Українська класика без ідеологічного гриму

Учора, 18 квітня, в київському Будинку кіно відбулася прем’єра фільму студії «ВІАТЕЛ» Valse Brillante про Ольгу Кобилянську. По завершенню стрічки оплески в залі не вщухали кілька хвилин. І цілком заслужено. Шістдесятихвилинну документальну стрічку Василя Вітра дивишся на одному подихові. Власне кажучи, режисерові вдалося цей документальний фільм зняти так, що він сприймається як художній: про Ольгу Кобилянську та її оточення не розповідають – вони живуть на екрані й говорять самі за себе.

«Основна характеристика цієї роботи – стильність, – ділиться враженнями голова Спілки кінематографістів України Сергій ТРИМБАЧ. – Загалом увесь цикл фільмів «Гра долі» стилістично добре відзнято. А після перегляду цієї стрічки залишається ще й відчуття особистого чару Кобилянської».

Стрічка про письменницю – поки що остання серед більш ніж півсотні фільмів із серіалу «Гра долі». Хоча ідея створити кіно саме про Кобилянську виникла ще сім років тому у ведучої серіалу та землячки письменниці Наталки Сопіт.

«Я написала сценарій ще  2005 року, але його скоротили до 15 – 18 хвилин телевізійного часу. Коли ж ми до нього повернулися, то зрозуміли, що цього замало. Після того, як мої колеги детальніше заглибилися в життя Кобилянської, вони вирішили, що про неї треба сказати більше», – говорить Наталка СОПІТ. На її думку, про саму письменницю в школах та вишах, на жаль, не розповідають настільки цікаво, як вона того заслуговує, й щоб спонукати молодь взяти до рук її оповідання. Власне кажучи, із цим завданням – розкрити історичну особистість так, щоб максимально наблизити її до глядача, – добре впоралася знімальна група стрічки Valse Brillante. І, що важливо,  вони зробили близькою, зрозумілою, живою не лише Ольгу Кобилянську, а й її епоху. А оточення та друзі письменниці – це й Леся Українка, й Осип Маковей (теж, до речі, незаслужено забутий сучасниками), й Василь Стефаник, і Михайло Коцюбинський та інші. Навряд чи пересічному українцеві відомо, що Леся Українка приїхала до Кобилянської після смерті свого коханого – Сергія Мержинського, – й Ольга наполегливо лікувала Лесю від душевної недуги; що Стефаник симпатизував Кобилянській і листувався з нею; як відгукувався про її творчість Коцюбинський, і що письменниця гостювала в родини Косачів. Усі ці факти знищують штампи, за якими в сучасних підручниках з літератури та історії поховано тих, ким ми по праву можемо пишатися.

«Фільм вийшов захоплюючим і романтичним. Ідучи на прем’єру, очікувала більш зарозумілої, суто документальної стрічки. Помилялася. Ця робота буде цікава всім — і молоді, й людям старшого покоління. Хороший сценарій, як на мене, вміло передав не лише внутрішні переживання авторки, а й загалом атмосферу того часу», – ділиться враженнями студентка Ольга ПЕТРЕНКО.

Кобилянській  цього року виповнюється – 150. Тому стрічка студії «ВІАТЕЛ» – це свого роду подарунок на день народження та внесок у відзначення ювілею письменниці, який, судячи з усього, буде помічений не всіма. Під час прем’єри у виступах членів знімальної групи та гостей раз по раз лунали твердження, що Кобилянська та її творчість досі залишаються сучасними. Фільм – цьому підтвердження. «Ми досі вирішуємо питання екології, еміграції, національної культури, захисту прав жінок – із цими проблемами стикалася Буковина сто років тому, їх у своїх оповіданнях описує й Ольга Кобилянська, вони озвучені в стрічці Василя Вітра», – говорить член Чернігівського земляцтва в Києві Ганна Скрипка. Власне кажучи, тема епохи та її викликів – це ще один план у фільмі Valse Brillante, він надає йому більшої масштабності, виводить за межі розповіді про одну – хоч і видатну – особистість.

До цього варто лише додати, що до створення стрічки активно долучилися, підтримавши знімальну групу, чернівчани та земляцтво буковинців у Києві. А це вкотре є підтвердженням тому, що суспільний запит на такого роду інформаційний продукт нікуди не зник.