Справжній митець позбавлений пихи, він надто добре розуміє, що мистецтво безмежне.
Людвіґ ван Бетховен, німецький композитор і піаніст

«Миттєвості, з яких складається наш світ»

ХХІ Міжнародна фотовиставка «Дня» — як соціологічний зріз, мистецький факт і елемент націєтворення
11 листопада, 2019 - 19:02
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Від минулої п’ятниці свято «Дня» наповнило Будинок кіно — яскравими і глибокими 250-ма світлинами, які дарують незабутні емоції і поживу для роздумів. «Запрошенням українців на зустріч із Україною», за висловом головної редакторки «Дня», охоче користуються сотні і сотні киян та гостей міста. Восьмого листопада «День» традиційно завдяки численним партнерам відзначив найкращі роботи десятків фотомайстрів, а також вручив найголовніші нагороди фотоконкурсу — Гран-прі та «Золотий День».

«Назва цьогорічної виставки   — «Велич простоти». Справді, велике криється в простому»,               — відзначила голова Українського культурного фонду Марина ПОРОШЕНКО, яка уже втретє вручила свою спеціальну відзнаку. Будучи у статусі першої леді країни, 2016 року, вона обрала переможця в номінації «Світ очима дітей» і в наступні роки так само акцентувала увагу саме на знімках юних учасників. Цьогоріч Марина Анатоліївна відзначила роботу «дорослої» категорії           — Миколи Тимченка з серії «Ігри Нескорених. Попередній відбір». «У наш час постійного інформаційного спаму, обманів дуже важливо розібратися, що є правда, хто є ворог, а хто друг. Саме такі виставки допомагають нам через прості речі осягнути найважливіше», — говорить Марина Порошенко. Недарма нашим символом цього року стала шипшина — можливо, зовні не надто ефектна, але по «характеру» — дика троянда. Такий «заряд» містять і відзначені найвищими нагородами світлини.

Гран-прі Міжнародного фотоконкурсу «Дня»-2019 від генерального партнера фотоконкурсу агрофірми «Ольгопіль» та її керівника Павла Каленича отримали серії «Життя Станиці Луганської» та «Снайпери» військового фоторепортера газети Верховної Ради України «Голос України», володаря «Золотого дня» 2015 року Олександра Клименка. «Знімки Олександра Клименка показують країні, яке насправді життя сьогодні в Станиці Луганській, як нам потрібно не допускати руйнації та допомогти понівеченим регіонам прийти до кращого життя», — пояснила Лариса ІВШИНА.

ФІНАЛЬНИЙ ЗНІМОК — ЛАРИСА ІВШИНА, ВОЛОДАРКА ПРИЗУ ПРИЗІВ ЗОЯ ШУ ТА ГЕРОЇ СЕРІЇ ЇЇ СВІТЛИН «ПІСЛЯ ПОЛОНУ»

«Я вже чотирнадцятий раз на фотовиставці газети «День», яка стимулює робити гарні і цікаві справи, зокрема й мене, як керівника, власника господарства, — поділився Павло КАЛЕНИЧ. — А Лариса Олексіївна своїм ентузіазмом, розумними інвестиціями просто заряджає всю Україну. Через це я тут, серед партнерів, і з величезним задоволенням беру участь у відзначені найкращих фотомитців країни. Звичайно, фотовиставка велика, і вибрати найкращих не просто. Тому від агрофірми «Ольгопіль» ми визначили серію робіт «Життя Станиці Луганської» та «Снайпери». Сертифікат з грошовою винагородою отримав його син, оскільки Сашко зараз на лінії розмежування, знову працює. Його роботи відображають те, що нам треба вирішити — один раз і назавжди. Дивитися на такі фотографії без болю в серці неможливо... Як неможливо не підтримувати проекти газети «День».

«Попри всі зусилля нашого фантастичного колективу газети «День», без наших друзів, без тих, хто вірить у фотовиставку , нам навряд чи вдалося б 21 рік робити таке народне дійство. А Павло Каленич — наша особлива гордість, — акцентувала головна редакторка «Дня». — В газети є друзі, яких ми супроводжуємо увагою десятки років, і Павло Євгенович один з них. Пам’ятаю, коли він прийшов у своє господарство, це було вже після перебудови, всі звідти вже втікали і лише найбільш відважні приходили. Саме завдяки вірі та вмінню жити разом з людьми ми бачили просто неймовірні перетворення. Скоро фірма, яку Павло Євгенович задумав як високої європейської якості молокозавод, матиме свій магазин у Києві. Я вірю, що саме такі хлопці, які не боялися труднощів, створили прообраз для таких, як ті, що в Станиці Луганській, щоб вони теж видряпалися з цього безпросвітного на сьогодні життя, в якому ще так мало Швейцарії. Я дуже рада, що сьогодні нагороджую таку унікальну людину: Олександра Клименка, якому ми передаємо привіт через сина: він є просто неймовірним старожилом нашого фотоклубу, як мінімум за вірність йому він потребує особливого призу, спасибі вам!»

ФОТОВИСТАВКА «ДНЯ» — МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ ЛЮДЕЙ, ЯКІ РАДІ БАЧИТИ ОДНЕ ОДНОГО. НА ФОТО: ГОЛОВА УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ФОНДУ МАРИНА ПОРОШЕНКО ТА АРХІЄПИСКОП АГАПІТ, НАМІСНИК СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ

А Приз призів «Золотий День» — подарунковий сертифікат на поїздку до Трускавця, бестселер і парфум «AVE» та ексклюзивну ювелірну прикрасу з написом «Кращому» від Dachi Jewellery отримала... киянка Зоя ШУ (Шульга) — за серію робіт «Після полону».

«Золотий День» народився з великої потреби вручати, крім Гран-прі, ще й Приз призів, — розповіла Лариса Івшина. — Бо ми завжди хотіли поставити якийсь особливий акцент, серед усіх знімків знайти надважливу тональність і рух».

«Зоя нас дуже вразила, адже серія знімків, які вона надала, не лише дуже талановито та професійно зроблена, але також має супровід у вигляді дуже сильних журналістських текстів. Ці тексти — неодмінна частина історії, яку треба розуміти, яку треба знати, яка достойна того, щоб кожен доторкнувся до неї, і ми повинні розуміти, що українців витягнути самим відчуттям солідарності, взаємної підтримки та розуміння. Коли люди, які вибралися з полону, знайшли в собі теж мужність дуже точними словами описати все те, що відбулося з кожним із них. І ми дуже вдячні, що ви пішли на цей крок, бо бути відвертим не завжди легко, — звернулася Лариса Олексіївна до героїв світлин Зої Шу, які теж стали гостями відкриття. — Спасибі кожному з вас! За те, що ми відчули, як важливо бути українцями з теплими серцями з міцним потиском руки одне одному».

ДОКТОР ІСТОРИЧНИХ НАУК СТАНІСЛАВ КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «ДЛЯ ІЛЮСТРУВАННЯ НАШИХ МАЙБУТНІХ ПРАЦЬ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ЦЯ ВИСТАВКА — НА ВІКИ, МОЖУ СКАЗАТИ ЦЕ БЕЗ ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ. ВОНА БУДЕ ВАЖЛИВОЮ НЕ ТІЛЬКИ В ЦЬОМУ СТОЛІТТІ»

Пані Зоя взяла участь у фотоконкурсі «Дня» вперше, і це було дуже важливим вчинком для неї. «Усе, що я в своєму житті робила в фотографії, було ніби підготовкою до того, щоб робити такі проекти. Я загалом бачу сенс фотографічної діяльності в тому, щоб порушувати такі теми, які десь не почуті, до яких немає належної уваги, — говорить «Дню» фотожурналістка Зоя ШУ (Шульга). — Для цих людей, які представлені на цій серії, це дуже важливо. П’ять років, як існує ця проблема. Ці люди, які пройшли жахливий досвід, вийшовши на свободу, вимушені домагатися турботи держави, певної допомоги і підтримки. Для них це дуже важко, тому що, коли людина пережила насильство, їй складно боротися за себе, коли вона опиняється на свободі. Тому для мене дуже важливо, щоб цю тему почали обговорювати, щоб була підтримка людей, що звільнилися з полону, особливо цивільних, а також родичів тих, хто зараз перебуває в полоні. Дуже важливо почати про це говорити на іншому рівні. Сподіваюсь, що так само наша держава, чиновники нарешті звернуть увагу на те, що потрібно повною мірою надати цим людям підтримку. Це наші громадяни, і якщо ми хочемо, щоб у нас була сильна, здорова країна, то потрібно турбуватися про всіх».

«Я хочу подякувати вам за те, що звернули увагу на цю серію і, попри те що у вас було обмежене місце, ви взяли і розмістили її всю. Ця вся моя робота — це не для мене, а для цих людей, — продовжує пані Зоя. — До речі, під час пресмарафона з Президентом Зеленським я поставила йому запитання щодо підтримки таких громадян. Також я зробила сайт www.plen.in.ua, щоб знайти інших людей, які побували в полоні, я хочу продовжувати знімати, потім зробити виставку. Також, якщо хтось із людей не захоче бути знятим, я можу їх познайомити з іншими людьми, тому що вони один одного підтримують, адже тільки вони розуміють, що це таке. Вони комфортно один із одним почуваються».

ЛІРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ НАСТРІЙ

«Фотографія для мене — це не лише зображення. Вона може впливати на певні суспільні процеси. Мені цікаво, якщо я вийду за межі фотографії, буду діяти, як журналіст, як я можу вплинути на цю ситуацію, — міркує фотожурналістка. — Українська асоціація полонених сама розробила закон, і вони домагаються, щоб саме його схвалили. І мені цікаво, як моя діяльність саме в межах журналістики, фотографії може посприяти цим соціальним змінам, щоб ці люди (ті, які відомі, які проходили хоч десь по списках — це три тисячі людей, півтори тисячі цивільних) отримали підтримку. Якщо це станеться, це виправдає взагалі мою діяльність. А навіщо інакше вміти фотографувати, якщо не робити такі проекти? Я себе в цій ситуації відчуваю просто інструментом. Я вважаю, що фотограф              — це інструмент, як, власне, і фотографія».

Дмитро КЛУГЕР, позивний «Упир», — один із героїв серії Зої Шу. «До полону я потрапив у кінці травня 2014 року, ще на самому початку. З одного боку, я був недовго — шість днів. Та для тих, хто розуміється на цих речах — перший тиждень, він такий, найбільш «теплий», навіть «гарячий», — розповідає він «Дню».      — Але мені не довелося долати цей досвід. Так, були травми, мені довелося лікуватися, робити дві операції, шрами залишились, але вони мене особливо не турбують, чоловіка ж шрами прикрашають. Щодо психологічного стану, то я вийшов звідти в кращому стані, ніж коли заходив, якщо чесно. Реально я полон пройшов нормально. Це тому, що я не збирався звідти виходити живим. Тому мені було простіше», — ділиться Дмитро.

«НА МОЮ ДУМКУ, ФОТОВИСТАВКА СТИМУЛЮЄ ЛЮДЕЙ ДО ВЧИНКІВ...», — ГОВОРИТЬ СЕКРЕТАР РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ ОЛЕКСІЙ ДАНІЛОВ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«До цього я був активістом, зокрема й на Майдані. Узагалі з 2002 року я перебуваю в партії «Батьківщина», тобто був активним під час усіх виборів. А взяли нас якраз напередодні виборів Президента 2014-го, я був зареєстрований на дільниці біля свого будинку (Дмитро з Донецька.             — Ред.), але вже було зрозуміло, що ми не зможемо там нічого робити. Мене видзвонили люди, кажуть: «Поїдемо в Мар’їнку, там стоять наші, але там бракує людей». І от ми якраз їхали туди, заодно везли документи з ОВК на дільницю, купили для наших військових прожектори, тому що їх там постріляли за ніч, до цього восьмеро людей убили, а їм навіть підсвітити нічим було, адже в той час про теплові зори ніхто навіть заїкався. Так от, ми в Донецьку купили прожектори і везли через пости, намагалися завезти нашим і заодно зробити в Мар’їнці виборчу дільницю. Але не доїхали. Нас «пригальмували» даїшники. Потім ці самі даїшники викликали наряд «ДНР» і далі пішло «по наростанню». Вони в нас знайшли пару бронежилетів, ще різний дріб’язок. Тобто потрапили в таку пригоду. До речі, ці даїшники потім, коли зайшли в Донецьк стрєлковці, преспокійнісінько виїхали і ще місяців два працювали в Маріуполі, на нашій території. А пізніше вже коли в межах кримінальних справ почали робити запити, хто був на тому посту, хто нас зупиняв, їх звільнили заднім числом і керівництво їхнє сказало: ми не знаємо. Найімовірніше живуть десь в Україні. А вони знімали нас на відео своїх телефонів, казали: «Зараз вас приїдуть, постріляють». Сподіваюсь їх усе-таки знайти коли-небудь, — іронічно посміхається Дмитро Клугер. — Але багатьох, яких я бачив з «того» боку, вже немає. Наприклад, там був такий головний, позивний «Керч», Погодін, якого якось Росія ледве не видала Україні. Наскільки я знаю, його вже рік як ліквідували, причому не наші, а їхні. А він був би непоганим свідком».

Щодо звільнення, розповідає колишній полонений, домовлялися різні люди. «Я не знаю повністю, що до чого, але в тому, щоб нас випустили, брали участь багато людей, — каже чоловік. — Але в справі, пов’язаній з полоном, я вважаюся не полоненим, а потерпілим у кримінальній справі щодо незаконного позбавлення волі. Поки що в нас немає жодного статусу. Ніби це те саме, що сусід зачинив вас у туалеті, грубо кажучи, і пішов на роботу. Юридично під це можна підтягти навіть побутовуху. До речі, мені ще пощастило, я встиг зібрати рюкзак, який зараз на мені, і в ньому були ці берці, які зараз теж на мені. В інших людей узагалі не було такої можливості. Ось як Аню (інша героїня серії Зої Шу) посадили на поїзд, висадили в Дніпрі вночі і сказали: йдіть. Ні документів, ні грошей...»

ДУЖЕ ДОВГО І УВАЖНО РОЗДИВЛЯВСЯ ВСІ СВІТЛИНИ ПАН ДЕРОН ІЗ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ЗІ СВОЄЮ СУПУТНИЦЕЮ. «СИЛЬНІ ФОТО», — ПОДІЛИВСЯ ВІН

«Полон я пройшов рівно. А реально вперше в мене підігнулись ноги, коли мене тут у СБУ відправили куди подалі, — обурений Дмитро. — Коли я їм приніс «розкладку» нашого АТО по днях, тоді ще не було ніякого котла... І мене відправили — сказали: ми вам зателефонуємо. Відкрили справу, де я потерпілий, на два аркуші, але я для них не був людиною, яка може дати важливі покази, «людина-свіжак», яка може описати обличчя, адже там було повно ГРУшників... Просто склали справу і відправили розбиратися в МВС за місцем проживання...» До речі, після повернення з полону та лікування Дмитро пішов у добробат, нині він уже демобілізований.

Світлини не просто з історією, а з надзавданням — те, що справді має спонукати кожного, хто їх побачить, до активної діяльності. Саме про це кажуть і чимало гостей нашої фотовиставки.

ВРАЖЕННЯ

«ЛІТОПИС, ЩО МАЄ ЗНАЧЕННЯ ЕМПІРИЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ»

Юрій КОСТЮЧЕНКО, науковець, фахівець з теорії ризиків і прикладних питань безпеки:

— Усі архіви виставок мають бути доступні багато років, бо це особливий літопис. На мою думку, він має значення емпіричної соціології. Нині ми перебуваємо в дуже буремному періоді соціальних трансформацій, коли звичайні методи оцінювання та розуміння того, що з нами відбувається, працюють не дуже добре. І ми маємо застосовувати різноманітні емпіричні методи. Цей метод — збирання візуальної інформації — також є доречним. Ми дивимося на світ очима інших людей, які через фото висловлюють своє ставлення до навколишнього світу й подій, які вони бачать. У такий спосіб ми розуміємо навколишній світ. Ми бачимо, що відбувається, які є базові тренди, як вони представлені фотографами. Це не лише документ, а набагато більше. Це водночас і мистецтво, і набори символів, які є в людях. Можу сказати, що наша країна зберігає достатньо різноманіття і водночас ми перебуваємо в стані важкої соціальної трансформації. Це те, що нам показують ці світлини.

«ФОТОВИСТАВКА ЗМУШУЄ ДУМАТИ — ЦЕ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ІВЕНТ»

Iгор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки:

— Фотовиставка, як завжди, вражає. Вона змушує думати, адже це інтелектуальний івент. Виставка змушує ставити запитання насамперед собі стосовно того, наскільки ти все робиш правильно для своєї країни. Причому це стосується не лище сфери безпеки й оборони. Тут багато життєвих фото — бачимо і дітей, і людей похилого віку, бачимо різні життєві ситуації, є також цілий блок політичних фото, зокрема з новими лідерами, іншими політичними діячами. Це цілий світ, який має не лише український, а й геополітичний вимір того, що відбувається в Україні і світі. Мені до вподоби слово «світлини», тому що всі фотографії — світлі. Вони випромінюють позитив і світлі емоції.

Безумовно, це потужний захід, тому велика подяка Ларисі Івшиній і всьому колективу газети «День» за те, що тримає суспільство в інтелектуальному тонусі. Хай те, що ми бачимо на фото,           — це миттєвість, але з цих миттєвостей складається наше життя, суспільно значимі події, всесвіт того, що навколо нас і в середині нас. Бажаю, щоб фотовиставка продовжувалася, розвивалася. І, звичайно, хотілося, щоб такі серйозні заходи підтримувала держава, адже це ті елементи — соціальні, публіцистичні, літературні, історичні, які спрямовані на те, щоб поєднати суспільство, зробити його живучим і міцним. Я радий долі, що маю можливість працювати з вами, зокрема розміщувати свої матеріали в газеті.    

«КОЖНЕ ФОТО — ЧАСТИНКА НАШОЇ ІСТОРІЇ»

Роксолана ЦВIГУН, голова наглядової ради компанії Villa Мilk:

— Компанія Villa Milk молода й уперше серед партнерів фотовиставки газети «День». Долучилися до цього проекту за ініціативи співвласника нашого молокопереробного комплексу, давнього друга вашого видання Павла Каленича. Річ у тім, що наш проект має дещо спільну філософію з газетою «День»: ви «розбудовуєте» інтелектуальний простір і опікуєтеся суспільством, а ми дбаємо про здоров’я людей сьогодні, щоб мати успішне завтра. Саме тому виробляємо натуральні, справжні та смачні молочні продукти. До речі, кияни зможуть спробувати їх уже з 21 листопада в фірмовому магазині, що на вулиці Саксаганського, 87. Виходячи з цього, переможця ми обирали в дитячій номінації. Нею стала Ольвія Кирпич із роботою «Подорожні». Хоча направду виокремити якийсь один знімок було складно, бо всі світлини сильні, ніби живі. Кожне фото           — частинка нашої історії. І назва дуже правильна «Велич у простоті» — бо, якщо відверто, то політики на фото виглядають такими умовно малими, а звичайні люди        — велично великими. Ми живемо в складний час, коли між «верхами» і «низами» ніби прірва. Важко не заблукати і не загубитися. Тому раджу брати за дороговказ «День». Йти на світло, на світло, яке несе газета, бо має рідкісне вміння — визначати порядок денний на кілька кроків уперед.

«ВАША ФОТОВИСТАВКА ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ПІДТРИМУВАТИ ЦІЛУ ГАЛУЗЬ МИСТЕЦТВА»

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Iнституту соціології Національної академії наук України:

— Як постійний гість фотовиставок «Дня», можу сказати, що війна стає все глибшим елементом нашого життя. На жаль. Це важко сприймати, але вона входить в життя українців з усіх боків — це військові, полонені, люди з інвалідністю, волонтери, переселенці, зруйнована інфраструктура... Але приємно, що гумор і різні веселі барви життя також залишаються — і фотографи знаходять ці моменти.

Окрема історія — політики, які дають багато сюжетів для зйомок. Зокрема, тут відображено гумористичне ставлення українців до політичного світу.

Газеті «День» потрібно подякувати, що вона підтримує професіональних фотографів, у тому числі мобілізує спонсорів, щоб відзначити роботи найкращих майстрів, які роблять чудові фотографії. Це унікальна подія. Сьогодні чи не кожен громадянин виставляє свої фото, але ваша фотовиставка дає можливість підтримувати саму галузь мистецтва. Ви робите велику справу.  

«ВАЖЛИВО, ЩО КОЛИ ДИВИШСЯ НА ТУ ЧИ ТУ ФОТОГРАФІЮ, З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ВНУТРІШНЄ ПРОБУДЖЕННЯ»

Олексій ДАНIЛОВ, секретар Ради національної безпеки і оборони України:

— На мою думку, фотовиставка стимулює людей до вчинків. Після відвідання цього заходу відчуваєш потребу робити добрі речі. Немає значення, яка тематика, де це і коли, всі фотографії мають свій зміст і стимул. Важливо, що коли ти дивишся на ту чи ту роботу, з’являється внутрішнє пробудження. Є фото, які викликають сум, а є роботи, які викликають радість. У будь-якому разі тут немає фотографій, які б залишали вас відстороненим. Це зріз нашого життя — того, що відбувається в Україні. Вже шостий рік триває війна, але ми налаштовані оптимістично, тому що життя триває, зокрема й на фронті, тут, у Києві, і в інших містах нашої країни.     

«ВІДЗНАЧАЮ ВАШУ ПОСЛІДОВНІСТЬ, ЗМІСТОВНІСТЬ, ІСТОРИЧНІСТЬ І ПРИНЦИПОВІСТЬ»

Тетяна КОСТIНА, адвокат:

— Я захоплююся газетою «День» і, звичайно, вашою фотовиставкою. Як завжди відзначаю вашу послідовність, змістовність, історичність і принциповість. Як приклад хочу нагадати про «справу Гонгадзе — Подольського», в якій я представляю інтереси потерпілого Олексія Подольського. Ваша газета фактично єдина протягом багатьох років веде цей процес і висвітлює його на своїх шпальтах. Це не дає суспільству забути про цю резонансну справу, без остаточної крапки в якій країна не зможе піти вперед. Я не бачила інших матеріалів, які б так глибоко і послідовно висвітлювали цю тему. Скажу чесно, сьогодні я шукала фотографії з судового процесу, адже пам’ятаю, що 2015 року фото з Апеляційного суду міста Києва під назвою «Феміда опустила очі» (автор Руслан Канюка) навіть отримала Гран-прі фотовиставки. В останні роки справа перебуває в касаційній інстанції, де також є багато цікавих і змістовних сюжетів для фото. Цього року я не знайшла відповідних світлин із процесу, але в цілому фотовиставка мені дуже сподобалася, бо це реально цікаво, яскраво і професійно. На цих фото     — наше життя. Сподобалися мені політичні світлини, особливо там, де представлені попередні президенти. Воно змушує задуматися, чому і завдяки кому наша країна сьогодні опинилася в такому стані. Сподобалася також серія фотографій із дебатів Порошенка й Зеленського. Безумовно, прекрасні світлини з дітьми. А мої улюбленці — це фотографи Руслан Канюка і Микола Тимченко. Успіхів газеті «День»!  

«ЦЕ ФОТОДОКУМЕНТАЦІЯ РОЗВИТКУ НАШОЇ КРАЇНИ»

Сергій ЖИЖКО, політолог:

— Насправді газета «День» займається таким явищем, як націєтворення. Формування справжньої нації з існуючого радянського штибу мислення, сприйняття та політичного діяння. Адже сучасна українська людина деформована комуністичним вихованням, зомбуванням, геноцидом і репресіями. Газета «День» з часу свого першого виходу, ще в 1990-х роках, засвідчила прагнення до націєтворення і стала для нас променем світла в пострадянському темному царстві. Вона несла радикальну політичну правду і просвітництво. Мені здається, що газета вибрала свій підхід для формування середнього класу, творчої, культурної, інтелектуальної еліти. Мене вражає Бібліотека газети «День», де багато матеріалів на історичні теми. Це продумана системна робота з формування української еліти, україноцентричної країни.

Щорічні фотовиставки «Дня» з відзначенням найкращих робіт показують, що в нас багато талантів. Це фотодокументація розвитку нашої країни. Мене дуже вразила робота «Титан» — це не просто титанова рука воїна, що втратив кінцівку на війні. Його в цілому позбавили нормального життя, але він залишився незламним, і, незважаючи на всі ушкодження, несе людську гідність, військову честь. Це шедевральна фотографія.

Цікаві серії пов’язані з українськими президентами, коли можеш побачити ледь не всіх поруч на одному фото. За кожним із них були і сподівання, і великі помилки. Інших не було, проте, на мою думку, інший міг би бути, якби до цього виявилися готовими самі виборці. Я на виборах 1999 року підтримував Євгена Кириловича Марчука, і вважаю, що, на жаль, тоді Україна оминула свій шанс, не обравши його. Це людина всебічно розвинута, підготовлена до адміністративної роботи. Як на мене, в нього були такі якості, як шляхетність, тверда воля і любов до України. Він стояв і стоїть на сторожі української державності. Особисто для мене на виставці панує атмосфера справжності і ненадуманості. Тут формується не лише демократичне та європейське, а й національне обличчя нашої країни.

Нагадаємо, Фотовиставка «Дня»-2019 триває в Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6) до 17 листопада, з 10.00 до 19.00. Приходьте й обирайте найкращу світлину! Крім того, кожен зможе придбати книги з нашої Бібліотеки та випуски «Маршруту №1», а також оформити передплату на свій «День»!

Ольга ХАРЧЕНКО, Іван КАПСАМУН, Марія ЧАДЮК, Олеся ШУТКЕВИЧ, Вікторія ШИТИК, Аліса ПОЛІЩУК, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ