Момент істини

Коли болісні, запущені проблеми в суспільній свідомості роками й десятиліттями не розв’язуються — результат (тут можна провести аналогію з організмом людини), цілком імовірно, буде просто плачевним. Невизначене (м’яко кажучи) ставлення українських державних інституцій до проблеми оцінки ролі Організації українських націоналістів та Української повстанської армії у Другій світовій війні аж ніяк не сприяє консолідації нашого суспільства на засадах сучасної демократичної державності, а відтак, і очищенню від злісних, «токсичних» стереотипів минулого. Ще 1999 року тоді кандидат в президенти Євген Марчук уперше порушив перед суспільством питання про визнання ОУН- УПА воюючою стороною i про національне примирення, примирення ветеранів ВВВ і ветеранів УПА. Відтоді на цю тему проводилися круглі столи, працювали історики, публікувалися полемічні матеріали в ЗМІ (хоча, треба зазначити, крім «Дня» і ще буквально кількох видань, цю тему не можна було назвати серед пріоритетних).

Отже, лише історична правда, що грунтується на неспростовних документах, докорінно змінить ситуацію. Оце й буде той «момент істини», що його давно вже чекає суспільство. Саме це було головною метою, котру ставила перед собою робоча група істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН — УПА, створена в Інституті історії України НАН України 1998 року. Підсумкам тривалої, копіткої роботи цього колективу науковців була присвячена прес-конференція, що відбулась в агентстві Інтерфакс-Україна 14 квітня.

Як відзначив керівник робочої групи, професор Станіслав Кульчицький, історики, які працювали над такою складною проблемою (четверо з них взяли участь у прес-конференції; це — доктори історичних наук Юрій Шаповал, Олександр Лисенко, Володимир Кучер, знаний історик та архівознавець Анатолій Кентій), обробляючи величезну кількість архівних матеріалів, аж ніяк не прагнули «йти по середній лінії», щоб узгодити ті позиції, які узгодити просто неможливо. За 1998 — 2004 роки робоча група опублікувала 28 видань, присвячених «білим плямам» історії ОУН — УПА. При цьому основну увагу було приділено трьом(!) війнам, які провадила УПА з моменту її створення у 1943 році — проти радянських партизанів (а після 1945 року — проти радянсько- компартійної адміністрації), проти німецької окупаційної влади і проти польської Армії Крайової. Вкрай важливо, що публікації робочої групи розвінчують безліч міфів, які існують щодо ОУН — УПА (виконання ними функції «фашистських наймитів», звірячі масові розправи над мирним населенням тощо).

Як відзначив професор Юрій Шаповал, тепер, в підсумку проведеної колосальної роботи (бо «історію роблять кров’ю, а пишуть чорнилами»), ми не тільки можемо, а й зобов’язані говорити про українську Другу світову війну. І в зв’язку з цим присутні історики не могли, звісно, оминути увагою відкритий лист до вищого керівництва держави («День», 9 квітня 2005 р.), в якому йшлося про давно назрілу необхідність виробити сучасну, прогресивну, документально неспростовно обгрунтовану концепцію історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн і ролі в них українського народу (бо проблема УПА та ОУН — це лише один, хай і винятково важливий, аспект питання). Мета відкритого листа, як відзначили шановні вчені, — донести не лише до перших осіб країни, а й до громадськості правду: суспільство не може йти вперед, якщо його свідомість повернута, по суті, назад. Чекаємо реакції, зазначив Володимир Кучер. А Юрій Шаповал додав: коли з’являються різноманітні «центри захисту історичної правди» (з лівим ухилом), то це вкрай небезпечно, бо свідчить про прагнення до тоталітарної монополії на істину. А це ми вже проходили. Результат відомий.