— Володимире Олександровичу, ваш виступ на Кабміні більше
нагадував програму дій нового прем'єра...
— Я так не вважаю. Прем'єр — це політик, керівник виконавчої
влади. Я — перший віце- прем'єр, економіст, промисловець і маю право підживлювати
прем'єра такими аналітичними розробками. Я не ставив собі за мету замінити
прем'єра або зробити щось проти нього. І нехай це комусь щось нагадує —
мене це не бентежить... Ніякого акту відчаю не було. Я неодноразово вносив
свої пропозиції. На Кабміні мова йшла про те, що необхідно зробити, щоб
відвести економіку від кризи і спрямувати її в русло перетворень. І я виступив
тільки в цьому контексті. Паралельно я виступив і на захист міністра енергетики
Івана Плачкова, але я не бачу тут ніяких емоцій або вибухів.
— Чи могли ви сподіватися, що ваші пропозиції будуть
прийняті чи ж ви заздалегідь прорахували результат?
— Я сподівався. І прем'єр, справдi, дав пряму вказівку
багатьом міністерствам: вивчити і відпрацювати... Що стосується рішення
Президента, то я не можу йому не підкоритися. Він ураховує всі аспекти,
в тому числі й міжнародні. Із Президентом я розмовляв тільки телефоном,
про його мотивації сподіваюся дізнатися після його приїзду. Я не бачу якихось
прихованих мотивів для такого рішення, хоч я переконаний у своїй правоті.
Ніяких екзекуцій, як дехто писав, на засіданні Кабміну не було. Ішла жорстка,
спірна, непроста розмова. Я навіть вдячний долі, що вдалося «посадити»
уряд за обговорення таких питань, хоч багато які міністри досі в них не
вникнули. Міністр економіки Василь Васильович (Роговий. — Ред. )
— я його вельми поважаю — дуже нервово казав: «Ви нас повертаєте до соціалізму»,
— а Сергій Леонідович (Тигипко, віце-прем'єр. — Ред. ) — це антиринковий
курс. Через те я хочу детальнiше пояснити свою позицію. Я не маю ніякої
політичної платформи, не граю комусь на руку, нікуди я не переметнувся.
Я поставив діагноз і призначив своє лікування. Якщо погано, то такого професора
усувають від лікування. Це те, що зробили зі мною. А лікувати тепер буде
інший, ближчий до... (?! — Ред. ) хворого... Я не злякався підготовки
до зими — я її не зірвав. Я згадую свій життєвий шлях і думаю: немає проблем,
які не можна вирішити. Є люди, що не вміють це робити, і є системи, які
треба змінювати.
— Олександр Мороз сказав, що ви знаєте справжні причини
нафтової кризи в Україні...
— Я знаю одне, друге, третє. Проте головне — це зростання
світових цін. Так, ми неадекватно вiдреагували, запровадили дуже багато
обмежень. Коли Валерій Павлович був у відпустці, я розібрався і багато
кого було покарано, було підготовлено п'ять постанов, які знімали всі питання.
Три ухвалили, а дві загубили. Апарат є апарат. Це збій у роботі самого
уряду. Хто там знає, хто не знає... Я не хочу і не буду втручатися в діяльність
правоохоронних органів. Якщо винен, тоді суд... Висловлювати припущення
можна тоді, коли провів розслідування...
— Чи є серед кандидатів на посаду президента люди, які
могли б підтримати ваші ідеї?
— Я не готовий це обговорювати. Курс Леоніда Кучми (за
умови прийняття моїх пропозицій) міг би дати результати. Я не вважаю, що
мої корективи не прийняті, я вважаю, що вони стануть предметом обговорення,
критики. На нинішньому етапі вони не прийняті, тому що я усунутий від їх
реалізації. Однак справа не в одній людині. Справа в країні. Щоб зробити
більше, можливо, треба пожертвувати меншим. Я готовий стати цією жертвою,
лише б люди на Україні жили краще.
— Чи погодитеся ви співпрацювати з іншими, крім Л. Кучми,
кандидатами на посаду президента?
— Я був на посту другої людини в уряді, і зрозумів механізм,
і хочу брати участь надалі. Я не хочу займатися великою політикою, оскільки
завжди отримував задоволення від реального, від реалізації своїх планів.
Збив дошки — вийшов стільчик. Хотів модернізувати завод — зробив. Я готовий
на роботу будь-якого запропонованого мені рівня, лише б отримувати від
неї задоволення.
— Ваше усунення поставить проблеми перед шахтарськими
профспілками, які повірили вашому слову...
— Незамінних немає. Незабаром я повинен був зустрічатися
з колонами, що йдуть на Київ. Економічних передумов для їхнього походу,
особливо робітників «Краснодонвугілля», немає. Бюджет із шахтарями розрахувався,
десь майже 70% у загальній зарплаті. Я зустрічався з Валерієм Павловичем
і розповів йому, як би я бачив механізм наших дій. Не треба пов'язувати
це з моєю особистістю. Я справді тісно працював із шахтарями, говорив із
ними чесно. Борг за минулий рік становив 2,3 млрд. гривень. Було 36 страйків,
30 шахт не працювало одночасно. Нині борг — 1,9 мільйона. Поточна виплата
проводиться. Щоправда, виникли труднощі стосовно регресів. Я сказав професійним
вибивалам грошей: «Гроші в Києві не видаються — тільки на працюючих шахтах»,
— а потім на засіданні РНБО: «Поступимося — Київ буде перетворено на табір
шахтарів».
— Що ви можете сказати про майбутнього наступника?
— Мені, на жаль, не було передано нічого. Я готовий передати
всі справи. Підготовлених людей у нас небагато, але конкретного кандидата
я назвати не готовий.







