Один рік на роздуми
Англія — Україна — 1:1
Стартовий поєдинок світового відбору між національними командами Англії та України не міг розглядатися інакше, ніж продовження суперечки між цими ж командами у груповому турнірі Євро-2012. Три місяці тому українці програли у Донецьку 0:1 і вибули з турніру. Але те, як проходила та гра разом із помилково не зарахованим м’ячем, забитим нашою командою, давали привід для оптимізму. Мовляв, якби не та помилка арбітра, то ми б і Англію подолали, і взагалі, виступили б на домашньому чемпіонаті Європи більш успішно. Про те, що було б, аби наші пройшли до чвертьфіналу, ніхто не говорив. Так було зручніше всім — програли, але зіграли добре!
Тож гра на стадіоні «Вемблі» в Лондоні, якою українці відкривали для себе новий світовий відбір, мала або підтвердити наш оптимізм, або його спростувати. Враховуючи те, що англійська збірна переживає нині не найкращі часи, ще й маючи групу травмованих лідерів, а також той факт, що сезон у Англії стартував не так давно і футболісти ще не набули потрібних кондицій, все для українців складалося найкращим чином.
Та це легко сказати — обіграти Англію на її полі. Щоб зробити це, слід бути сильнішими за господарів не на словах, що ми в останні три місяці успішно зробили, а на футбольному полі. Простіше — треба було мати команду, здатну обіграти англійців.
Національна команда України зразка осені 2012 року є, в певному розумінні, унікальною. Такої команди за два десятки років ми ще не мали. Досі існування збірної України з футболу можна було розділити на два періоди — до Андрія Шевченка і з Андрієм Шевченком. У перший період наша команда була відверто безпорадною й виконувала для країни суто представницьку функцію. Із появою футболіста світового класу в особі Шевченка гра команди упродовж п’ятнадцяти років являла собою підігравання генію, який мав привести до успіху. Чи можна вважати досягнення збірної за цей період успіхами, можна буде сказати пізніше. Після того, як ми побачимо у грі нашу команду зразка третього періоду — без Андрія Шевченка.
На поле головного стадіону Англії вийшло у вівторок одразу декілька футболістів, які можуть претендувати на роль лідера збірної України. Усі вони відносно молоді і мають достатній рівень, щоб протистояти кращим командам світу. Один із таких гравців — Євген Коноплянка — забив англійцям несподіваний м’яч і українці повели в рахунку. На жаль, розвинути успіх наша збірна не змогла. Хоча виглядало на те, що забити ще наші хлопці могли ще у першому таймі. Але могли й пропустити. Перед тим, як українці вийшли вперед, господарі поля мали кілька стовідсоткових нагод забити м’яч, і навіть забили, але за мить до того арбітр зафіксував порушення правил.
Усе мала вирішити друга половина гри. Чи намагатиметься наша збірна забити ще, чи намагатиметься зберегти переможний рахунок? На жаль, відповідь виявилася прогнозованою. Українці почали грати просто, воліли притискатися до власних воріт. Що й треба було англійцям, які поступово нарощували тиск на наші ворота і врешті зрівняли рахунок. Це зробив із одинадцятиметрового Френк Лемпард.
Яка була причина саме такого результату. Чи далеко не найсильніший склад англійців справі повністю переграв українців наприкінці гри, чи це наші хлопці з переляку почали помилятися?
Хотілося б вірити у другий варіант. І сподіватися на те, що молоді гравці, які складають нині основу національної команди України, наберуться досвіду, і гратимуть із усіма без винятку суперниками із позиції сили. Для цього у команди тренера Олега Блохіна є цілий рік. Саме за рік, у вересні 2013-го, Україна та Англія зіграють вдруге, вже на нашій території. Саме тоді і визначиться остаточно, хто насправді сильніший, а отже, гідний виступати у фінальному турнірі Кубка світу 2014 року.
