Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

«Збереження історичної пам’яті є ознакою цивілізованості та європейськості»

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Словенія Михайло Бродович — про донесення до громадян об’єктивної інформації про нашу країну
2 жовтня, 2019 - 16:12
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Республіка Словенія — одна з найменших країн Центральної Європи. Її територія становить трохи більше ніж 20 тисяч кв. км, що відповідає площі Волинської області, а населення — як на Київщині — 2,2 млн людей. Однак усе це не завадило словенцям, які першими з республік колишньої Югославії в результаті Десятиденної війни у липні 1991 року вибороли державну незалежність, зробити свою країну модерною та процвітаючою, маючи один із найвищих ВВП на душу населення в Європі та високий життєвий рівень.

Про сьогоднішнє життя словенців розмовляємо з надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Словенії Михайлом БРОДОВИЧЕМ.

— Пане Посол, у вас дуже цікавий особистий життєпис. Розкажіть, як складався ваш шлях у дипломатію.

— Народився я у древньому місті Галич на Івано-Франківщині. Відразу після закінчення навчання на факультеті іноземних мов Прикарпатського університету ім. В. Стефаника 1979 року поїхав працювати перекладачем на будівництво металургійного комбінату аж у Нігерію. Працюючи там, я зрозумів, що знання іноземної мови ще не є повноцінною професією, а лише інструментом для реалізації своєї справжньої роботи в будь якій точці планети. Тому по завершенні свого відрядження в Африку я поступив на юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, а спілкуючись із дипломатами, відчув, що міжнародні відносини — це моє. Отож, здобувши дві вищі освіти й володіючи трьома іноземними мовами, маючи досвід керівника успішних підприємницьких структур, у 38 років я прийняв для себе рішення стати дипломатом і реалізував свою мрію.

«НАШІ ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ НАБИРАЮТЬ ОБЕРТІВ І СТАЮТЬ СИСТЕМНИМИ»

— Ви працюєте в країні, про яку в Україні внаслідок різних причин знають досить мало. Яким, на вашу думку, є стан наших міждержавних відносин?

— Ще за часів об’єднаної Югославії Словенія, попри її невеликі розміри, була однією з найбільш розвинутих республік і найбільш підготовленою до незалежності й подальшого вступу до ЄС і НАТО. Що вона згодом успішно й зробила. У цьому сенсі Словенія слугує взірцем того, як країни можуть розумно та успішно реалізовувати власний національний потенціал. Словенія — майже моноетнічна країна, тому її, на щастя, оминуло багато тих проблем, з якими зіткнулися її сусіди під час розпаду Югославії.

Про Словенію в Україні донедавна справді знали небагато. Але в останні роки, завдяки й зусиллям нашого Посольства, ситуація кардинально змінилася. Упродовж чотирьох років відбулися два офіційних і два робочих візити президентів наших країн. Активізувалися й економічні відносини між нашими підприємцями, щороку проводяться бізнес-форуми, в яких беруть участь представники ділових кіл із України, створено двосторонню Комісію з економічно-торговельної співпраці.

А загалом Словенія відома в Україні завдяки її розвинутому промисловому потенціалу. Українці добре знають побутову електротехніку фірми Gorenje, медичні препарати фармацевтичних компаній Krka і Sandoz. Упродовж двох останніх років в Україні успішно працюють відома словенська компанія Riko, яка реалізує проект із будівництва сонячної електростанції неподалік Житомира, та Esotech, яка зводить очисні споруди. Наші двосторонні відносини набирають обертів і стають системними.

Потужним пластом, на якому вибудовуються багатогранні й довготривалі міцні відносини між громадами і державами, є міжрегіональна співпраця. У 2018— 2019 роках підписано 12 угод про налагодження таких відносин між муніципалітетами Словенії та органами місцевого самоврядування України, в тому числі трьома територіальними громадами Закарпаття: Тячівською, Полянською та Великоберезнянською.

«СЛОВЕНСЬКІ МІСТЕЧКА І СЕЛА ВПОРЯДКОВАНІ Й ДОГЛЯНУТІ. УСЕ ЦЕ — НАСАМПЕРЕД ЗАСЛУГА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ»

— А якою є структура організації місцевого самоврядування у Словенії?

— Словенці за роки незалежності успішно подолали той шлях, яким зараз рухається Україна. У них чітко розмежовані повноваження центральних органів влади й місцевого самоврядування. Україні в цьому сенсі не потрібно нічого вигадувати, а перебрати цей досвід і запровадити його в себе.

Загалом країна поділена на 12 статистичних регіонів і 212 громад, до складу яких входить кілька населених пунктів. Центр громади зазвичай місто або велике село. Мер міста — голова громади — не займається поточними питаннями, він розв’язує стратегічні проблеми. Облаштування населених пунктів — обов’язок жупана та його служб.

Чітке розмежування обов’язків та відповідальності різних рівнів влади позитивно відобразилося на якості життя словенців. 2016 року Любляна здобула звання «Зелена столиця Європи» — за найбільшу кількість зелених насаджень на душу населення, наявність питної води та безпечну утилізацію відходів. Словенські містечка і села — неначе казкові, впорядковані й доглянуті. Усе це — насамперед заслуга органів місцевого самоврядування.

— Що знають пересічні словенці про сьогоднішню ситуацію в Україні?

— Знають багато і різного... Саме тому очевидною є потреба в донесенні до громадян цієї країни об’єктивної інформації про Україну. У мене склалися жваві контакти з провідними словенськими ЗМІ, зокрема інтернет-виданням «Портал+», яке регулярно розміщує нашу інформацію і спростовує ворожу пропаганду, яка активно поширює відверту брехню про те, що в Україні триває громадянський конфлікт, а не російська агресія та російсько-українська війна.

Наше завдання — максимально поширювати правдиву інформацію про Україну, особливо зараз, коли ми перебуваємо у стані війни, коли чи не щодня від куль окупантів на сході гинуть українські військовослужбовці. Лише цього року уже 75 військових загинуло, а з початку війни полягли 3493 військових, не кажучи про цивільних та біженців.

— Чи є в Словенії українська громада?

— У Любляні успішно діє культурне товариство «Рукавичка», яке очолює молода активна українка, уродженка Ужгорода, аспірантка Маріупольського національного університету Ольга Мороз. Діє й товариство «Київ — Любляна», яке очолює Андрій Гевка — представник третього покоління українців Словенії. Навколо них гуртуються місцеві етнічні українці, їхні родини.

Наше посольство в Любляні активно сприяє роботі цих товариств, фінансує їхні цільові програми та організацію спільних заходів. Нещодавно Посольство України в Словенії спільно з товариством «Рукавичка» організували зустріч із режисером фільму «Війна химер» Анастасією Старожицькою про трагічні події — вихід українських військових з Іловайського котла.

— Посольство України у Словенії активно працює у сфері збереження історичної пам’яті, зокрема догляду за місцями військових поховань часів Першої світової війни. Це завдання «центру» чи ваша особиста ініціатива?

— Ви доречно підмітили, що питанням утвердження історичної справедливості мало хто займається, оскільки це не є прямими функціями дипломатичного представництва. Для цього потрібен якийсь імпульс. Ми цим займаємося предметно. А передісторія цього питання така. За кілька місяців до офіційного візиту Президента України у Словенію 2016 року сюди раптово приїхав В. Путін на відзначення 100-річчя так званої «русской» каплиці, яка розташована неподалік містечка Краньска Гора. На той час я уже володів інформацією, що ця капличка була збудована 1916 року на знак вшанування пам’яті солдатів та військовополонених, які загинули там під час будівництва дороги внаслідок сходження снігової лавин. Візит російського президента спонукав мене особисто роз’яснити словенцям, що ця каплиця має стосунок не тільки виключно до Росії, бо добру половину солдатів російської царської армії становили українці із Наддніпрянщини, десь чверть — білоруси, а лише решта — росіяни. Працюючи над цією темою, я опублікував у словенських ЗМІ декілька статей про те, що нинішня Росія намагається не лише заволодіти чужими територіями, а й приватизувати пам’ять про тих людей, які загинули під час Першої світової. Але найбільше мене обурив виступ російського президента, в якому він дякував словенцям за вшанування пам’яті росіян, котрі загинули за... звільнення цих територій! Це ж наскільки треба забрехатися, аби твердити, що російська армія, яка воювала проти австро-угорської, в лавах якої перебували словенці, визволила словенців!

Таке свідомо перекручене трактування історичних подій спонукало мене детально вивчити це питання і включити його у підсумковий документ — Декларацію Президентів Словенії та України, де окремим пунктом стоїть створення двосторонньої робочої групи експертів із вшанування жертв Першої світової війни. З українського боку цю групу очолив Святослав Шеремета — секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій. У результаті наших спільних дій 2018 року у Львові було відкрито пам’ятник словенцям, які загинули під час боїв на території нинішньої Львівської області.

Зараз наше посольство отримало підтримку від Офісу Президента Словенії та МЗС цієї країни на проведення цих робіт. Розпочинаємо роботу з упорядкування території навколо пам’ятника Чернівецькому полку та відновлення пам’ятника солдатам 20-го Станіславського полку. Є ще цвинтар, де знайшли свій останній спочинок солдати Коломийського піхотного полку. Роботи з упорядкування територій цих кладовищ — встановлення меморіальних та інформаційних знаків — наша спільна робота з органами місцевого самоврядування Словенії. Дуже приємно, що й закарпатці долучилися до вшанування пам’яті своїх прадідів, які полягли в боях на гірських вершинах Юлійських Альп і поховані на військових меморіалах у долині річки Соча, оскільки збереження історичної пам’яті є ознакою цивілізованості та європейськості.

P.S: Автор висловлює щиру подяку пану Послу за допомогу, цінні поради і всебічне сприяння групі закарпатців, які приїхали у Словенію вшанувати пам’ять своїх полеглих земляків.

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Любляна — Ужгород
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ