Пішла з життя визначний мовознавець Маргарита КАРПЕНКО

Київський національний університет імені Тараса Шевченка глибоко сумує з приводу смерті М.О. Карпенко – визначного мовознавця, доктора філологічних наук, заслуженого професора університету, заслуженого працівника вищої школи України, Почесного голови Ради ветеранів війни і праці та голови Ради старійшин університету.

Лише 18 травня Маргариті Олександрівні виповнилось 87 років, а 21 травня 2013 року її серце перестало битися…

Наукова спільнота понесла велику втрату. Відійшла у вічність Людина, яку знали й любили не лише в Україні, а й далеко за її межами. Численні учні, фахівці з різних гуманітарних дисциплін, у т.ч. понад 50 кандидатів і докторів наук, плідно працюють в Україні та більш як у 20 країнах Європи, Азії, Америки.

Усе її педагогічне й наукове життя було присвячене Київському університету. З 1944 року – студентка, активний учасник повоєнної відбудови, з 1949 – перший в Україні викладач російської мови як іноземної, з 1958 – доцент, з 1974 – професор, тричі обиралась завідувачем кафедри російської мови (1977-1991). З 2001 до 2013 року – провідний науковий співробітник, професор Інституту філології.

Прекрасна підготовка, творча обдарованість і виняткова працездатність дозволили їй сказати вагоме слово в російському, українському, східнослов’янському мовознавстві, лінгводидактиці, соціолінгвістиці, лінгвокультурології, теорії художньої мови. Вона  відомий дослідник спадщини першого ректора університету М. Максимовича, засновник нового в Україні освітнього й наукового напряму – вивчення російської (згодом – української) мови як іноземної, сприяла утвердженню сучасної української русистики, традицій Київської історико-філологічної школи щодо східнослов’янських студій та наукового українознавства, започаткованих М. Максимовичем у ХІХ ст. в університеті Св. Володимира і в ХХ ст. підтриманих в КДУ М. Грунським, Л. Булаховським і їх послідовниками.

Автор понад 250 науково-методичних праць українською, російською, німецькою, французькою мовами, які достойно поповнили сучасну філологічну скарбницю. Організатор і активний учасник багатьох наукових конференцій, конгресів, симпозіумів, наукових програм, зокрема ЮНЕСКО. Тривалий час працювала як відповідальний редактор наукового збірника “Русское языкознание” (вип.1-25), багатьох монографій, у т.ч. виданих за кордоном; член редколегії наукових видань “Вісник КДУ. Серія філології”, “Мова і культура”, “Проблеми славістики”, “Русистика”, “Русский язык за рубежом”. Організатор і голова (1980-1990), член  спецради по захисту дисертацій з лінгвістики в Київському університеті, Інституті мовознавства НАН України, Київському педінституті. Голова НМК Мінвузу УРСР, член НМК та науково-координаційних рад Мінвузу СРСР, член Вченої ради університету, вченої ради Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Понад 20 років була співголовою Оргкомітету Міжнародної наукової конференції "Мова і культура".

Карпенко М.О. дала путівку в життя багатьом поколінням філологів. Практично всі викладачі кафедри російської мови – її вихованці. Маргарита Олександрівна часто любила повторювати: «Ви не просто русисти, ви українські русисти». І це була незмінна позиція українського патріота. Вона стояла біля витоків Міжнародної асоціації викладачів російської мови і літератури – МАПРЯЛ. ЇЇ учні й досі пам’ятають, що саме це слово було першим, яке вона ретельно, каліграфічним почерком виводила на дошці для першокурсників. Маргарита Олександрівна була справжнім, глибоким Учителем, нічого не робила наполовину, стверджувала, що гарні філологи можуть працювати скрізь, і докладала чимало зусиль, щоб її учні були найкращими.

Керівник наукової школи, майстерний педагог, виважений аналітик, талановитий вчений, вона дбала про кожного студента, кожного співробітника, знала всі тонкощі його життєвих обставин. Наукову вимогливість поєднувала з доброзичливістю, з умінням бачити й відзначати нове й перспективне в роботі. Надавала консультації усім, хто до неї звертався, годинами могла розвивати ідеї й науковець-початківець отримував не лише тему, а був сповнений надією, що в нього все вийде. Вражала чіткість і логічність побудови матеріалу, оригінальний підхід до його інтерпретації і доступність викладу. «Вольова, максимально організована, зразок безкомпромісного підходу до вирішення найрізноманітніших проблем, людяна, чарівна – справжня Леді в науці та в житті», – так про неї говорили її учні.

Вона йшла до людей, до їх проблем, завжди знаходила час вислухати й допомогти. Недаремно останні роки свого життя Маргарита Олександрівна присвятила роботі в Раді ветеранів і протягом 10 років очолювала її. Учасник Великої Вітчизняної війни, вдова учасника бойових дій, вона як ніхто розуміла проблеми тих, хто наближав Перемогу в страшні роки, хто все життя працював, а, вийшовши на пенсію, потребує особливої уваги. Уявити неможливо, скільком людям вона допомогла.

Маргарита Олександрівна стверджувала традиції в Київському університеті, брала активну участь у розробці Положення про ветеранів, вела організаційну роботу з ветеранськими осередками, історико-меморіальну та видавничу роботу, надавала соціально-психологічну підтримку. Вона надихала своїм прикладом самовідданого служіння людям, захопленістю й завзяттям, цілеспрямованістю й неймовірним бажанням втілити в життя далекосяжні плани. Власною працею, життєвим самоствердженням зводила мости між минулим і майбутнім, володіла масштабним мисленням, була дуже сучасною.

Багатий, сповнений високого творчого лету внутрішній світ Маргарити Олександрівни полонив кожного, хто мав щастя спілкуватися з нею. Імпонувало почуття гумору, що поєднувалось з вимогливістю. Їй властиві різнобічність інтересів і широка ерудиція, гострий розум і глибокі знання, ретельність в дослідженнях, інтелігентність, жіночність, зворушливість і щирість. Її талант розквітнув і довго сяяв на педагогічній ниві, освітлюючи шлях молодим серцям, зігріваючи їх невичерпною материнською любов’ю і полум’яним словом.

Схиляємось перед інтелектом глибокого дослідника й організатора науки, а водночас – перед добротою й людяністю, відкритою душею й мудрістю.

Проводжаючи Маргариту Олександрівну, стверджуємо, що зерна, засіяні нею, проростуть добірними плодами наукових здобутків і засвітяться в учнях новими відкриттями.

Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким i всім, для кого Карпенко Маргарита Олександрівна – визначний український вчений і громадський діяч, була Вчителем і Наставником.

Вічна пам’ять про неї незгасне…

Ректорат, Інститут філології,

Рада ветеранів війни і праці університету.