Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори
Григорій Сковорода — український філософ-містик, богослов, поет, педагог

Агатангел Кримський як дослідник ісламу

Він об’єднав позицію вченого-позитивіста з артистизмом «художнього оформлення» історичних фактів
18 січня, 2021 - 19:26

Агатангел Кримський (1871 — 1942), 150-літній ювілей якого виповнюється в цьому році, передусім відомий як видатний вчений-сходознавець. Дехто з дослідників, говорячи про інтерес Кримського до Сходу, вказують на його «східне походження». Мовляв, далекі предки вченого по лінії батька походили з кримських татар. Однак сам Кримський не ідентифікував себе як татарина, вказуючи, що в ньому переважно тече східнослов’янська кров. «Крымские, — писав він, — уже более двухсот лет не мусульмане, и за эти двести лет кровь их до такой степени растворялась белорусскими, северно-малорусскими и другими примесями, что не только по моему национальному самосознанию, но даже по физическому, антропологическому типу нет оснований причислять меня к татарам». Сам же Кримський у листах до своїх знайомих і приятелів, зокрема Бориса Грінченка та Івана Франка, зазначав, що українство вросло в нього «без його відома», а за своїми поглядами він —  українофіл. Не випадково він став одним із організаторів Української Академії Наук, а чимало його праць присвячено питанням українського мовознавства. Зрештою, він відомий і як блискучий україномовний письменник.

Кримський народився в місті Володимирі-Волинському, де «слідів Сходу» майже не було. Однак слід згадати, що кілька років свого дитинства (з 1881 до 1884 року, тобто з 10 до 13 років) майбутній учений провів у місті Острозі, де здобував гімназійну освіту і де, за його власними свідченнями, активно читав різні книжки. Він тут міг познайомитись із татарською та мусульманською культурою, адже до початку ХХ століття в цьому місті існувала мусульманська громада й діяла мечеть. Можливо, тут і з’явився в Кримського інтерес до Сходу.

Вищу освіту Кримський здобував у Лазаревському інституті в Москві, Московському та Петербурзькому університетах. Спеціалізувався в галузі сходознавства й східних мов. Оволодів приблизно шістдесятьма іноземними мовами. Два роки перебував із науковим відрядженням у Сирії та Лівані.

У своїх поезіях, демонструючи захоплення близькосхідною культурою, він неодноразово згадував ці країни:

«Бачу я сни із чудового Сходу,

Навіч я бачу ту райську природу...

Сіріє! В твій зачарований світ

Хай понесеться од мене привіт...»

Певний час Кримський викладав у Лазаревському інституті семітські мови. У той час зайнявся вивченням Корану.

У 1918 р. вчений переїхав до Києва, де почав працювати секретарем Української академії наук. Переважно він займався проблемами українського мовознавства й паралельно сходознавством. Водночас Кримський пише художньо-літературні твори, в яких, зокрема, використовує й східні мотиви.

До важливих праць Кримського зі сходознавства варто віднести «Лекції по Корану» (1902), «Історія мусульманства» (в 3 ч.) (1903—1904), «Історія арабів та арабської літератури світської й духовної» (в 3 ч.) (1911—1913), «Історія Персії, її літератури і дервішської теософії» (3 т.) (1909—1917). До цих робіт певним чином примикає «Історія Туреччини та її письменства» (4 т.) (1924—1927). Є в нього й чимало менш об’ємних робіт, які стосуються мусульманської релігійності. До таких, наприклад, належить робота «Іслам та його майбуття» (1899).

Говорячи, власне, про позицію Кримського з питань релігії, можемо сказати, що він вважав себе християнином і віддавав перевагу «ніжному християнському Богу» перед «коранічним Богом». Хоча загалом вчений ставився з повагою до будь-якої релігії, ведучи мову про її гуманістичний потенціал. На його думку, «в релігії, у вірі людина шукає заспокоєння від сумнівів і скептицизма, які мучать її душу, і релігія пагано би виконувала своє велике призначення, якби не давала відповідей на світові питання прямим, аподиктичним чином».

Кримський виходив з того, що етика ісламу внесла чимало позитивного в соціокультурне життя арабів та інших народів Сходу, які прийняли мусульманство. Він також не сумнівався в бажанні мусульман здійснити «велику реформу» в сфері моральності.

Сам Кримський признавався, що на початку своїх сходознавчих студій йому нецікаво було працювати з Кораном, оскільки, на його думку, поетика цієї книги є третьосортною, принаймні сури Корану поступаються в художньо-смисловому відношенні творінням старозавітних пророків. Правда, з часом він «непомітно для себе полюбив Коран». Сталося це завдяки перебуванню Кримського на Сході, де він мав можливість зануритися в «атмосферу ісламу».

Говорячи про особливості ісламознавчих досліджень Кримського, можна твердити, що він об’єднав позицію вченого-позитивіста, який емпірично досліджував структури ісламського соціуму, з артистизмом «художнього оформлення» історичних фактів.

У своїх ісламознавчих дослідженнях Кримський представляв історію мусульманства як еволюцію і релігійно-філософських догм, і права, і ритуально-обрядових комплексів, і політичних структур від «простого до складного». Він вважав, що і Коран, і шаріат ніколи реально не детермінували все життя сповідників ісламу. Вчений визнавав, що іслам не можна розглядати ізольовано від історії, держави, суспільства, культури. Кримський навіть схилявся до думки, що взагалі релігійна термінологія і символіка часто в ісламі були лише оболонкою, під якою приховувалися прагнення, часто далекі від ісламу, а то й ворожі йому. І взагалі під ісламом слід розуміти не «єдину, гемогенну, суцільно ідентичну для всіх мусульманських народів релігію», а суму різних вірувань, для яких чи не єдиним інтеграційним чинником стала арабська мова. Образно кажучи, Кримський вбачав у ісламі дзеркало, в якому кожна етнічна чи соціальна група, кожне покоління бачить себе.

Велику роль у розвитку ісламу Кримський відводив етнічному чиннику. Він звертав увагу, що мусульманський світ складається з трьох великих етнічних масивів, кожен з яких має свою ментальність та культуру. Це — арабські, арійські та тюркські народи. Його симпатії були на боці аріїв, зокрема персів. Не даремно він стільки уваги в своїх працях присвятив перському суфізму. Саме перси разом із арабами, на його думку, зробили чимало для розвитку ісламу. Щодо тюрків, то Кримський вважав їх ретроградами, консерваторами, які гальмували прогресивний розвиток ісламу. Так, зокрема, він критично висловлювався на адресу Оттоманської порти (Турецької держави). Кримський вважав, що кожен істинний турецький патріот зобов’язаний «молить Бога о крушении своего мусульманскоого Сиона, т. е. Исламбула». Прогнози вченого, попри їхній неоднозначний характер, певним чином збулися. Після краху халіфатського режиму в 1924 р. Туреччина стала на шлях побудови національної держави, відмовившись від османського спадку. Цікаво, що в той час у країні почав видаватися журнал «Belleten», автори якого використовували роботу Кримського «Історія Туреччини».

Кримський загалом сприймав мусульманський світ як багатий і різноманітний історичний простір, негаразди якого викликані не специфікою релігійно-культурних явищ, а невдалими теоріями політичного лідерства. І такий підхід, схоже, лишається досі актуальним.

Петро КРАЛЮК
Газета: