту демонстранти передусім вимагають відсторонення від влади «Хезболли». Жахливий вибух, що стався в морському порту Бейрута, незалежно від того, що дійсно стало його причиною, призвів до того, що майбутнє оголошення вердикту Гаазького трибуналу у справі про вбивство Рафіка Харірі вже відійшло на другий план перед трагедією, що  сталася.

Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ, Президент України: Глибоко шокований новинами про страшні вибухи в Бейруті та велику кількість жертв. Мої найглибші співчуття рідним і близьким загиблих. Я також щиро бажаю якнайшвидшого одужання пораненим. (twitter.com).

Також через вибух і пов’язані з ним руйнування на якийсь час напевно припиняться масові антиурядові акції. Щоправда, потім вони можуть поновитися з новою силою, особливо, якщо буде доведена причетність до вибуху політичних сил, пов’язаних з нинішнім урядом. До того ж треба мати на увазі, що в результаті вибуху постраждав майже виключно християнський східний Бейрут. Квартали столиці Лівану, де живе шиїтське населення, на яке спирається «Хезболла», наслідками вибуху зачеплені не були. Таким чином, головною політичною силою, що отримала основні вигоди в результаті вибуху, є саме «Хезболла». Якщо вибух дійсно став результатом диверсії, здійсненої «Хезболлою» та Іраном,  що стоїть за нею, то додатковим бонусом для них стала загибель через наслідки вибуху генерального секретаря християнської партії «Катаїб» Назара Наджарьяна, хоча ніякого цілеспрямованого замаху на нього, певна ріс, не було. Нагадаю, що «Катаїб» є давнім і найнепримиреннішим противником «Хезболли».

Дмитро КУЛЕБА, міністр закордонних справ: Жахливі новини про руйнівні вибухи у Бейруті. Повідомляється про численні жертви. Сьогодні я подумки із рідними та близькими загиблих і бажаю пораненим швидкого одужання. На цю (4 серпня. — Ред.) мить інформації про постраждалих громадян України немає» (twitter.com).

Звісно, все сказане — це тільки гіпотеза. Відповісти на запитання про причини вибуху може тільки ретельне розслідування, яке напевно триватиме не один місяць. А цілком можливо — і не один рік. Воно ускладнюється тим, що в епіцентрі вибуху всі докази знищені і встановити причину першого вибуху, що викликав наступну детонацію, буде дуже важко, якщо взагалі можливо. Якщо вибух, припустимо, став наслідком пуску іранської ракети з території Сирії, який могли здійснити бійці тієї ж «Хезболли», то теоретично все-таки є шанс, що якісь великі фрагменти ракети можуть бути виявлені. А от якщо вибухнула міна з годинниковим механізмом, або хтось із охоронців складу запалив цигарку в недозволеному місці, то встановити це буде неможливо. Тому великою є ймовірність того, що справжня причина вибуху не буде встановлена ??ніколи, тим паче що багато політичних сил у Лівані та за його межами не будуть зацікавлені в пошуках істини в цій складній справі. Поки влада Лівану основною версією вибуху назвала проведення на складі вибухівки зварювальних робіт. Працівники складу вирішили закрити невеликі отвори, через які на склад могли потрапити ймовірні зловмисники та скоїти крадіжку. Ця версія вкрай сумнівна. По-перше, працівники складу напевно загинули. Тож свідків немає. А по-друге, ця версія припускає, що на складі працювали повні дебіли або самогубці, що навряд чи відповідає істині. Що ж, почекаємо американських супутникових знімків.

«НА МІЙ ПОГЛЯД, ОХОРОНА БЕЗПЕКИ ОБ’ЄКТІВ ПОДІБНИХ ДО БЕЙРУТСЬКОГО СКЛАДУ, В УКРАЇНІ НЕДОСТАТНЯ»

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

- На мій погляд, охорона безпеки об’єктів подібних до бейрутського складу, в Україні недостатня. Я знаю, що розробляються відповідні системи захисту об’єктів для виявлення, спостереження та знищення, а також блокування – засоби радіоелектронної боротьби. Однак, наскільки мені відомо, ці підприємства сьогодні не мають замовлень, щодо іноземних замовлень також нічого не чутно. Тим більше, я знаю точно, що рівно рік тому були відповідні консультації у міністерстві оборони з такими підприємствами (це я кажу, як член правління ліги оборонних підприємств). Знаю, що була ідея знайти підприємство інтегратора, яке б виступило головним замовником та підтягнуло б суміжні підприємства. Однак далі консультацій справа не пішла. Можливо, щось відбувається у таємному режимі, бо замовлення держоборони досі засекречене. Мені здається, що система охорони об’єктів має бути у відкритому режимі, щоб суспільство знало, як відбувається процес охорони, адже це несе безпосередню небезпеку усьому населенню і втрати для ЗСУ, якщо вибухнули арсенали з боєприпасами.

У цьому напрямку мало б приділятися більше уваги, ніж нині. Сподіваюся, що при формуванні державного оборонного замовлення на наступний рік ці моменти будуть враховані.

Прозорість конкурсів на закупівлі важлива, однак я особисто проти системи Прозоро, наприклад, яка передбачає закупівлю найбільш дешевої продукції. Тут важливо створення інституту уповноважених. Наприклад, раніше був інститут генеральних конструкторів і вони відповідали за якусь роботу. Сьогодні за всіма напрямками технології швидко розвиваються, тому слідкувати важко. Однак генеральний конструктор з безпілотних авіаційних апаратів чи систем радіоелектронної боротьби міг би відслідковувати певні моменти. Можна було б призначити уповноваженого, який би відповідав за безпеку та оборону і вартість продукції. Дуже часто ми бачимо, що закуповується дешеве і погане, але за таким принципом у секторі безпеки та оборони діяти дуже ризиковано. Генеральний конструктор сам має вирішувати які підшипники чи болти брати, а не система, грубо кажучи.

 Якщо був би уповноважений, що відповідає за забезпечення охорони і безпеки усіх таких об’єктів, йому була б надана можливість обирати різні системи проти ворожих авіаційних комплексів, щоб потім міг відповідати перед суспільством.

Сподіваюсь, що створення нового міністерства промисловості і початок роботи з технологією у системному режимі всередині виконавчої влади (чого не було довгі роки в Україні) може також надати непоганий поштовх, і буде зроблено реалістичну ревізію того, що у нас є: які напрацювання та рішення, і як вони можуть бути інтегровані в систему безпеки і оборони. Зокрема, й на ділянці, яка залишається для України вагомою й проблематичною, через те, що російська сторона традиційно цьому напрямку приділяла велику увагу. Тільки за останні роки у РФ з’явилося декілька систем радіоелектронної боротьби, що може впливати на нашу систему оборони та зв’язку. Зараз знаємо, що Росія активно починає розробляти ударні безпілотні авіаційні комплекси, хоч там і є технологічне виснаження, результати санкцій та внутрішні проблеми, що призвели до колапсу багатьох проєктів. Проте Росія, що витрачає в рази більше коштів на розвиток технологій, набагато випереджає Україну, тому створює велику небезпеку для нас у цій площині.

Підготувала Аліса ПОЛІЩУК, «День»

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK