Я чув цифри 200 у. о. — за перемогу на дільниці, 400 — якщо «Чинний» отримає 90 відсотків. 70, 50, 10 грн. — спостерігачам. Я бачив «спостерігачів»... Я чув про кількість «резервних» бюлетенів, що не повинна перевищувати 3%, на окремих дільницях вона зашкалювала за кількість «основних».
Я бачив розпач в очах тих, хто втратив надію, і не бачив радості в очах «переможців» наступного дня.
Прогнози, ставки , як «на бігах». І спокій нічного міста, пожовкле листя, як бюлетені, опускалося на блискучу після нічного дощику бруківку сонних вулиць.
Для кого тоді ця патетика: прямий ефір, емоції в студії, рейтинги, ноу-хау, ехit-роlе? Проголосували — полягали спати. Усе!
Я не Станіславський, але «не вірю!», щоб кожен третій... як у Висоцького. Навіть коли сусідка (ПЕДАГОГ) у гастрономчику, коли купує буханку «Кишинівського» і два оселедці (бо часом, сам знаю, — хочеться!) цього доленосного дня на просте запитання відповідає загадкою:» «Я — за мир и чтобы не было резни!» — я все одно «не вірю!» в цифру «36 і 6». Бо це нормальна температура , а не температура хворого.
ЕПIЛОГ
...Мабуть, я поганий батько. Дуже шкодую, що перед виборами перемонтував телевізор. Півроку тому з нього пішов дим, — і я мав спокій. А як чудово було прочитати казочку перед сном. Поліпшилась успішність у школі... І раптом: ранковий репортаж, попередні підсумки. Моя дитина плаче гiркими слізьми. Їй-Богу, я не готував із нього «опозиціонера». Зрештою, це моя особиста справа, але...
З повагою,
Олег ДАЦЮК
Ужгород,
1.11.99 р.






