Як не допустити Руїни?

Ситуація з поверненням Петра Порошенка до України, де його переслідує ДБР з обвинуваченням у державній зраді, стала ще одним подразником для поляризації суспільства. На цю історію можна дивитись під різними кутами. А саме під кутом політичної боротьби, в якій поки що виграють обидві сторони - і Петро Порошенко, який акумулював навколо себе протестний електорат, і чинний Президент Володимир Зеленський, який продемонстрував своїм прихильникам, що начебто бореться зі «схемами» та ще одним олігархом. Можна оцінювати ситуацію з суто юридичного ракурсу, адже йдеться про вищу ступінь злочину – злочин проти держави вищої посадової особи. Наскільки вистачить у правоохоронців відповідної доказової бази, щоб довести насамперед умисел начебто злочинних дій Порошенка? Це буде вкрай важко, що наштовхує на думку про виключно політичні причини вибору заздалегідь нездійсненної, але резонансної цілі.

Але на тлі дискусій та версій існує ще один надважливий аспект – роль суспільства в протистоянні верхів. Адже, як відомо, глобальні потрясіння як раз і відбуваються під час гострого контрасту інтересів «верхів» і «низів». У такий спосіб конфлікт між нинішнім і попереднім головами держави став приводом замислитись про стан українського суспільства, ступінь його зрілости та готовности до тієї чи іншої поведінки в умовах невизначеності та об’єктивних загроз. Зрештою, історично так склалося, що саме наявність внутрішніх дестабілізуючих чинників і зовнішньої агресії є супутниками майбутньої Руїни, яка вже загрожує нашій державности.

На цю тему «День» поспілкувався з українським соціологом, директором Київського міжнародного інституту соціології, професором Національного університету "Києво-Могилянська академія" Володимиром ПАНІОТТО.

«ПІСЛЯ ТОГО, ЯК У ЛЮДЕЙ СКЛАЛАСЯ ПЕВНА ДУМКА, ТО ДАЛІ ВОНА ДУЖЕ РІДКО Й ДУЖЕ ВАЖКО ЗМІНЮЄТЬСЯ»

- Пане Володимире, останні дні увага українців прикута до події повернення Петра Порошенка в Україну та його переслідуванням з обвинуваченням у державній зраді. Ця тема вкотре вносить поляризацію в суспільстві й усе це на тлі й без того дестабілізуючих процесів та зовнішніх загроз. Яка ваша оцінка стану українського суспільства на цей момент?

- Ми вивчали готовність суспільства до протестів ще у грудні, коли ще не було згаданих подій. Вони є у відкритому доступі. Ситуація після останніх виборів є дещо несподіваною. Досі у нас увесь час відбувалася зміна влади на тлі вибору між Росією та Європою. Це обумовлювало головний конфлікт унаслідок якого до влади приходили то проєвропейська сила, то проросійська. Сьогодні, після виборів президента у 2019 році, маємо іншу ситуацію. У нас завжди була дуже сильна диференціація по регіонах. А тепер уперше за весь час одна проєвропейська влада змінилась на іншу й конфлікт начебто мав бути набагато меншим. Тому важко навіть сформулювати причини протистояння між верхами, але по факту воно виглядає не менш жорстким, ніж було раніше. Дуже прикро, коли в умовах фактичної війни з Росією та загрозою розширення цієї війни та перетворення її від гібридної до повномасштабної, ще й в умовах пандемії, внутрішня конфліктність на тлі політичної боротьби не зменшується. Але можна відмітити, що ця конфліктність багато в чому штучна, тому що за рівнем готовности до протестів у нас був показник 48% у 2019 році, адже тоді були вибори під час яких така готовність завжди збільшується. Торік цей показник становив 38%, а зараз 32%. Це один з найменших рівнів готовности до протестів. При цьому серед тих, хто підтримує партію «Європейська солідарність» 22% готових до мітингів та демонстрацій. У принципі ця партія завжди зможе зібрати мітинг на 20 - 30 тисяч людей.

- Політтехнології завжди були, є і будуть. Але реакція суспільства на них буває різною. Деякі відпрацьовані маніпуляції просто вже не викликають належного суспільного рефлексу. Наскільки зараз українське суспільство лояльне до різного роду передвиборчих технологій?

- На мою думку, різні політтехнології реально впливають на людей, на їхній вибір та переконання, але, можливо, не так суттєво, як здається на перший погляд. На жаль, ситуація така, що після того, як у людей склалася певна думка, то далі вона дуже рідко та дуже важко змінюється. Тобто ця думка цементується. Перші такого роду дослідження були після Другої світової війни, коли соціологи були вражені успіхами пропаганди Гітлера. Але подальші дослідження показали, що такий вплив на зміну думки обмежений тим, що люди обирають ЗМІ, які підтверджують їхню точку зору. Відповідно, цій інформації вони довіряють та не довіряють усьому, що їй суперечить. Зараз ця особливість дуже сильно підсилилася через доступ до інтернету й зокрема соціальні мережі. Їхні алгоритми цю ситуацію тільки підсилюють. Адже їхні алгоритми обирають те з чим ми погоджуємось та автоматично в залежности від наших уподобань, інтересів, «лайків», ці соцмережі пропонують відповідну інформацію. У такий спосіб люди знаходять усе більше й більше підтверджень своєї точки зору. Шар за шаром їхні думки цементуються й жодні альтернативні доводи не допомагають. Тому різні компромати дуже слабко впливають на тих, хто вже зробив свій вибір, зайняв свою позицію й лише шукає підтвердження її. У них уже є своя точка зору й усілякі «плівки Медведчука» чи будь-кого мають невеликий ефект. Тому у нас тривалий час рейтинги партій досить стабільні. Той же рейтинг Зеленського зменшився тільки після того, як від нього відокремився Разумков. Якщо поєднати їхні рейтинги, то це й будуть ті самі 30 - 32%, які були у Зеленського в першому турі виборів. До цього рівень довіри до нього хоч й упав, але рейтинг не змінювався, адже рейтинги – це не абсолютний, а відносний показник ставлення до конкретного політика щодо інших. Зараз головним чинником змін у цьому плані є те, що за два роки ковіду змінилася ситуація з точністю даних. І ми не знаємо які точніші дані – отримані телефоном чи face to face. У 2019 році був точнішим останній.

«НАВРЯД ЧИ ВЛАДА ДОБРЕ РОЗУМІЄТЬСЯ Й МАЄ ПОТРЕБУ У СОЦІАЛЬНОМУ УПРАВЛІННІ»

- На вашу думку, наскільки влада розуміється на суспільних процесах? Чи свідома вона того до чого можуть призвести ті чи ті об’єктивні тенденції у цій сфері поза впливу штучних технологій?

- Я не думаю, що влада розуміється на соціальних процесах. Принаймні вона не виглядає як така, яка компетентна в цьому. Ми проводимо деякі дослідження для організацій, які допомагають тим чи тим міністерствам. Але самі по собі міністерства не потребують жодних досліджень. Ба більше, їхнє ставлення до перепису населення показує, що ні минула влада, ні нинішня не бачить у цьому необхідности. Проблема не тільки в тому, що перепис потрібен для міністрів. Перепис потрібен для управлінців на різних рівнях. Це населені пункти, регіони, бізнес. Без відповідних даних буде неправильне планування. Відповідно люди не усвідомлюють через що у них проблеми. Були приклади проблеми з чергами до дитячих садочків, адже просто ніхто не знав заздалегідь скільки цих садочків потрібно, й це виглядало як недолугість місцевої влади, яка не має можливости планувати. Міністерство ж відкладало такий перепис. Зараз начебто у наступному році збираються такий перепис робити, але є занепокоєння, що перед виборами для влади можуть знайтись більш важливі приводи для витрачання грошей. Отже, навряд чи влада добре розуміється та має потребу у соціальному управлінні.

- Але це ж говорить про те, що хай хто б приходив до влади, всі вони живуть сьогоднішнім днем.

- Нинішня влада в цьому плані мало чим відрізняється від попередньої. Хіба що вона менш кваліфікована, ніж попередня. Той же перепис населення не проводиться вже 20 років.

«СУСПІЛЬСТВО НЕ МОЖЕ ВИСУНУТИ ВІД СЕБЕ СВОГО ЛІДЕРА»

- Коли ми говоримо про вибори, то йдеться про певну політичну вітрину на якій нам пропонують уже готові політичні проєкти та їхніх лідерів. Люди «чубляться» між собою обираючи вже готові «продукти» та справді думаючи, що це вони обирають, а не їм нав’язують вибір. На вашу думку, чи здатне наше суспільство на цьому етапі саме через свої можливі внутрішні механізми пропонувати достойних, висувати якісну не нав’язану олігархами альтернативу?

- У нас за два роки ковіду роль телебачення зменшилась. Але все одно поки що телебачення є номером один у плані впливу на громадян. Коли ми проводили фокус-групи та питали людей про головне джерело інформації, то люди, які навіть здебільшого користуються інтернетом усе одно казали, що в Інтернет-мережах менш надійна інформація, тому вони чекають підтвердження її з телеекранів. А телебаченням керують олігархи. Тому людина, яка не є відомою, за якою не стоять відповідні впливові сили, майже не може потрапити до широкої авдиторії. Були такі політики, які мали на виборах наступний феномен: вони обирали прохідний бал, але ближче до виборів усе це втрачали. Тому що, коли вибори вступають в активну кампанію, то ті, хто мають доступ до телебачення та мають домовлености з олігархами включають ефект телевізора. У такий спосіб насправді суспільство не може висунути від себе свого лідера. Той самий Зеленський 15 років до виборів був уже відомою людиною, яка весь час на телебаченні висміювала політиків та виглядав, як людина, яка добре розуміється на політиці та навіть краще, ніж політики, яких він висміював. Він у свідомости глядачів стояв наче над політиками та глузував з них.

- Постійно говориться про об’єктивно існуючу зовнішню загрозу. Агресор уже окупував частину наших територій та, очевидно, має наміри та можливости продовжити наступ. Але залишається питання, якщо загроза подальшого вторгнення здійсниться, то наскільки українське суспільство здатне зосередитись на зовнішньому ворогу, акумулювати свій спротив проти нього, а не розпорошить свої сили на внутрішньополітичні чвари та не ослабить у такий спосіб позиції?

- Важко сказати. У нас було дослідження, де ми запитували про те, що будуть робити люди, якщо захоплять їхні населені пункти. Приблизно 50% з опитаних кажуть, що вони чинитимуть спротив. Але одна справа сказати про це, а інша – реальна поведінка. Проте сама цифра 50% тих, хто заявив про такий намір – це вже досить багато. Якщо бути точнішим, ми питали: до яких дій ви готові вдатись у разі російської збройної інтервенції у вашому населеному пункті? 33% сказали, що чинитимуть збройний опір. Опиратися шляхом участи в акціях громадянського опору, демонстрацій, протестів, маршів, бойкотів, страйків – 22%. 15% виїдуть у більш безпечний район. 9% виїдуть за кордон. 19% нічого не будуть робити. Що можна сказати про це? Якщо політики не хочуть об’єднуватись, які є лідерами з ресурсами, зі своїм електоратом, то годі чекати на належну консолідацію в самому суспільстві.