Альтернатива «пластиковому» туризму

Упродовж наступного місяця жителям Туреччини, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Іраку двоє львівських мандрівників активно розповідатимуть про Україну і Львів. Журналіст та культуролог Андрій Мочурад і психолог Павло Лозинський у суботу вирушили в експедицію «Вітер на Схід», за програмою якої мандрівники провезуть український прапор туристичними й екзотичними районами цих країн, а також спробують підняти наш стяг на вершині гори Арарат. Ще один етап цього проекту вже зараз реалізують двоє інших мандрівників — Володимир Гринюк та Андрій Даниловський, які перебувають у країнах південно-східної Африки. Ця експедиція — не тільки спроба познайомити мешканців Близького Сходу зі своїм містом і країною, а й похитнути моду українців подорожувати здебільшого на Захід. Про свої пригоди й зібрану культурологічну інформацію вони розкажуть на сторінках «Дня». У день, коли вирушила експедиція, ми спілкувалися про деталі подорожі та особливості туристичного бізнесу в Україні з координатором проекту Андрієм МОЧУРАДОМ.

— Звідки ідея проекту «Вітер на Схід»?

— Ми обирали регіони або зовсім нетуристичні, або такі, про які мало інформації. Так, Туреччина є туристичною, але лише невелика частина її західного узбережжя — з готелями all inclusive. Часто туристи не виїжджають за межі готелю й не бачать справжньої країни, яка починається за 20—30 кілометрів. Чи багато українців знають, що таке Курдистан? Чи багато чули про такий відомий зі стародавніх часів історичний край, як Каппадокія, так званий сад кам’яних грибів, де за породами, чимось схожими на гриби, ховаються історичні пам’ятки, скажімо, XIII століття. Ту ж гору Арарат знають усі. І якщо запитати, де вона розташована — більшість відповість: у Вірменії, бо є добре відомий вірменський коньяк із такою ж назвою. Насправді гора на території Туреччини.

— А чим вас вабить Близький Схід?

— На Близькому Сході спосіб мислення настільки відрізняється, що ти починаєш міркувати: а ким, власне, є ти сам? Це інший світ навіть для людей, які вже мають туристичний досвід.

— За даними соціологів, 70% українців не виїжджає за межі своєї області, тож для них і Західна Європа — велике відкриття. Як найкраще рекламувати подорожі серед українців?

— Передусім у нас дуже низька мобільність. І питання не в коштах. Я, зокрема, надаю консультації щодо того, яким чином можна здійснити недорогу подорож у Європу. Люди не вірять, що до Норвегії чи Данії можна доїхати за суму, яку звичайно витрачають на поїздку до Польщі. Якщо не користуватися послугами туристичних компаній — можна організувати дешеву подорож. І друга проблема пов’язана саме з туристичними компаніями. Коли ми шукали спонсорів від туристичних фірм для нашого проекту, підхід працівників цієї сфери був страшенно непрофесійним. Вони казали, що проект нецікавий, бо хто з Африки приїде до Львова на екскурсію? У нас є совдепівська фікція, де абсолютно не розуміють, що таке туризм, роблять «пластикові» тури й продають їх обивателям, які радіють навіть із цього. Залізна завіса нікуди не зникла — вона залишилася в ментальності. Досі існує безліч стереотипів, що подорожувати дорого, складно і небезпечно.

— Якими повинні бути справжні мандри і що людина може отримати від них?

— Той, хто бачив тільки одну країну, — читав тільки одну сторінку з усієї книжки. Мандри — це саморозвиток, шалений темп. Якою має бути справжня подорож? У мене є колеги, які роблять так звані корпоративні тури. Наприклад, для медиків. Вони, з одного боку, мають про що поговорити, з іншого — крім відвідин цікавих місць, можуть заїхати у клініки й подивитись, як за кордоном лікують певні захворювання. У Львові, наприклад, такі речі розвинуті в межах релігійного туризму, тобто паломництва. Самостійна подорож — не для того, щоб під час її спілкуватися зі своїми співвітчизниками. Як подорожній ти щомиті комунікуєш з іншими середовищем. Звичайно, для цього потрібні психологічна готовність і мовна практика.

— Ви анонсуєте проект також як промоцію Львова. Яким чином збираєтеся це робити?

— Ми, крім як носитимемо із собою символ Львова, намагатимемося контактувати із середовищами тих країн. В Іраці у нас є попередня домовленість про зустріч зі спілкою письменників. У Туреччині будемо контактувати з етнічними спільнотами. Є величезна проблема бар’єрів комунікації, бо ми не могли за декілька тижнів вивчити курдські діалекти. У будь-якому разі ми намагатимемось робити культурний зріз і показувати себе світові. Не так як журналістів, а як мандрівників, учасників українського проекту.