Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Помінялися ролями

Діти радять дорослим як вони можуть покращити їхнє життя
31 травня, 2008 - 00:00

Ми завчили як постулат, що дорослі мають захищати дітей, діти теж це знають. Але в житті далеко не завжди так виходить. Через те наше підростаюче покоління швидше дорослішає: діти навіть молодшого шкільного віку вже не сплутають колишнього прем’єр-міністра з теперішнім, вони добре знають де Європа і де Росія та куди нам потрібно йти, а старші школярі порівняють екологічний стан України з країнами Європи не на нашу користь. А ще ці мудрі голівки можуть порадити дорослим, як можна впоратися з деякими державними проблемами. Їхні думки — незаангажовані й аполітичні, тож, можливо, варто прислухатися до них? Хоча б — в Міжнародний день захисту дітей.

Андрій ГОРДІНЧУК, Кирило ЗІНЧЕНКО, Олексій АНТИПЕНКО, учні 8—9 класів, м. Житомир:

— Потрібно підвищити заробітну плату тим, хто працює в державних та інших бюджетних установах. Насамперед — вчителям, тому що вони дуже стараються для нас, учнів, лікарям. Але тоді, можливо, піднімуться ціни, тоді доведеться їх стримувати. Для підвищення зарплати, яке слід робити потроху- потроху, потрібно підвищити податки з тих, у кого грошей «не міряно». І ціни на бензин треба знижувати, бо вони весь час зростають, і будуть, як у Німеччині.

Але нам все одно треба намагатися йти в напрямі, яким йде, наприклад, ця країна. Тому що життя там набагато краще, ніж у нас. Необхідно ще й культуру наших людей підвищувати — у нас такий специфічний слов’янський менталітет, що всюди бруд. Тобто більше слідкувати за чистотою — у нас в Житомирі всюди розставлені смітники з написами «Чисте місто», та хіба більшість городян ними користується? І потрібно, як у Німеччині, зробити три дороги — для пішоходів, для велосипедів, для автомобілів.

Потрібно, щоб політики не крали, тоді будуть гроші на заробітну плату вчителям, лікарям. Щоб вони менше займалися рекламою себе, тому що гроші на це вони беруть з економіки. І те, що ціни підстрибують — на цьому точно хтось наживається. А ще потім скине ці ціни і буде говорити, що це все він зробив, що він такий хороший.

Думається, що Україну слід зробити парламентсько-президентською державою, а не президентсько-парламентською. Країною не повинна управляти одна людина. Анархією теж нічого не досягнеш. Хоча, в принципі, якщо буде нормальний президент, якщо він буде за народ, то, можливо, і президентсько-парламентська форма правління була б прийнятна. Але проблемою може бути те, що у нас не приживеться нічого — хтось буде незадоволений або тією, або іншою формою, і будуть тягнути назад. Потрібно вибрати щось одне і вже не змінювати.

І справа, можливо, не в цьому. Бо політика дуже змінює людей. Наприклад, на виборах політики дуже багато агітують, завжди кажуть одне, а потім... Навіть якщо у них були добрі наміри, вони все одно зміняться. Політика дуже псує людей.

Стас КРИВОРУЧКО, 14 років, м. Коломия Івано-Франківської обл.:

— Життя в країні було б кращим, якби держава створила такі умови, щоб люди не виїжджали за кордон. А через те, що батьки постійно не вдома, діти розбещуються і ведуть не зовсім правильний спосіб життя. Тому потім вони виростають не дуже порядними людьми і в них немає відчуття, що вони повинні щось зробити для своєї держави. Крім того, багато хто впевнений, що їм не потрібно вчитись, бо думають, що вони, як і їхні батьки, будуть шукати свій добробут за кордонами рідної країни.

Маша ПОСЛИХАЛІНА, 13 років, м. Донецьк:

— Узагалі-то мені подобається жити в Україні. Багато моїх однокласників говорять, що нам краще було б, якби ми приєдналися до Росії або, принаймні, були б із нею в більш тісних дружніх відносинах. Я не поділяю їхню думку. Я вважаю, що ми, звичайно, повинні товаришувати з Росією, але бути все ж таки самостійною країною. Тому перше, що я б запропонувала — ні з ким з інших країн не сваритися, але й ні до кого не приєднуватися, інакше ми можемо втратити власне обличчя.

Друге — мені здається, варто змінити наше суспільство. Українці інколи бувають дуже злими, озлобленими, але багато в чому це не їхня провина. Високі ціни, жахливі умови життя вдома, неможливість дістати хорошу освіту, тому що приватні школи дорогі, а звичайні вже потихеньку «вмирають», величезна різниця між так званим мажорами і звичайними людьми... Усе це, звичайно ж, дратує. Хотілося б, напевно, не «рівності», як раніше, хоча б, щоб ця різниця не була такою разючою. Щоб усередині країни в нас було взаєморозуміння зі всіма людьми. Можливо, варто знизити ціни. Але передусім я вважаю, що нам потрібно покращити умови життя в самій Україні. Я інколи відпочиваю з батьками за кордоном, і коли повертаюся, часто плачу. Тому що я хочу вчитися в школі з сучасними меблями та комп’ютерами, а доводиться записувати уроки інформатики в зошиті, а також сидіти за «щербатою» партою. Я хочу, щоб у нас був чистий громадський транспорт, щоб не відключали посеред дня гарячу воду, щоб у під’їзді було світло. За кордоном все це є, а в нас немає. Адже це виправити так просто! Мені здається, це навіть не так і дорого, адже ці звичайні домашні зручності могли б дуже сильно змінити людей. Вони стали б добрішими, кращими, а значить, напевно, і в політиці багато що б змінилося. У нас вже є багато успіхів — ось перемогу на Євробаченні Ані Лорак я вважаю успіхом і саме перемогою, хоч вона посіла і не перше місце. Те ж саме — в футболі, в освіті (ми займаємо хороші місця на олімпіадах) і так далі. Усе це можливе саме тому, що люди об’єдналися, що вони не гніваються один на одного і підтримують один одного. Якщо прибрати з нашого життя те, що нас дратує, доброти буде більше, на моє переконання.

Ну і ще я би хотіла, щоб у нас не було сварок через російську мову. Мені подобається кіно і українською, але я б хотіла дивитися фільми і російською, особливо російські фільми, і деякі мої улюблені. Для мене так звичніше, але це не означає, що я кривдитиму українську мову. Навпаки, якщо в нас буде більше російської, я вчитиму українську охочіше. До речі, я навчаюся в українській школі, і до університету вступатиму на українське відділення. Але не хочу повністю переходити на українську. Мені також подобається розмовляти і російською.

Підготували Валерій КОСТЮКЕВИЧ, Ганна ХРИПУНКОВА, «День», Людмила МАСИК
Газета: 
Рубрика: