Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Зброю знешкоджено мистецтвом

6 жовтня, 2004 - 00:00
ТАКИЙ ПЛАКАТ ЗУСТРІЧАВ ВІДВІДУВАЧІВ БІЛЯ ВХОДУ НА ВИСТАВКУ. НА НІЙ ЗОБРАЖЕНО СТУДЕНТА МЕТАЛУРГІЙНОГО ІНСТИТУТУ ВІКТОРА ПІНЧУКА У ВІЙСЬКОВОМУ ТАБОРІ / КОЛИШНІЙ ВОЄННИЙ ОБ’ЄКТ ВИЯВИВСЯ ЗАПОВНЕНИМ КАРТИНАМИ, ФОТОГРАФІЯМИ, СКУЛЬПТУРАМИ, ІНСТАЛЯЦІЯМИ ТОЩО 70-ти УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ ЗНАВЦІ ПОРІВНЮЮТЬ ПРОСТІР КИЇВСЬКОГО АРСЕНАЛУ З ВЕНЕЦІАНСЬКИМ, ДЕ ЕКСПОНУЄТЬСЯ CONTEMPORARY ART

У Києві відкрилася виставка «Прощавай, зброє», організована Благодійним фондом Віктора Пінчука «Сучасне мистецтво в Україні». Проект ознаменував новий етап у реалізації плану пана Пінчука зі створення першого в нашій країні музею contemporary art.

Колишній військовий об’єкт Арсенал, розташований навпроти Києво-Печерської лаври, спеціально відретушований для прийняття у своїх стінах такого серйозного дійства, як «Прощавай, зброє», виявився вщерть заповнений картинами, фотографіями, скульптурами, відеороботами та інсталяціями українських художників, створеними в період з 1987 по 2004 рік.

У виставці представлено твори семи десятків найвідоміших вітчизняних художників contemporary art, серед яких — Олег Голосій, Арсен Савадов, Олександр Ройтбурд, Олег Кулик, Ілля Чічкан, Володимир Будников, Сергій Братков, Влада Ралко.

Однак «Прощавай, зброє» — не просто черговий проект сучасного мистецтва, і навіть не просто одна з наймасштабніших (якщо не наймасштабніша) презентація цього напряму актуальної культури у Києві за останні роки. Ця виставка є знаковою для всієї культурної ситуації в країні, — оскільки проходить вона у стінах майбутнього Музею сучасного мистецтва, засновником якого є Віктор Пінчук.

Про своє бажання відкрити музей сучасного мистецтва пан Пінчук заявив ще минулої осені. Тоді в стінах Національної спілки художників було представлено виставку «Перша колекція», пряму попередницю проекту «Прощавай, зброє». Це стосується не лише насиченості експозицій, розміщених у досить значних просторах, але й безпосередньо наповнення виставок: списки імен художників, чиї твори були представлені в обох проектах, практично повністю ідентичні. Що абсолютно логічно, враховуючи інтенції куратора обох виставок Олександра Соловйова представити максимально повну картину історії українського мистецтва новітнього часу.

Багато творів, представлених у рамках «Першої колекції», були придбані Благодійним фондом Віктора Пінчука «Сучасне мистецтво в Україні» для колекції майбутнього музею (за станом на перше жовтня цього року зібрання нараховувало сто сорок три експонати). І коли фундамент музейної колекції було закладено, необхідно було приступити до пошуку або зведення відповідної будівлі.

Знайдений вихід виявився досить несподіваним і досить дотепним. Місце проведення виставки «Прощавай, зброє», яке одночасно є простором майбутнього Музею сучасного мистецтва, викликає прямі асоціації з уже традиційним майданчиком експозицій contemporary art у Венеції — фортецею Arsenale, експлуатувати простір якої для проведення виставок ще у вiсiмдесяті роки запропонував легендарний куратор і теоретик мистецтва ХХ століття Акілле Боніто Олива. Приміщення це за своєю архітектурою, особливо — інтер’єром — передбачувано схоже з Арсеналом київським, та й подібний зв’язок, однозначно, має надихати українських арт-діячів. Уявити, яким чином функціонуватиме Арсенал, який нагадує величезний ангар з мінімумом ізольованих усередині кімнат (які на виставці були використані як зали для демонстрації відеоарту), як музей, спочатку нелегко. Однак, як показує досвід роботи Центру сучасного мистецтва при НаУКМА, інституціям contemporary art потрібно не так багато простору для адміністративної діяльності.

А простору для діяльності виставкової в Арсеналі предостатньо. Настільки, що, вивчивши експозицію «Прощавай, зброє», в принципі, можна скласти уявлення про те, чим є сучасне українське мистецтво. Це завдання часом важко вирішити у працюючих сьогодні у столиці виставкових залах, адміністратори та власники яких або не володіють достатніми ресурсами (в тому числі, просторовими та технічними) для презентації актуальних художніх ідей, або орієнтуються виключно на власні смаки і близькість до тих чи інших кіл художників.

Схоже, що адміністрація проекту «Прощавай, зброє» змогла уникнути цих крайнощів. Наприклад, у виставці бере участь Віктор Сидоренко, який представляє свій мультимедійний проект «Жорна часу», що його минулого року експонували на Венеціанській бієнале. Його відсутність на виставці «Перша колекція» була більш ніж красномовною.

Відкриття проекту «Прощавай, зброє» відвідали практично всі професіонали, які працюють у полі сучасного мистецтва — художники, куратори, критики, галеристи. Серед останніх було помічено Володимира Овчаренка, власника московської галереї «Ріджіна», яка володіє найбільшою колекцією картин легендарного українського постмодерніста Олега Голосія, — для зібрання Благодійного фонду «Сучасне мистецтво в Україні» було придбано 12 творів цього художника. Знаковим для позиціонування сучасного мистецтва в колах української еліти можна визнати відвідування відкриття виставки «Прощавай, зброє» Віктором Пінчуком та Євгеном Марчуком.

Українське мистецтво вiсiмдесятих та дев’яностих років, безумовно, потребує музеєфікації. Колосальну кількість творів вітчизняного contemporary art, створених у ці роки, придбали іноземні колекціонери та інституції — у зв’язку з відсутністю комерційного попиту на батьківщині. Сьогодні доля багатьох полотен (саме полотен — оскільки живопис був тією медіа, яка принесла новітньому українському мистецтву визнання), які являють безперечну культурну цінність для України, достеменно невідома, і поява такої інституції, як музей, безумовно сприяла б структуруванню та впорядкуванню процесів у мистецтві. Відкриття дверей Арсеналу-музею стане одним із найбільш серйозних досягнень української культури за весь час незалежності країни, — час власної відповідальності за позиціонування у світовому культурному контексті.

Євген МИНКО, культурне агентство «Хазарія», спеціально для «Дня». Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments