Тіло без органів і місто без обличчя
Я прийшов у Гостинний двір у неділю, коли там проводили вільний ярмарок «Досить купувати — час міняти». Ніяких грошей — тільки обмін. Всі несли, хто що міг. Старі й нові компакт-диски, книги, одяг, сонцезахисні окуляри, дрібні предмети малозрозумілого призначення. Я теж притяг дві торби книг. Добру половину роздав, решту відніс до тамтешньої активістської бібліотеки. В першу чергу брали, звісно, художню літературу, так само мистецтвознавство, а ось на студії українських гуманітаріїв охочих було мало: важкувато пишуть. Цікаво, що роман Акуніна так ніхто й не забрав. З пустими руками я, однак, не лишився: обміняв кілька своїх фоліантів на роман Чака Паланіка (Палагнюка) «Привиди» та ще й на файну футболку зеленого кольору.
Над Двором у промитому і прогрітому небі пливли лінькуваті липневі хмари. У дальньому куті десяток ентузіастів учив рухи кунг-фу. Неподалік від входу група підлітків різалася в настільний футбол. Менш енергійні громадяни всілися напроти доволі відомої художниці, що прийшла разом із чоловіком і великим добрим собакою, щоб розказати щось про виготовлення капучіно, однак натомість влаштувала лекцію про мистецький триб життя як такий. Інша художниця під шовковицею завзято сколочувала лавку з підсобних матеріалів. У затінку тераси активісти щось мудрували на комп’ютері і крутили музику. Приходили і йшли — часто з якимсь подарунком — звичайні подільські мешканці.
Дивлячись на цей тимчасовий рай, створений на захист Гостинного двору, я зрозумів, що наразі маю перед очима готовий проект того, як могло б виглядати це місце. У забудовника, звісно, діаметрально протилежна думка, котру під час інтернет-обговорення мого попереднього тексту про Двір від 4 липня висловив один із його анонімних палких прихильників (підозрюю, що це або якась чиновницька сошка, або троль-найманець), у властивій такій публіці хамській манері порадивши мені звернути увагу на будівлю універмагу «Сільпо» на другому боці Контрактової площі. Мені не треба окремо роздивлятися цей будинок, щоб згадати, яким він був колись. Був — пасаж, таких у місті лічені одиниці. Став абсолютно нічим не цікавим тисяча невідомо яким за рахунком магазином. Лишившись без оригінального інтер’єру, будівля просто зникла.
Вітчизняний дикий капіталізм — взагалі дивна штука; чим далі, тим більше він точнісінько відповідно до тез французького філософа Жиля Дельоза нагадує величезне тіло без органів, причому дуже агресивне: все, чого воно торкається, втрачає риси самості, зливається з цим безформним надорганізмом до стану повної нерозрізнюваності. Будинки різних стилів і епох стають «торгівельно-офісними площами», молоді люди обох статей — однаковими гуманоїдами на обкладинках однакових журналів, природні ландшафти — «елітним житлом».
На запропонованому забудовником проекті замість усіма впізнаваної кам’яниці — до болю знайомий скляний стандарт із євроремонтом (котрий насправді з Європою не має нічого спільного). При тому забудовник забуває уточнити, що всередині не буде отой урочистий огром, як на кресленні — дуже швидко там отаборяться торговці, і в Києві стане більше ще одним універмагом, котрий торгуватиме китайським ширвжитком або напівфабрикатними харчами. Таке враження, що тим, хто захищає перебудову Гостинного, невтямки, що саме його внутрішній простір у коштовній оправі старих білих стін і є суттю всього будинку, що саме тому Двір двором і називається.
Активісти, що створили тут свою окупаційну Республіку, можуть виглядати кумедно в окремих своїх вчинках, але вони дуже точно визначили принцип. Гостинний заслуговує на відмінність. Він заслуговує на те, щоб стати публічним простором. Щоб там розбили невеличкий сквер або сад каменів, щоб там побудували фонтан. Щоби влітку там працювала сцена і проводилися концерти і театральні вистави. Щоби взимку там була ковзанка для дітлашні. Щоби у прилеглій будівлі були розміщені мистецькі галереї або безпритульний Музей історії Києва. Крамнички там теж можуть бути — крамниці для Двору, але не Двір для крамниць.
Ось цього — ковзанок, парків, концертів, галерей, музеїв — потребують кияни. Вони потребують різноманітності, поваги і вільного простору, а не ще одного наросту на безрозмірно жадібній туші.
