«Потрібно донести Україну в Європу»

Дослідниця та справжня патріотка України Джованна Броджі з Італії розповіла у Львові про упорядництво двох книжок, у яких вона здійснила дослідження української літератури в історіографічному процесі. «Я намагалася прояснити те, що італійці не зможуть самі зрозуміти. Ця книжка виросла зі студентів Міланського університету, де я, власне, і сама почала вивчати нову українську літературу, — каже авторка. — Коли я бачила, що вони не розуміють, тоді я шукала способи, як пояснити їм це. Адже є малознані сторінки історії України, які занадто складно осягнути без знання всього контексту. Дуже довго Україна була закритою. Вона відкрилася для нас тільки в 1980-х роках», — запевняє Джованна Броджі.

Перша книжка, що її представила україністка — Taras Sevcenko. Dalle carceri zariste al Pantheon ucraino («Тарас Шевченко. З царських казематів до українського пантеону»), співупорядницею якої є Оксана Пахльовська. Книжка має наукову і поетичну складові. Наукова складається з літературознавчих та історичних статей Джованни Броджі та Оксани Пахльовської. А поетична — постала з перекладів Джованни Броджі Шевченкових віршів. «Я обирала поезії, які найкраще показують світ Шевченка, в якому він жив», — розповідає упорядниця.

Інша представлена книжка — Ukraine. Twenty Years after Independence написана на основі матеріалів конференції, яка відбулася в Римі влітку 2012 року. Співупорядниці — Марта Дичок, Оксана Пахльовська, Джованна Сієдіна. Книга вміщує статті українських і закордонних публіцистів — Міхаеля Мозера, Оксани Пахльовської, Михайла Мінакова, Сергія Плохія, Анни-Вероніки Вендланд, Євгена Захарова, Мирослава Мариновича, Юрія Щербака, Надії Трач, Марка Павлишина, Олександра Мотиля, Максима Стріхи та інших. У них автори статей показують Україну з часу здобуття незалежності до періоду Майдану. Вони розповідають про політику в галузі освіти, енергетичну залежність, права людини, релігійне життя, Чорнобиль, мову та ідентичність, проблему історичної пам’яті, літературні канони. Український публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи Мирослав Маринович зауважує: «Вклад Джованни Броджі в сучасну славістику дуже вагомий. Часом це є така сподвижницька праця, за яку слід віддавати належне. У роботі є гарна вмотивована наукова лінія про поліморфізм української культури, глибинність національного коду. Вона робить нашу культурну ситуацію легітимною».

«Дню» україністка розповідає: «Люди в Італії цікавляться Україною, вони хочуть знати всю правду про теперішню ситуацію. Потрібно розвивати україністику в світі, доносити Україну до Європи, а для цього перекладати українські праці іноземними мовами. Не можна забувати про культурну сферу, особливо сьогодні. Вона є головною протидією війні. Українцям треба вчитись єдності. Лише грандіозними ідеями та революціями державу не збудувати. Потрібно з прагматизмом це робити, виконуючи копітку щоденну роботу, і чутливо реагувати на виникаючі виклики. Тоді можна буде просуватися вперед».