Останній доказ короля

У вівторок у столичному Будинку кіно відбудеться вечір пам’яті кінорежисера Віктора Борисовича Кісіна. У цьому квітні сотні його учнів відзначають 70-літній ювілей майстра.

«Я зробив усе, що міг, нехай хтось зробить краще», — з таких слів почалася спеціальна ювілейна програма, присвячена Вчителю багатьох українських телевізійників на каналі «Культура» на Першому Національному. Учень М. Кнебель і М. Верхацького, Віктор Борисович Кісін увібрав у своїй творчості і світогляді ідеї традиції двох театральних шкіл: московської та української. Він був актором, режисером театру, але основним його покликанням стало телебачення. Дослідник видовища і професійний актор, Кісін став першим теоретиком телебачення в Україні, написав книги «Режисура як мистецтво і професія» і «Життя. Актор. Образ». На думку Вадима Скуратівського, для професора Кісіна цілісність видовища як культурного феномена була вже не академічною проблемою, а очевидною першоосновою, реальністю видовища у всіх його особливостях і характеристиках. У своїх книгах В. Кісін прискіпливо аналізує ігрову стихію, в якій народжується видовище, визначальні чинники «генетичного коду» всієї видовищної культури, доводить, що саме видовище було першим видом естетичної діяльності людини.

Видовище привабило і Кісіна-практика. 4 квітня 2003, у день його народження вдячні учні показали глядачам України не тільки уривки з відео- і телестрічок різних років, але й повністю останню роботу Майстра: телевізійний фільм «Останній доказ королів».

Серед показаних робіт: перший відеофільм «Без сенсації» про шахтарські страйки в Україні, перший ігровий відеофільм «Весняний день тридцяте квітня», перший телевізійний ігровий фільм «Фауст і смерть».

Це тепер ми знаємо, що «якщо події не було в телевізорі, її не було взагалі». Кісін знав про це ще в ті далекі 60-ті роки, коли прийшов на телебачення робити свої перші програми. Кісін знав це, коли запропонував організувати кафедру телережисури у провідному кіноінституті країни, а потім і в університеті «співаючого ректора». Кісін знав про це, борючись за кожного свого учня (а це практично всі нинішні телевізійники України).

Віктор Борисович знав про могутню силу телебачення і розпочинаючи свій останній телевізійний проект спільно з відомим політичним аналітиком і коментатором 80-х років В. Дунаєвим. Зараз, коли ми по телебаченню спостерігали дії військових в Іраку, коли телевізійні «картинки» для нас презентують Подію, ми ще і ще раз згадуємо слова В. Кісіна: «Драматургічні форми більшості видовищ побудовані так… що будь-яка телевізійна «картинка» сприймається глядачем як привід для активного спілкування». Зрозуміло, чому свого часу «Останній доказ королів» було високо оцінено Президентом США Р. Рейганом. У фільмі скрупульозно проаналізовано анатомію політичної події і зроблено це образними засобами телебачення.

«Я зробив усе, що міг, нехай хтось зробить краще», — таким міг би бути останній доказ Учителя Кісіна на адресу поки ще порівняно молодого українського телебачення, на адресу своїх колег та учнів. Вони пам’ятають про це.