Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Йосип КОБЗОН: «Ми не так добре живемо, щоб з жиру біситися»

16 лютого, 1999 - 00:00

— Що для вас означає ця дата?

— До Афганістану я маю безпосереднє відношення і пишаюся
цим, незважаючи на те, що цю війну вважають ганебною, злочинною й огидною.
Ще у квітні 1980 року я першим приїхав до цієї країни з концертом і виступив
там останнім за три дні до виведення військ. Вважаю «афганців» дуже скривдженими
нами, обивателями, які не змогли зрозуміти, чому ці люди виконували присягу,
наказ батьківщини. Про політиків забули, а про «афганців» пам'ятають, починають
повертати добру пам'ять. За виступ у Дніпропетровську мені запропонували
гонорар. Не так важливо — скільки, важливо, що до цього я додаю стільки
ж і передаю в театр на Таганці Миколи Губенка, який на ці гроші ставить
спектакль, присвячений виведенню військ з Афганістану. Ніколи в житті,
ні в Афганістані, ні на зустрічах з «афганцями» я не переслідував меркантильних
цілей.

— Як ви ставитися до зриву ратифікації українсько-російського
договору про дружбу?

— Я не думаю, що це надовго. Тайм-аут, який взяли наші
сенатори, тільки для того, щоб «поз'ясовувати» з Україною відносини. Розум
повинен перемогти, і наші країни повинні співробітничати. Хочуть того Президенти
і політики, чи не хочуть — промисловці, підприємства і бізнесмени, все
одно співробітничають, а договір «легалізує» їхні відносини.

— Чи розділяєте ви позицію Юрія Лужкова?

— Ви знаєте, я з ним не раз говорив на цю тему. Для мене
це вбивча справа — дружба між Леонідом Даниловичем, Юрієм Михайловичем
і мною. Я можу також сказати, що Севастополь — це російське місто. Але
сьогодні не час акцентувати на цьому увагу, сьогодні час творити і бути
разом. Якось у кабінеті у Леоніда Даниловича я відповідав йому на таке
ж саме запитання. Кажу: ось нещодавно ми з Юрієм Михайловичем сиділи й
обговорювали питання, обнялися, розцілувалися, розійшлися. Ну що ви мене
запитуєте — це все одно, що я буду радити, як жити чоловікові з дружиною.
А він відповідає: скажи своєму другові, що якщо він буде претендувати на
Севастополь, то нехай знає: Москва — це наше місто, Київської Русі, і ми
просто віддали його вам на час. Буде претендувати на Севастополь — заберемо
у вас Москву. Звичайно, це був начебто жарт, але Москва дійсно місто Київської
Русі. Тому ми не так добре живемо, щоб з жиру біситися. Треба бути стриманими,
особливо «у галузі політики».

Газета: 
Рубрика: