Чому порушується «лікарська» конституція
Учора відбулося розширене засідання колегії Міністерства охорони здоров’я, на якій обговорювався стан і перспективи розвитку фармацевтичної промисловості в Україні. В ньому брали участь віце-прем’єр-міністр України Володимир Семиноженко, представники Адміністрації Президента, депутати і співробітники НАН України. Цей рiк для української фармацевтичної промисловостi, безумовно, був багатий на подiї. По-перше, цього року було затверджено Національний список життєво важливих лікарських засобів та виробів, який «дає можливість під час лікування хворих здійснювати більш раціональний підбір і використовувати медикаменти за принципом ефективності, безпеки і низької ціни», а по-друге, прийнято Державну Фармакопею — своєрідну «лікарську» конституцію, яка містить перелік вимог до фармацевтичної продукції, яка виробляється в Україні, а також методику аналізу лікарських препаратів. А крім цього, вже півроку Верховна Рада України не може розглянути проект закону «Про внесення змін до закону України про лікарські препарати».
В результатi представники міністерств впевнено стверджують, що основні показники розвитку фармацевтичної промисловості України, принаймні їх статистичний аспект, досить оптимістичні. Наприклад, тільки за 11 місяців цього року обсяг виробництва на медичних підприємствах порівняно з аналогічним періодом 2000 року зріс на 17,2%, а експорт українських ліків цього року перевершив об’єм торішнього на 24,5%. Крім цього, розширюються ряди виробників фармпродукції в країні, хоч основними центрами виробництва ліків, як і раніше, залишаються Київ, Харків і Львів. Все ж, незважаючи на очевидний прогрес, співвідношення на українському ринку імпортне- вітчизняне залишається один до одного, зміна якого у бік «рідного», за словами Володимира Семиноженка, найближчим часом не передбачається. На його думку, ця галузь вимагає об’єднання зусиль медиків і економістів, він також підкреслив необхідність застосування такого напряму, як економіка здоров’я (про неї, до речі, говорилося і на науково-практичній конференції «Соціополіс в Україні: технології практичної побудови»).
Якщо ж говорити про економіку, то бюджетні кошти, кинуті на цю галузь в Україні на рік, дорівнюють бюджету однієї такої компанії, як Гедеон Ріхтер, а витрати на медикаменти на одну людину в рік в Україні становлять 12 доларів (для порівняння: у Чехії — 94, а у США — 319). Зі слів директора інституту мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного НАН України академіка Валерія Смирнова, співробітники продали на захід вже 10 ліцензій на виробництво оригінальних препаратів, оскільки на це в Україні не вистачає ні обладнання, ні коштів. Щоб вітчизняні ліки хоч якимсь чином вписувалися у контекст зарубіжних, необхідне застосування на всіх фармпідприємствах міжнародного стандарту GMP, який забезпечує належний контроль вже у процесі «народження» ліків, а також і гарантію однорідності всієї серії, що випускається. Це дозволяє дещо пом’якшити контроль за вже готовими ліками. На сьогоднішній день цей механізм у країні відсутній, що перешкоджає розвитку виробництва вітчизняних оригінальних препаратів, внаслідок чого українське фармвиробництво «виїжджає» тільки на генериках. Крім цього, 10% продукції на вітчизняному ринку є фальсифікованою, що, зі слів директорів фармацевтичних компаній, призводить до того, що вони просто перестають випускати ті чи інші ліки. На думку голови асоціації фармацевтичних дистриб’юторів Михайла Пасічника, в Україні склалася така ситуація, що виробник, по суті, не відповідає за свою продукцію, «оскільки лікарські препарати продаються у підземних переходах поруч з горілкою і цигарками, що вже само собою виключає питання про їх термін придатності та умови зберігання».
Для того, щоб ліки були доступними кожному, розглядається пропозиція про те, щоб знизити торгівельну націнку аптек до 10%, що викликає невдоволення з боку Української організації роботодавців медичної і мікробіологічної промисловості. Зі слів її директора Валерія Печаєва, це призведе до того, що підприємства будуть працювати збитково, тоді як необхідно вкласти гроші в закупівлю обладнання, яке дозволило б використовувати міжнародні стандарти при виробництві препаратів. Також створено і сприятливий грунт для окупації фармацевтичного ринку представництвами іноземних компаній, оскільки відсутня розвинена система кредитування.
Виходить, що проблема дефіциту ліків, яка була характерною для радянських часів, трансформувалася у проблему якості та доступності, а вітчизняне лікарське виробництво все ще дуже далеке від епохи Ренесансу.
