Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Шекспір і скрипка

У франківців відбулося друге народження спектаклю «Ромео і Джульєтта»
16 листопада, 2011 - 00:00
ХРЕСТОМАТІЙНУ СЦЕНУ «НА БАЛКОНІ» ЗІГРАНО ЛІЗОЮ МАРЧЕНКО (ДЖУЛЬЄТТА) І ДМИТРОМ СТУПКОЮ (РОМЕО) НА ОДНОМУ ДИХАННІ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Шість років тому в афіші Національного театру ім. І. Франка з’явилася вистава, напевне, за найзнаменитішою шекспірівською трагедією. Постановку здійснив Валентин Козьменко-Делінде. Його режисерські роботи вирізняє театральна образність, передана модерністською сценографічною мовою (рама під склом, задрапірована білим полотном, діжка, балкон), де в ході дійства сумне і веселе, гротеск й іронія створюють такий собі «коктейль». Непримиренні сім’ї Монтеккі й Капулеті конфліктують на порожній сцені. Яскраву пластику демонструють Остап Ступка (Меркуціо) та Олександр Печериця (Бенволіо) і разом із статично-виразним Володимиром Абозопуло-старшим (Монтеккі) створюють магію свого перебування на сцені. 2005-го головних героїв грали актори Дмитро Чернов і Анжеліка Савченко, що тільки-но прийшли у франківську трупу, а образ Ескала створив Дмитро Ступка (в той час він ще опановував уроки сценічної майстерності в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого). Пройшли роки, і режисер вирішив, що час вводити новий склад виконавців. У ході репетицій Козьменко-Делінде зрозумів, що Дмитро Ступка (Ромео) і Ліза Марченко (Джульєтта) мимохіть змінили весь спектакль (мізансцени, характер персонажів, навіть дух постановки). З першої з’яви в глядацькій залі чарівної дівчинки-Джульєтти, яка старанно грає пасажі на скрипці, її поривчаста щирість, чекання якогось дива передалися і публіці. Хрестоматійна сцена «на балконі» зіграна Лізою Марченко (вона студентка НУТКіТ, клас Богдана Бенюка) та Дмитром Ступкою на одному диханні. До речі, в залі було багато молоді, яка жваво реагувала (деколи створювалося враження, що не всі глядачі знають сюжет), настільки безпосередньо вони слухали текст, а у фіналі навіть шмигали носом. Можна сказати, що молоді актори вдихнули нове життя в старий спектакль, але костюми, в яких вони грають, здаються тісними, і хочеться їх відновити й осучаснити. До того ж прочитання режисерами шекспірівського сюжету це передбачає.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ