Як змусити Росію поважати право

Днями співзасновник і президент Українського Університету та Міжнародної Фундації Лідерства Володимир Іваненко виступив з ініціативою невідкладно скликати саміт у Будапештському форматі, який повинен започаткувати процес ефективного припинення агресії РФ й відновлення територіальної цілісності України. На його думку, країни-підписанти Будапештського меморандуму могли б ініціювати переформатування меморандуму у повноцінний міжнародних договір для повного забезпечення передбачених меморандумом гарантій безпеки й територіальної цілісності України та інших країн. Для реалізації цієї ініціативи пан Іваненко пропонує створити міжнародної робочу групу Будапештського формату (Budapest Format for Ukraine).

На його думку, завдання членів цієї групи полягатиме у наступному:

1) випрацюванні тексту звернення до громадськості, урядів та парламентів країн-підписантів Будапештського меморандуму; 

2) створенні робочих підгруп у відповідних країнах для налагодження зв’язків з українськими громадами, інтелектуалами, урядами й парламентами.

Детально з цією ініціативою можна ознайомитись на сторінці пана Іваненка у Facebook.

«День» звернувся до Надзвичайного та Повноважного Посла України, уповноваженого України в Міжнародному Суді ООН (2006—2009), професора Володимира ВАСИЛЕНКА з проханням прокоментувати цю ініціативу зі створення Будапештського формату, а також розповісти, які юридичні механізми може і повинна використати Україна та міжнародна спільнота, щоб покласти край російській агресії.

— У загальному плані ідею цієї ініціативи, яка спрямована на протидію російській агресії, можна схвалити. Однак треба мати на увазі, що Будапештський меморандум підписало чотири країни: США, Великобританія, Україна та Росія. Франція і Китай не є сторонами цього документа. А отже, дипломатично залучити їх, зокрема Китай, буде не реалістично. Навіть при перетворенні меморандуму в договірний акт постане питання про його учасників. Залучення Росії до цього договірного акту за даних обставин є неможливим. Крім того, виникне багато політичних і правових проблем, які не можуть бути розв’язані таким чином, щоб створити якийсь ефективний механізм протидії Росії.

На мій погляд, питання відносин з Росією треба вирішувати, беручи до уваги, що це держава, яка зухвало, грубо і цинічно порушує міжнародний правопорядок. І причому не тільки шляхом триваючої збройної агресії проти України, а й шляхом акцій проти інших держав, чи то залякуванням ядерною зброєю, чи демонстративними польотами літаків у повітряному просторі інших держав. Це також воєнні злочини в Сирії, а ще раніше — дві чеченські війни, які супроводжувались воєнними злочинами і геноцидом проти чеченського народу. Потім агресія проти Грузії та її розчленування. До цього списку можна додати і грубе втручання у вибори в інших країнах та ведення ворожої пропаганди проти них. Особливо агресивною поведінка Росії стала після 2000 року, коли країну очолив Путін.

Тому питання треба ставити не про модернізацію Будапештського меморандуму, а про створення широкої антипутінської коаліції, з активним залученням держав-членів міжнародного співтовариства. Це, насамперед, західні демократії, до яких можуть приєднатися держави інших континентів, що не сприймають політику Росії. Така коаліція мала б виробити план дій, стратегію і тактику реагування на порушення міжнародного правопорядку з боку Росії, застосування масштабніших і жорсткіших санкцій щодо Москви, аби примусити її поважати міжнародне право, суверенітет та територіальну цілісність інших країн і не втручатись в їхні внутрішні справи. Треба виходити з того, що Росія керується повагою до права сили, а не сили права.

— Хто має бути ініціатором такої коаліції?

— Я завжди казав, що суперзавданням української дипломатії є робота, спрямована на створення широкої міжнародної антипутінської коаліції. І Україна повинна активно пропагувати саму ідею створення такої коаліції і пропонувати конкретні кроки для її реалізації.

— Чи бачите ви зусилля Києва у цьому напрямку, чому цього немає?

— Тому що керівництво зациклилось на так званому «нормандському» форматі, який прийшов на зміну «женевському». А якраз останній міг бути підґрунтям для створення такої коаліції, оскільки в його рамках з однієї сторони брали участь Україна як держава, яка зазнала акту агресії, США і ЄС, які підтримували Україну, а з іншого боку Росія як держава, що вчинила акт агресії і була засуджена за це західними демократіями.

На мій погляд, «нормандський» формат себе вичерпав. Останнім часом відбулася телефонна розмова лідерів цього формату з участю нового президента Франції Еммануеля Макрона. Але ніяких зрушень не відбулось. Я вважаю, що шляхом телефонних розмов серйозних питань не можна вирішити. Але головне в тому, що в рамках «нормандського» формату Путін виступає як миротворець, а не як керівник держави, що скоїла і продовжує агресію проти України.

Призначення Курта Волкера спеціальним представником США по Україні може стати початком створення нового формату. Але для цього необхідна згода Росії, яка буде прогнозовано проти його створення. Кремль влаштовує те, що відбувається зараз, і він веде проти України війну на виснаження, сподіваючись, що Київ не витримає і врешті-решт погодиться з тими забаганками, що їх висуває Путін.

— Але ж для створення антипутінської коаліції згоди Росії не потрібно?

— Це так. Міжнародним правовим підґрунттям для створення такої коаліції є стаття 51 статуту ООН. У ній, зокрема говориться про право держав на індивідуальну і колективну самооборону від збройного нападу.

Злочин агресії порушує імперативні принципи міжнародного права і зазіхає на основи основ світового правопорядку, збереження однаково важливо для всіх держав та створених ними міжнародних організацій.

Тому всі держави, навіть ті, які не є безпосередніми жертвами агресії, мають право згуртуватись і допомагати жертві агресії. Отже, формально юридичні міжнародні правові підстави для створення такої коаліції існують.

— Україна уже другий рік головує в РБ ООН як не постійний член, чому вона не порушує цієї статті?

— Справді, у статті 51 йдеться про право на індивідуальну і колективну оборону доти, доки необхідних заходів не вживе РБ ООН. А це означає, що держава, яка зазнала агресії, має звернутися до РБ ООН і просити цей орган вжити відповідних заходів. Формально Україна не зверталась з таким проханням.

Лише 29 серпня 2014 року в розпал російської агресії глава делегації України на засіданні РБ ООН повідомив, що «Україна резервує за собою діяти відповідно до статті 51 статуту ООН». Україна вже майже практично півроку здійснювала своє суверенне право на самооборону, а її офіційний представник заявив, що вона має лише намір чинити опір.

До цього дня невизначеність позиції України у питаннях відсічі збройній агресії Росії заважає повноцінно і нормально захищати наші інтереси на міжнародній арені з використанням національних і міжнародних механізмів.

— Що має підштовхнути українську владу до цього?

— Влада повинна зрозуміти, що остаточно мета зовнішньої політики Росії — це тотальне знищення України як держави, як суб’єкта міжнародного права, як геополітичної реальності. Про це, до речі, записано в рекомендаціях слухань в українському парламенті з актуальних питань зовнішньої політики, що відбулись 7 грудня 2016 року. З цього і треба виходити владі, розбудовуючи реалістичну внутрішню і зовнішню політику, а не намагатись якимись хитрими оборудками умиротворити і ублажити Путіна.

Президент Порошенко багато зробив для відсічі збройної агресії Росії. Однак, на жаль, правова позиція України досі не сформульована належним чином. І від цього страждає ефективність захисту інтересів України.