Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

На Алеї Праведників миру з'явиться ще 17 українських імен

23 грудня, 1999 - 00:00

У меморіальному Інституті жертв і героїзму європейського єврейства під час Другої світової війни «Яд Вашем» («Пам'ять»), який знаходиться в Єрусалимі, є Алея Праведників миру. Вона посаджена на честь людей різних національностей, які рятували євреїв від знищення під час війни. Вже кілька сотень українців отримали це звання як свідчення глибокої вдячності єврейського народу за їх мужні вчинки.

На церемонії був присутнім Надзвичайний і Повноважний Посол Ізраїлю в Україні Анна Азарі. У своєму виступі вона зазначила: «Для мене участь у церемонії вручення грамот Праведників миру дуже почесна. Адже йдеться про людей, які рятували не окремих осіб, а рятували людське обличчя нашого суспільства. У історії кожного праведника — не тільки гордість для нас всіх і його близьких. Це урок людяності, гуманності, справедливості».

Своїми спогадами з кореспондентом поділилися й учасники подій тієї війни.

Раїса Майстренко, врятована по дорозі в Бабин Яр:

«Мені дуже шкода, що до цього дня не дожила моя рятівниця.

Сьогодні я хочу пригадати киянку Тетяну Лимареву, яка під кулями, тендітна, маленька, врятувала мене. Моя рятівниця, жінка похилих літ, з двома дітьми на руках, серед яких була і я, не побоялася, перебуваючи під конвоєм, вирватися з натовпу, який вели в Бабин Яр, і рушити у бік Лук'янівського кладовища. Під кулями вона притискала нас до грудей, рятуючи від вірної смерті.

700 днів ця жінка ховала нас, малюків, від поліції. І сьогодні я хочу вклонитися їй і всім Праведникам миру!».

Микола КРАВЧЕНКО:

«Під час війни я перебував деякий час у партизанському загоні. У нашому загоні були єврейські діти, з якими ми ділилися тією нечисленною їжею та медикаменти, які у нас були. Ми зробили все, щоб врятувати їх і дуже цим пишаємося».

Ніна БОГОРАД-СУБОТЕНКО:

«Пораненому Якову Богораду вдалося вибратися з Суманської ями, пройти непоміченим крізь пости поліцаїв, і потрапити в нашу сім'ю. Ми постаралися, як змогли, його вилікувати, допомогти зберегти йому життя. Незабаром він очолив партизанський загін. А після війни 1946 року ми одружилися».

Анастасія СПЕРКАЧ
Газета: 
Рубрика: