Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

На політичному ринку «пахне» газом

А споживачам загрожує 30-відсотковий паливний дефіцит
6 листопада, 1999 - 00:00

Коріння біди, котра насувається на нас, не в останню чергу зумовлене політичними подіями. Створений трохи більше року тому всупереч зауваженням Антимонопольного комітету та міжнародних фінансових організацій, НАК «Нафтогаз України» мав негласне завдання забезпечити перемогу чинного Президента на нинішніх виборах не тільки своїм внеском у оздоровлення нафтогазового комплексу й усієї економіки... Однак сьогодні неважко передбачити, що власті більш аніж незадоволені нафтогазовим внескам у виборчу кампанію. Найяскравіше підтвердження цьому — заява прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка, котра прозвучала в середу, про те, що уряд збирається після виборів (!) ліквідувати централізований рахунок «Нафтогазу України» (Інтерфакс-Україна). На практиці, як вважають опитані експерти «Дня», це рівнозначно жорсткому удару по керівнику НАК Ігорю Бакаю і загрозі фактичного усунення від «керма» верхівки очолюваної ним структури.

Тим часом сам Ігор Михайлович, не без підстав віднесений парламентаріями до числа олігархів (дивись проект парламентського запиту до конгресу США про перевірку банківських рахунків відомих українських громадян), мабуть, ніколи не був до кінця лояльний до влади і завжди мав певні запасні варіанти. За кілька днів до виборів він опублікував у газеті «Сегодня» досить різку, антиурядового спрямування статтю «Хто везе, того і поганяють», котра відкривається характерною фразою: «Не можна з одного бика здерти сім шкур». Швидше за все, вищеназвану заяву В.Пустовойтенка не можна розглядати інакше, як недвозначну відповідь на цей зухвалий в умовах виборів випад. Зрозуміло, що президентські структури, в яких сьогодні першу скрипку грає Віктор Пінчук, цілком здатні замінити І.Бакая на посту нафтогазового короля, маючи у своєму арсеналі й кадрові варіанти.

Втім, як показали вибори, багатьом пересічним громадянам країни всі ці політичні розбірки, котрі погано пахнуть газом, мало цікаві. Їх більше хвилюють реальні турботи, своє домашнє господарство. Чи буде газ і скільки доведеться за нього платити? Схоже, на відміну від «Нафтогазу», котрий намагається одночасно задобрити і виборців, і уряд, і для цього вперше в своїй практиці провів у середу відкрите засідання правління, нам важко знайти заспокійливі слова. Дефіцит газу, напевно, збережеться не тільки в листопаді, а й у більш холодному грудні, оскільки, як видно з матеріалів правління, Росія більше не збирається продавати Україні газ (за винятком плати за транзит). Тому наша нафтогазова дипломатія переключилася на Туркменістан. Ще 27 жовтня «Нафтогаз України» сильно храбрував, заявляючи, що купить у цій країні на 2000-ий рік лише 3-5 млрд. куб. метрів газу (Інтерфакс-Україна), та й то за умови зниження ціни з $36 (на кордоні Узбекистану) до $20. За останніми повідомленнями того ж агентства, тепер плани закупівлі зросли до 15-20 млрд. куб. м, а про ціну взагалі не згадується. Про що говорити, якщо для погашення нинішнього боргу Україну примушують брати кредит у авторитетному міжнародному банку? І у цьому випадку громадян України, над якою вже висить 12-мільярдний зовнішній борг, навряд чи порадує «розуміння», яке виникло між сторонами.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ