Так, нам потрібен "Оскар"

Наприкінці грудня "День" виніс у заголовок однієї зі статей риторичне, на перший погляд, запитання: "А чи потрібен нам "Оскар"?

Справді, дивувалися ми, маленькі країни на кшталт Македонії чи Таїланду не цураються пропонувати американській кіноакадемії своїх кандидатів на здобуття "Оскара" "За найкращий іншомовний фільм року", а Україна чи то через апатію, чи то через надмірну скромність, чи, радше за все, через звичну байдужість до себе й своєї культури навіть такої спроби не робить. Не візьмемо на себе сміливість стверджувати, що та стаття сподвигла наші офіційні інституції нарешті рекомендувати "оскаровському" комітетові український фільм, але, хоч як було, а одна з названих у цій статті стрічок - "Приятель небіжчика" В`ячеслава Криштофовича, справді фігурує нині серед претендентів на "Оскар". Чи потрапить вона у заповітний список п`яти номінантів на премію, стане відомо лише на початку лютого, та вже сам факт нашої "пробудженої гордості" дуже втішний.

До речі, за часів СРСР, лише два радянські фільми одержували цю найпрестижнішу в кіносвіті премію. Один з них - "Райдуга" Марка Донського - було зафільмовано 1944 року саме на українській кіностудії імені О. Довженка. Чи пофортунить "Приятелеві небіжчика"? Принаймні, це справді одна з небагатьох українських картин, які мають солідний прокат і розголос у світі. От і зараз режисер представляє його на кінофестивалі у французькому Нанті. А за кілька днів демонструватиме свій фільм на кінофорумі в Брюселі.