У Києві Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького провів акцію «100 років з нами». На Байковому кладовищі відбулася поминальна відправа у церкві, жалобна хода до могили письменниці і покладання квітів. Щоб нагадати сучасникам про перебіг подій, які відбувалися під час похорону Лесі Українки століття тому, музей вирішив певною мірою відтворити епізоди, які відбувалися під час поховання письменниці. Так, за спогадами сучасників, під час похорону не виголошувалось жодних промов через заборону влади, але поліція не змогла зупинити потужний хор, що співав біля могили «Вічну пам’ять».Тож і сьогодні учасники заходу, яких було понад двісті, слухали спів аж трьох хорів – «Гомону», «Бояна» та хору Михайлівського монастиря, повідомила «Дню» старший науковий співробітник музею Оксана Костянтинівська.
На Волині видатну землячку вшановували в Луцьку та Колодяжному. “А в нас пісня її лишились” – таку назву мав мистецький захід, який у день пам'яті Лесі Українки відбувся у дорогому її серцю волинському селі Колодяжне. У ньому взяли участь Наталія Свириденко, народна артистка України, професор, експерт-музикознавець, солістка Національного будинку органної і камерної музики (клавесин) з Києва та Костянтин Ріттеля-Кобилянський, доктор музики, лауреат премії Європейського фонду культури при Європарламенті та інших міжнародних премій, нащадок української письменниці Ольги Кобилянської, котрий приїхав з Німеччини, де нині мешкає.
Завідувач меморіального музею Лесі Українки Віра Михайлівна Комзюк була розчулена, розказуючи, як шанувальники знаменитої землячки сприймали виступи іменитих гостей. У Колодяжному відбулася також літературна година з участю народної хорової капели “Лісова пісня” із Луцька, а також презентація виставки «Дарунки музею» і набору поштових листівок «Леся Українка в образотворчому мистецтві і живописі».
У Луцьку ж на Театральному майдані, біля пам'ятника Лесі Українці, відбулося вшанування її пам'яті, в якому взяли участь луцький міський голова Микола Романюк, представник обласних органів влади та чимало просто лучан, які люблять і цінують поезію Лесі. Волинські письменники та актори прочитали її вірші. А в неділю в урочищі біля озера Нечимне, що неподалік Колодяжного, відбудеться традиційне мистецьке свято. Саме ці місця надихнули Лесю на написання, зокрема, драми-феєрії “Лісова пісня”.
У багатьох обласних центрах і менших містах сьогодні та напередодні також відкрилися експозиції та відбулися заходи, присвячені письменниці. Зокрема, у Кіровоградському обласному художньому музеї триває виставка живопису «Я в серці маю те, що не вмирає!...», у Полтавській обласній бібліотеці ім. І.П. Котляревського відбулося засідання «круглого столу», присвячене даті, у Хмельницькій обласній бібліотеці для юнацтва відбувся поетичний реквієм «Безсмертна Леся Українка була і є повік жива» тощо.
У Національному літературному музеї України в меморіальному приміщенні бібліотеки колегії Павла Галагана 10 липня відкрилася експозиція з нагоди пам’ятної дати. Серед унікальних експонатів - періодичні прижиттєві видання альманахів, журналів із творами письменниці, зокрема альманахи "Вік", "За красою", "Дубове листя", "Досвітні огні", "На вічну пам'ять Котляревському".
Наталія МАЛІМОН, “День”, Луцьк, інф. «Дня»
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
[Луцьк, 1880]
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 72.
Збірка «На крилах пісень»
Подорож до моря
6
Далі, далі від душного міста!
Серце прагне буять на просторі!
Бачу здалека, – хвиля іскриста
Грає вільно по синьому морі.
Тож сповнилось мені те бажання, –
Подались ми на море хутенько,
І по хвилях морських погуляння
Почала ми в неділю раненько.
А у тую неділеньку рано
Сине море чудово так грає,
Його сонечко пестить кохано,
Красним-ясним промінням вітає.
Що біліє отам на роздоллі?
Чи хмариночка легкая, біла
Геть по небі гуляє по волі?
Чи на човні то білі вітрила?
В морі хвиля за хвилею рине,
Море наче здіймається вгору,
А склепіння небеснеє синє
Край свій ясний купає у морю.
Світло там простяглеся від сходу, –
Очі вабить стяга та іскриста;
Корабель наш розрізує воду –
І дорога блакитно-перлиста
Зостається широка за нами,
Геть далеко розкочує хвилі,
Що сердито трясуть гребенями,
Наче гривами огирі білі.
А здалека, отам на заході,
Срібнокудрії хвилі кивають, –
Нереїди при сонячнім сході
Промінь ранній таночком стрівають,
І танцюють химерно та легко, –
Ось близенько вже видно ту зграю,
Аж і знов одкотилась далеко,
Геть біліє в туманному краю…
Море, море! Без краю просторе,
Руху повне і разом спокою!
Забуваю і щастя, і горе –
Все наземне, – з'єднатись з тобою
Я жадаю на час, на годину,
Щоб не бачить нічого на світі,
Тільки бачить осяйну долину
І губитись в прозорій блакиті!..
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 95 – 96.
Поза збірками
Не дорікати слово я дала,
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Без жаху я в вінок її вплела.
Рясніше став колючий мій вінок…
Дарма, я знала се! Тоді ще, як приймала
Від тебе зброю, що сріблом сіяла,
Я в серце прийняла безжалісний клинок.
Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,
Готова я приймать і рани, і терни
За марні мрії, за святії сни
Пречистого братерства і любові.
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 242.
За правду, браття, єднаймось щиро,
Єдиний маєм правий шлях,
Єдину, браття, всі маєм віру,
Єдине серце у грудях.
Нема в нас, браття, ні зради лихої,
Ні кривди ми не боїмось,
Знамена держімо правди святої,
На зраду ми не піддамось.
До нас ходіте усі, хто за правду
Не жалує життя оддать,
Ми приймемо того, мов брата рідного,
Хто правду любить, той наш брат.
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 225.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Плющ укриває листем всі щілини,
І в кожну рану запуска коріння,
Вінцем стає для смутної руїни,
В його росі блищить на їй проміння.
Коли одхилить хто єдиний парост,
Одірве корінь або зробить шпару,
Плющ на руїні не згубливий нарост,
Вони з'єднались у добрану пару.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 260.
Князь Володимир за Дніпром
на вловах запізнився.
І сам незчувся, як в бору
самотній опинився.
Дарма, таж не боїться князь
ні ворога, ні звіра,
водяників, лісовиків
розпудить нова віра.
Князь може полювати й сам,
аби була охота,
от тільки зморою лягла
полуденна духота.
Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 369.
