Сергій ВАСИЛЬЄВ, «День»
Київський арт-фестиваль передусім вражає розмахом.
Міжнародний арт-фестиваль, що змінив більш прозаїчні та простодушні
арт-ярмарки в «Українському домі», вже третій рік поспіль проголошується
його організаторами як найважливіша та найреспектабельніша подія художнього
сезону.
У грандіозності й помпезності витівці президента Асоціації арт-галерей
України Віктора Хаматова, дійсно, не відмовиш. Акція приголомшує уже своїм
масштабом, але подолавши мимовільний трепет і помандрувавши закутками помпезної
будівлі, трохи приструнюєш ейфорію, що старанно збуджували в тобі прес-релізи
та пишні декларації організаторів. Бо домінує в Українському домі все-таки
«офісний» живопис і «кабінетна» скульптура. Можна, звичайно, погодитися
з шановним Миколою Жулинським, який заявив на відкритті, що арт-фестиваль
демонструє колосальний потенціал нашого мистецтва, яким ми вразимо цивілізований
світ
у III-му тисячолітті, але, даруйте, в обозі, з яким ми туди рухаємося,
навалено й чимало строкатого, квазіепатажного, снобістського та хвалькуватого
мотлоху. Принаймні одна з іноземок на вернісажі дала експозиції вбивчу
рецензію: «Секонд-хенд». Напевно, сказано занадто категорично, однак, подумати
над цим діагнозом варто. Адже, на жаль, у наших традиціях маскувати глобальністю
завдань і запевнень недосконалість і недбалість. Як там говорив пролетарський
вождь? Краще менше та краще?
