«Полякам пощастило з Валенсою»
Газета за суботу, 7 серпня видалась надзвичайно цікавою. — Інтерв'ю Єжи Бара «Кількість проблем залежить од віддаленості від «центру ураження» мені хотілося б доповнити такими міркуваннями.
1. Надзвичайно пощастило полякам з президентом Лехом Валенсою — це зразок, мені здається, жертовного, мудрого патріота-президента. А в нас все навпаки, як в народі говорять: руки-граблі, тільки все під себе, а в зовнішній політиці — «слон в посудной лавке».
2. На початку 90-х років українці за безцінь вивозили до Польщі різні товари, чим інвестували не один мільярд у їхню економіку. Тоді їхній пенсіонер, одержуючи 30 доларів, міг непогано харчуватись і одягатись, дякуючи сусідам українцям, білорусам, росіянам.
3. Приватна власність у Польщі давала змогу відчувати себе відповідальним, а не так, як у нас, народ, особливо в сільському господарстві, був закріпачений. А це свідчить про те, що ми відстали від поляків на цілу епоху.
О.Балабанов «Не можна голосувати за менше зло» («День» №144 від 7 серпня). Дуже мені сподобалася ця стаття. Я сто разів згодна, що не можна допустити до керма знову Кучму. Але поспілкувавшись із пенсіонерами нашого двору, менi стало сумно. Вони вважають, що це прийнятний варіант, бо він, мовляв, уже навчився керувати, а прийде інший, то поки втягнеться, поки «нагребе» собі і т.д. І комуністів вони не хочуть, бо це тепер — шлях в нікуди.
А от щодо селян, то їхнє ставлення до Кучми нагадує реакцію бика на червону ганчірку, але місцева влада впевнена, що зможе пустити виборчий процес у потрібне русло, адже нафтогазові трейдери, коли обирались до ВР, то нібито теж не були популярні в народі, але подарунки... У тих селах, де немає газу, з'явились труби, які потім забрали, бо їх, перш ніж класти в траншею, потрібно, мовляв, обмотувати ізоляцією... А це процес тривалий, якраз до наступних виборів... Дурять людей, але нічого не зробиш, дуже вони залежні від місцевих панів і підпанків, бо вони не власники, як у Польщі, а кріпаки.
Не треба істерії — наведіть факти
Є.Сверстюк «Свербіж геростратівський» («День» №143 від 6 серпня)
«Киевские Ведомости» за 12.06.99 не читав, але мав щастя читати цього Бузину десь рік чи півтора тому. Досить пари уривків, наведених Є.Сверстюком, щоб мати повне уявлення про ціле. Це якраз той випадок, коли, щоб переконатись, що яйце тухле, досить його лише понюхати, а не їсти цілком.
Та Бузина — бузиною, але більше дратують заяви наших українських багатовекторників, перепрошую, інтернаціоналістів, які твердять про те, як наш Поет любив писати російською мовою. Навідь щоденник, і той, бачте, писав російською. А ще більше дратує, що наші «великі» націоналісти замість звичної істерії спокійно не навели пару цитат з листів Т.Шевченка до Я. Кухаренка, як наприклад: «Переписав «Слепую», то й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом!» (лист від 30.09.1842 року) чи до Тарнавсього Г.С.: «... по-московськи скомпоновану, щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю (лист від 26.03.1842)
І навіть Олександру Морозу як явно не найгіршому кандидату в президенти України зовсім би не заважало знання такого простого факту, що Шевченку було заборонено писати і малювати. І лише А.П. Маєвський, комендант Новопетрівського укріплення, на свій страх і ризик дозволив Шевченкові писати, але лише російською і лише у себе в кабінеті. І тільки в 1854 р. через клопотання нового коменданта І.О. Ускова поетові дозволили писати, знову-таки виключно мовою російською, під доглядом і цензурою офіцерів. Звідси маємо російськомовні повісті і сам щоденник.
смт Більшівці, Галицький район,
Івано-Франківська область
«Чому українці так легко «купуються»?»
Вчасно з'явилась стаття Олега Березюка «Надії 1991 та реалії 1999 р.р.» («День» №147 від 12 серпня) . Хоч і є в нашому календарі святковий День незалежності, але людям, які в 1991 році щиро раділи і святкували перемогу, зараз гірко і зовсім нерадісно. Звичайно, винні ми самі. Чому українці так легко «купуються»? Дійсно, як казала Катерина II, «охота к должностям победит». Я спостерігаю, як змінилися мої колеги, з якими я колись стояла на майдані перед Верховною Радою. Невже це вони молилися, стоячи навколішках, бажаючи волі? А тепер, за висовом одного з ваших авторів, у думках лише «хавчик» встигнути якнайбільше покласти до кишень, поки все дозволено, а дозволено все. А тоді були — у вишиванках, з першими жовто-блакитними значками. А випробування спокусами, як і передбачала у свій час цариця Катерина, не пройшли. Це до статті автора і мої песимістичні роздуми.
На думки про нашi компроміси з совістю наштовхує і публікація «Таємний задум Івана Мазепи» ( Георгій Мельничук, «День» № 143 від 6 серпня). Дійсно, можна порівняти той час з нашою ситуацією. Але зараз все-таки ситуація більш прозора, і люди мають достатньо інформації. Не можу погодитися з такою фразою: «...жертвами його (Мазепи. — Т.Л. ) інтриг стали полковник Іскра, генеральний суддя Кочубей...». Але ж це Іскра та Кочубей писали доноси на Мазепу, і не Мазепа їх стратив, вони були страчені за наказом царя. Мабуть, вони були жертвами і своїх власних інтриг. Інтриг, які вела старшинська опозиція проти Мазепи. Невже дійсно історія нас нічому не вчить?
Телевізор майже не дивлюся, так якось спокійніше, але читаю аналітичні статті Наталі Лігачової і довіряю їм. З її статті «Телебачення імені «дорогого Леоніда Ілліча» (№ 148) я дізналася про зміну міністра культури, вірніше про заміну одного чиновника на іншого, мабуть, такого ж невиразного. Згодна з оцінкою стану нашої культури. Застій, застій і ще раз застій, навіть більший, ніж у «застій». Враження болота, трясовиння: старі кадри, старе мислення, старі схеми, все, що хоча трішки відрізняється від космополітичного стандарту, підрізається на корені, щоб не дай Бог не виросло. Особливо дратує повальне інтелектуальне спрощення, коли все, що складніше, «не потрібне людям», «не зрозуміле людям». Та ж сама промивка мізків. Усім своїм знайомим на питання: «Як ти?» відповідаю: «Чекаю жовтня». Вони спочатку не розуміють, я пояснюю.






