Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Шоу нічого... Але куди податися після такої «школи життя»?

13 жовтня, 1998 - 00:00

День військової частини — це як День відчинених дверей
у школі. Пускають усіх. А гостинні господарі, звісно ж, намагаються показати
все найкраще. Що мають, що можуть. Тож що воїни одного зі спецпідрозділів
Національної гвардії України в День своєї частини традиції не порушили.
Джентльменський набір для засвідчення повної крутизни парубків у маскхалатах
у таких випадках — як підтверджує практика майже всіх подібних окозамилювальних
заходів — великою кількістю варіантів не балує. Довбання кувалдою цеглин
або шлакоблоків на пружних грудях товариша, розбивання порожніх пляшок
— іноді навіть з-під шампанського — об власний твердий лоб, або — це дещо
простіше — трилітрової банки, що стоїть на голові сусіда. От, здається,
й усе. Щоправда, після перегляду подібних жахливчиків постає риторичне
запитання: «Навіщо все це?» Важко повірити в те, що подібні трюки мають
хоч найменший стосунок до професійних навичок, дійсно необхідних на службі.
Але це так — ремарка мимохідь. Фраза «армія — школа життя», звісно, звучить
пишніше й урочистіше. А в житті, знаєте, все згодиться...

№195 13.10.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»

Сергій ЗГУРЕЦЬ, «День»
Газета: 
Рубрика: