Уже вчора пролунали десятки дзвінків. Перший - від киянки Тетяни Гаєвської, ліквідатора аварії на ЧАЕС:
- Що ви, які двері! Такий розгул злочинності... Щодо грошей. Розщедрилася на 25 гривень. Гуляння, як завжди, буде сімейне: домашні грибочки, холодець, сальтисон, замість "Шампанського" - пляшка "Росинки". Після другої години ночі обов'язково вийдемо на майдан, де стоїть ялинка. Люди зазвичай сміються, танцюють. Саме тоді й починаєш вірити, що Новий рік принесе щось добре. Приміром, зарплати чоловікові й сину, яких вони не бачили з вересня.
Судячи з голосу, киянка Юлія Вальчевська, працівник Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків, ще дуже молода. Напевно, з цим і пов'язаний оптимізм Юлії:
- Двері незнайомцю відчиню - цікаво все-таки. Та й чого боятися Новорічної ночі!
Чого? Застерігає Віктор Бабак з Ужгороду, дистриб'ютер американської фармацевтичної фірми:
- Незнайомцеві дверей не відчиню! Мене вже намагалися одного разу "привітати". Досі вм'ятина на голові. І взагалі, щастя в житті немає.
Земляк і тезка пана Бабака, Віктор Павлов хоча й безробітний, але - з гумором:
- Двері обов'язково відчиню! Якщо буду не сам... Вірю в краще, і взагалі - астрологам. Біжу до них, як до рідної матусі, наляканий нашим урядом.
І ще численні варіації на "дверну" тему. Це запитання, мабуть, припало до смаку читачам.
Юрій Слинько, міліціонер зі Львова:
- Я людина смілива. Можу відчинити навіть без запитання "Хто там?".
Володимир Хендрік, харків'янин, директор ресторану "Діоніс":
- Річ у тім, що новорічної ночі я працюю. Двері ми, звичайно, відчинемо всім, а ось пригостити зможемо тільки тих, хто замовив столика. А всі місця в нас було заброньовано ще півтора місяці тому.
Ми дякуємо активним читачам "Дня" за інформацію. Дзвінки тривають. У найближчому номері газети ми знову повернемося до "прямої лінії".
