Схвалено цензурою
У неділю в київському театрі «Актор» відбулася прем’єра вистави «Академія сміху».
Автором п’єси є сучасний японський письменник Кокі Мітані. Вона розповідає про історію, яка могла статися не лише в Країні вранішнього сонця, а й у будь-якій авторитарній державі, і повертає нас у нещодавнє минуле, коли цензор був вершителем долі багатьох людей. При цьому, обіймаючи таку відповідальну посаду, держчиновник, який дає добро або забороняє ту чи іншу п’єсу, не приховує, що жодного разу не ходив у театр. Та й не потрібно це йому. Чи зможе драматург Цубакі (Олександр Хорошко) обійти претензії цензора Сакісака (Валентин Шестопалов), щоразу переписуючи і доповнюючи п’єсу, щоб отримати дозвіл на постановку? Завдання ускладнюється ще й тим, що п’єса — комедія, а у цензора повністю відсутнє почуття гумору. Кожна зустріч героїв трансформує відомий шекспірівський сюжет у пародію на «Ромео і Джульєтту» по-японськи. А цензор з драматургом розігрують спірні місця прямо на очах у публіки. Комедійний сюжет п’єси — канва, яка дозволяє показати не лише конфлікт між творчою особистістю та чиновником, але й поговорити на таку непросту тему: яке місце цензура залишає в душі майстра...
Поставив спектакль Валентин Шестопалов. У цій роботі він грає й одну з головних ролей. Причому для свого персонажа не шкодує палітри фарб. На стику комедійності, сарказму, навіть трагедійності грає актор. Взагалі «Академію сміху» можна назвати виставою дебютів. Шестопалов показав своє комедійне акторське «я», Олександр Хорошко вперше зіграв головну роль, а Маргарита Бахтіна (Дівчина від театру) вперше вийшла на сцену як професійна актриса.
Після вистави Валентин Микитович Шестопалов зізнався, коли вони репетирували виставу, був такий момент, що робота застопорилася. Адже менталітет слов’ян і японців все-таки різний. У нас закладений страх перед чиновником, але якщо не виходить обійти перепони з першої спроби, то намагаємося вирішити питання обхідними шляхами і якось домовитися. У японців страху немає. Там цензор висловлює побажання, що треба змінити, виправити, переробити. Зрозумівши цю важливу деталь, вiдчули: робота знову пішла...
— Наша прем’єра збіглася ще з однією датою — 20 років тому я активно почав виступати не лише у державному театрі, але й паралельно ставити свої вистави, — сказав «Дню» В. Шестопалов. — Все почалося з «Гри тіней» у театрі «Золоті ворота», а потім з’явилася «Лавка» (ця вистава досі в репертуарі театру «Актор» і всі 19 років проходить з аншлагами). До речі, спочатку «Лавку» ми грали в кафе «Теремок», і вистави починалися після закриття кафе о 21.30 (нині там шикарний японський ресторан). Наш театр «Актор» відкрився на 50 річчяШевченківського району, і досі муніципальна влада нами опікується. Сьогодні перед початком вистави глядачі отримали прекрасні програмки, а перші програмки ми писали від руки, і все трималося на ентузіазмі. Свою діяльність ми починали при товаристві «Знання», але дуже швидко стали популярними...
Актор — найбільш залежна професія. Наприклад, мій партнер по виставі «Академія сміху» Хорошко — прекрасний артист (працює в Російській драмі. — Т. П. ), років 15 виступає на сцені, і тільки зараз у нашому театрі зіграв головну роль. У Маргарити Бахтіної також дебют. Вона нам з Олександром допомагає (хоч її роль маленька і без слів), але початок покладено... Ви знаєте, актору треба більше грати. Я пригадую, як за 10 років (1974—1984 рр.) роботи в Театрі ім. Лесі Українки зіграв одну середню роль, і то випадково, а в основному виходив у масовці. I не тому, що до мене погано ставилися в театрі. Тоді розподіляли ролі: художній керівник, директор і парторг. Якщо ти не примикав до однієї з цих фігур, то нічого не отримував. Я не вмів пристосовуватися, от і шукав застосування своїм силам на стороні.
Сьогодні в репертуарі театру «Актор» дев’ять вистав. Я вдячний долі, що вдається знаходити такі п’єси, які підходять для постановок на камерній сцені. В основі всіх наших вистав лежить сильний драматичний матеріал. П’єсу Кокі Мітані я знайшов випадково, але судячи з того, як глядачі прийняли «Академію сміху», зрозумів, що вистава поповнить нашу афішу. У цій постановці я граю в жанрі драматичного скетчу. Цікаво було себе спробувати і з цього боку. Всі наші вистави — акторські. Адже у нас немає масовки, складних декорацій. Тільки за рахунок майстерності акторської гри вистава виходить або не виходить. Наша професія — практична. Не треба розповідати, як ти колись геніально зіграєш Гамлета, а треба багато грати, і чим більше ти практикуєшся на сцені —тим краще.
У театрі «Актор» вистави йдуть довго, але оскільки ми, актори, внутрішньо змінюємося, тому щоразу вистава виходить не схожою на попередні, вона удосконалюється. Причому підказки часто дає глядач, реагуючи на те, що бачить і чує на сцені. Драматичний актор завжди повинен бути живим на сцені, тобто зміст повинен превалювати над формою. А цензура, на мій погляд, повинна бути у кожного актора в душі. Це наша совість.
