Севастопольська дівчинка, яка не боялася...

Валерій Балаян у багатьох своїх інтерв’ю та коментарях згадує мудрі вислови Мераба Мамардашвілі. Наприклад, лейтмотивом його зустрічі з учасниками Літньої школи журналістики «Дня»-2010 стала фраза видатного філософа, яку Валерій Вазгенович порадив запам’ятати студентам: «Людина — це стан зусилля бути людиною». Не дивно, що Валерій Балаян чи не єдиний пригадав про те, що 25 листопада виповнилося 20 років від дня смерті Мераба Костянтиновича.

Доречно нагадати, що з Валерієм Балаяном «День» познайомився завдяки батькам Насті Бабурової. Ми писали про вбивство журналістки, нашої співвітчизниці Насті Бабурової. Валерій Вазгенович не побоявся зняти фільм про цю трагедію та проблеми російського суспільства, які вона розкрила. Фільм «Любіть мене, будь ласка» став резонансним не лише з погляду сюжету, а й завдяки подіям, які розгорнулися довкола нього, — ми вже писали, що стрічку відмовлялися показувати на кінофестивалях, а декілька тижнів тому в Новосибірську неонацисти обстріляли групу молодих людей, які зібралися на перегляд фільму. І якщо в російському медіа-просторі хоч якимсь чином усі ці події знаходять відгук, то українська журналістика ніби спеціально обминає тему вбивства Насті Бабурової.

Напередодні Валерій Балаян прислав нам посилання на свій фільм про Мераба Мамардашвілі. Вони розміщені в You tube, оскільки побачити їх по телебаченню найближчим часом навряд чи вдасться: http://www.youtube. com/watch?v=TCZzSmkTndY (перша частина), http://www.youtube.com/watch?v=ZK2dr9lb3AE (друга частина). Але сказати краще, ніж сказав сам Валерій Вазгенович і про фільм, і про Настю у своєму блозі на Гранях.ру, ми навряд чи зможемо.

«Я хотів би привернути увагу до двох подій останніх днів, одна з яких залишилася абсолютно непоміченою, а друга, скоріше за все, розділить долю першої.

Перша — це роковини смерті. Друга — річниця — саме так — дня народження.

Рівно 20 років тому 25 листопада в Москві помер Мераб Костянтинович Мамардашвілі, видатний філософ ХХ століття.

Він помер у накопичувачі летовища Внуково, чекаючи на рейс на Тбілісі. До нього підійшли жінки-звіадистки, почали обсипати його лайливими словами та ображати. І серце цієї наймудрішої людини, з усіх тих, хто зустрівся на моєму життєвому шляху — не витримало.

Тоді його ненавиділа більшість грузинів — за його непатріотичну відповідь Гамсахурдії, за те що його голос залишався єдиним тверезим і здоровим голосом у ревінні натовпу, який очамрів від націоналістичного чаду. За те, що він виголосив слова, які тепер вибиті на його пам’ятнику в Горі, де він народився: «Істина вища за Батьківщину».

Я зробив невеликий, лише 20-хвилинний фільм, присвячений його пам’яті. Його можна подивитися на Ютьюбі. Він називається «Ностальгія по віконному склу»: частина 1, частина 2.

Друга подія — це день народження Насті Бабурової. Вона народилася 30 листопада рівно 27 років тому.

Хочу тут навести рядки з листа її батьків, які написали мені у зв’язку зі скасуванням після пострілів у Новосибірську показів фільму «Любіть мене, будь ласка»:

«Адже річ не в тім, щоб люди ще раз згадали нашу доньку і про наше страшне та безмірне горе. Річ у іншому. Річ у проблемі, яка залишається нерозв’язною, продовжує існувати та постійно нагадує про себе смертями та побиттям ні в чому не винних громадян Росії, яких держава не може захистити від цього зла.

Все російське суспільство має протистояти неонацизму та бандитизму, лише тоді можна буде перемогти це страшне явище. Ця ідея і була головною при створенні фільму, і це всі мають розуміти. Доки не буде всебічного засудження і всебічної протидії, навряд чи вдасться щось зробити. На всіх неонацистів просто забракне слідчих органів».

Фільм, у результаті, все ж таки, показали. Щоправда, про показ нікого не сповістили, навіть мене. Мабуть, потрібно було поставити галочку, раз вже не вдалося тихенько зам’яти справу. Після цього я написав усе, що я думаю з приводу цих «квазіправозахисних» фестивалів, у своєму блозі на Гранях.

І ось — остання новина. Учасники показу фільму «Любіть мене, будь ласка» (який не відбувся в Новосибірську), яких 9 листопада з травматичних пістолетів обстріляли невідомі молодики, провели в суботу мітинг проти фашизму та політичного насильства.

Я дуже вдячний учасникам мітингу. І від свого імені і від імені батьків Насті хочу висловити захоплення їхньою мужністю та громадянською позицією. Обіцяю, що я обов’язково приїду разом із журналістською організацією Frontline до Новосибірська, і ми організуємо там показ фільму на чималому майданчику.

На жаль, ніхто з телемовців не звернувся до мене з проханням показати фільм про Настю в день її народження, тобто 30 листопада. А ось у Берліні, на фестивалі One World, його буде показано в самому серці міста, в кінотеатрі «Арсенал» саме 30 листопада.

Для тих, хто все ж таки наважиться, я як автор фільму даю тут свою публічну згоду на його демонстрацію без усіляких додаткових умов і безкоштовно. Беріть приклад з Леоніда Парфьонова, колеги.

І виголосімо услід за ним хоча б напівголосно, хоча б самі собі, ці магічні слова: «ТІНЬ, ЗНАЙ СВОЄ МІСЦЕ!»