Циганська таємниця

Таку спробу зробили творці вистави «Циганська муза», поставленого за поемою Ліни Костенко циганським театром «Романс», прем’єра якого відбулася в суботу. Сам театр своїми класичними циганськими романсами, народним фольклором і музичною драматургією відомий глядачами вже досить давно (з 1994 року), тим більше, що з фестивалів, в яких трупа бере участь, без нагород вона рідко повертається. Але в той же час нинішню прем’єру не можна оцінити однозначно. «Циганська муза» стала спільним проектом «Романсу» і студентів інституту кіно і телебачення Київського національного Університету культури і мистецтв курсу Ади Роговцевої. Щире бажання народу бути вписаним до свідомості світу, але в той же час його страх наблизитися до прогресу в сценічній інтерпретації студентів виглядає не зовсім переконливо. І навіть кульмінація вистави — монолог єдиної циганської поетеси Папуші, знехтуваної своїм народом за пристрасть до пера, — не може примусити глядача усвідомити весь драматизм її долі. Автор поеми Ліна Костенко також досить критично підійшла до кінцевого продукту: на її погляд, треба було при постановці використати побільше споконвічно циганського, наприклад, відійти від віршів... Ліни Костенко і використати замість них вірші самої Папуші, переклад яких українською мовою вже існує.

Звичайно, не можуть не викликати емоцій запальні пісні й танці, гра керівника театру Ігоря Крикунова, Ігоря Партаненка та інших акторів «Романсу», вдалі спецефекти. Однак після спектаклю залишається враження, що завісу таємничості, за якою досі переховується сутність циган, для нас досі не відкрито.