Про кризу постмодернізму в житті
Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, "День"
Колись давно автор читав замітку про те, що десь на Заході збудували аналог нацистського концтабору, в якому місцеві трудящі за чималі гроші можуть провести уїк-енд як ув'язнені. Такі заклади є символом пануючого постмодернізму, ідею якого можна коротко подати як гру контекстів і тотальну провокацію. Чим закінчиться справа, зазвичай відомо зазделегідь (як у нашому "концтаборі") або взагалі це не має значення (як у фільмах Тарантіно і К°), - важлива гра навколо сюжету.
Минулого тижня на найбільшу увагу заслуговували російсько-українські відносини. Президент вирушив із державним візитом до Москви, де начебто має підписати російсько-українські документи, зміст яких невідомий, але їх уже піддають критиці. Головним призвідником її виступив депутат Сергій Терьохін. Він вважає, що договір "здає" Україну, стверджуючи, що він передбачає мало не загальний бюджет. Заступник секретаря РНБО Олександр Разумков стверджує, що це вигадки, однак пан Разумков назвав договір "безпрецедентним", що інтригує. Подальший хід подій можна передбачити. Документи підписано, в обох столицях обурюватимуться професійні патріоти, будуть спроби захищатися, а з'ясувати, хто ж тут має рацію, не вдасться, бо текст договору буде неможливо дістати.
Услід за державою впав у кризу жанру і класик вітчизняного політичного постмодернізму Дмитро Корчинський. Залишивши УНА, в якій йому стало нудно, він перебазувався у "Вітчизну". Поціновувачі жанру сподівалися, що зміна місця надасть класикові нових творчих імпульсів, та, на жаль... А "Вітчизна" поки що обмежилася закликом до Кучми відмінити вибори й невиразною загрозою Президентові, щоб той не ображався в разі чого. Сам же Корчинський висловився в тому дусі, що сусідній із нами президент Лукашенко дуже гарний тим, що створив режим, який можна ліквідувати тільки з допомогою революції. Заява викликала глибокий сум любителів прекрасного, особливо тих із них, хто знайомий із марксистськой літературою.
Конституційний Суд до останнього моменту тримав інтригу всього політичного сюжету. Щоправда, його рішення не вийшло за рамки постмодерністської традиції. У законі про вибори все залишається як було. А що ви хотіли? Скасувати чотиривідсотковий бар'єр - це авангард. А авангард не в моді. Тепер можна сміливо привітати комуністів, які з урахуванням одержаних за рахунок чотиривідсоткового бар'єру "преміальних" місць матимуть найбільшу фракцію. Щоправда, знавці стверджують, що в цьому й полягає новий сюжетний поворот - отримати червоний парламент, сказати, що це погано, і розігнати його до дідька. Що ж, теж цікаво.
