Про «коаліціаду» та інше

Нарешті, дочекалися. «Помаранчеву» коаліцію створено» («День» № 209 30.11.07). Угоду підписано. Але що це? Іван Степанович Плющ — «непідписант» (новий політичний символ?). 227 йдуть у ногу, а один збився з ритму — і його бажання крокувати не в ногу, а «широко». Як же так, Іване Степановичу? Ми голосували за НУ-НС і вважали, що після перемоги демократичних сил буде створено в парламенті союз із БЮТ? І ви також знали. Навіщо ж розчаровуєте мене і мені подібних довірливих електорантів? Ми ж голосували за такий союз і в тому числі і за вас. І всі ми знали, при такому союзі буде прем’єром Юлія Тимошенко. І ви знали точно. Так що вчасно можна було зійти з дистанції й не заважати команді спокійно фінішувати. Власне кажучи, мої побажання не лише до депутата І.С. Плюща, а до всього депутатського корпусу, в якій би фракції вони не перебували. Не забувайте, що народна довіра не нескінченна. За прикладом далеко ходити не потрібно, пригадайте О. Мороза та його партію СПУ.

Але так званих непідписантів було більше, і один із них з’явився на саміті в Савіка Шустера. Це Кріль. Відрекомендувавши себе «непопулярним політиком», він у наївно пафосній манері намагався викласти свої погляди на коаліцію, а я так і не зрозумів, навіщо він у команді демократів і як він туди потрапив. Непереконливо й аморально звучать слова виправдання, і стає зрозумілим, що пропорційна система переховує в своїх лавах від очей виборців явних «непідписантів», спроможних у потрібний момент послабити чи навіть розвалити коаліцію.

У ту ж п’ятницю, 30.11.07, у Савіка Шустера з’явився колишній голова Верховної Ради О. Мороз. У черговий раз він вилив бочку дьогтю на голову коаліції і Президента за позачергові вибори, і знову повторював одні й ті ж звинувачення, що набили оскомину, він ніяк не хоче змиритися з поразкою і не розуміє, що виглядає в очах телеглядачів жалюгідним і безпорадним, уміння пережити програш, мабуть, не кожному дано. Як у тому анекдоті: чи то дружина з чоловіком сварилися, чи то два політики доводили, хто краще «голений чи стрижений». Коротше, «голений» зіштовхнув до річки «стриженого», той тоне, сховався під водою, тільки рука видніється над водою і два пальці в повітрі продовжують зображати ножиці…

Нам ці шоу неабияк набридли, вони не додають заспокоєння в суспільстві, а навпаки — роз’єднують людей. Пошуки ворогів і бичування за обопільні політичні промахи в протилежних таборах не додають депутатам популярності. Суцільна аморальна поведінка. Вже краще шукаймо «Великих українців», серед них ми знайдемо чимало прикладів для наслідування як боротися за українську ідею.

Дуже хотілося б, щоб Верховна Рада почала працювати, хотілося б, щоб майбутня опозиція замість навішування ярликів на опонентів, замість обопільних звинувачень, хто пухнастий, а хто менш пухнастий, пригадала про свої обіцянки: і та, і інша сторона обіцяла спокійно піти в опозицію. Таке враження — вони один одного не чують. Те, що я пишу, виглядає також наївно, хто прислухається до слів рядового виборця? Так що ж робити виборцям після виборів? Як впливати на владу після виборів? Як говорить Євген Головаха: «Виборча активність — це добре, але мало» («День» № 206 27.11.07) і радить, якщо влада зловживає своїми повноваженнями й порушує їхні законні права й інтереси, громадяни просто зобов’язані об’єднуватися в громадські організації й чинити тиск на владу, «щоб вона, замість порожніх розмов, займалася реальною справою».