Якщо свобода взагалі щось значить, то це право говорити іншим те, чого вони не хочуть чути
Джордж Оруелл, британський письменник і публіцист

Передчуття третього тайму

13 червня, 2012 - 00:00

Якщо Хрещатик перекривають, значить, це комусь потрібно.

Потрібно, вочевидь, дуже багатьом.

Хрещатик перекрито — отже, у місті (країні) або біда, або свято. Або перше й друге водночас.

Біда була у 2004-му, але обернулася святом. У 2012-му готувалися до свята як до біди, але вийшло все одно свято, хто б там що не говорив.

Сім з половиною років тому — читач має пам’ятати — центр перекривали з більш неприємних причин. Сфальсифіковані вибори, знахабніла влада, брехливі журналісти, і, як наслідок, самочинно захоплені Майдан та Хрещатик — Помаранчева революція.

Спільного чимало: музика цілий день, скандування на переповнених ескалаторах метро, веселі юрби, де змішалися статі, стани і віки, повінь національних прапорів України. За рештою ознак це цілком протилежні події: зима і літо, політика і розвага, сухий закон і пиво рікою, внутрішня криза, що виросла до розмірів міжнародної, і міжнародного класу подія, котра перетворилася на всеукраїнську справу честі, прикрий розкол країни на більшу і меншу частини (що потім, зрештою, далося взнаки) і всенародне єднання. Одна певна спільна риса, повторю знову: і тоді, і зараз було і є свято.

Пам’ятаю, як наприкінці листопада 2004-го вистачало півгодиної прогулянки центральними вулицями, аби отримати колосальний заряд радості. Але й сьогодні, попри всі нарікання, чвари і скандали, достатньо просто провести кілька хвилин у фан-зоні — і загальний захват передається вам автоматично, наскільки скептично ви не були б налаштовані до того.

Дві точки визначають пряму лінію. Як би не сварили наслідки Помаранчевої революції, вона багато змінила в свідомості українців, так само, як і у сприйнятті України. Без Майдану-2004 не було б Євро-2012. Без тих барикад не було б зараз маси активних громадських рухів, багатотисячних акцій опозиції, постійного і організованого спротиву спробам Януковича загнати країну в авторитарний заповідник.

Гадаю, наступна революція такою і буде: не просто мирною і святковою, як 2004-го, а й, нарешті, об’єднуючою для всіх, від Львова до Донецька, як цього року. Наша — саме НАША — команда нарешті переможе з розгромним рахунком і остаточно.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: