«Це продовження державотворення»

Це епохальна історична подія. На її реалізацію були спрямовані активні зусилля за останні півроку світської та духовної влади в Україні, українських мирян і, звичайно, Вселенського Патріархату, не кажучи вже про боротьбу протягом десятиліть і навіть століть.

В суботу, 15 грудня, Об’єднавчий собор представників українських православних церков обрав митрополита Переяславського та Білоцерківського Української православної церкви Київського патріархату Епіфанія предстоятелем єдиної помісної православної церкви в Україні, який отримає томос про автокефалію від вселенського патріарха Варфоломія.

Як відбувалося обрання предстоятеля? У першому турі голосували усі присутні священнослужителі, незалежно від сану, розповів архієпіскоп Дрогобицький УПЦ (КП) Яків glavcom.ua. У другому турі голос могли віддати лише єпископи. «У другому турі митрополит Епіфаній переміг Симеона (митрополита Вінницького і Барського УПЦ МП – Ред.) із перевагою у приблизно 20 голосів», - зазначив архієпископ Дрогобицький.

Він розповів, що митрополитів московського патріархату було лише два, однак прибуло багато священників без єпископів. Як відомо, крім митрополита Симеона, в Об’єднавчому соборі участь також взяв митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський УПЦ МП Олександр (Драбинко). Глава інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП архієпископ Климент (Вечеря) вже встиг заявити, що відтепер вони не є ієрархами УПЦ МП.

Який титул матиме новий предстоятель? «Титул Предстоятеля: Блаженнійший Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України», - написав у фейсбуці архієпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря). Разом з тим він пояснив, що після Об'єднавчого собору предстоятель Української православної церкви Московського патріархату Онуфрій офіційно втратив титул митрополита Київського і всієї України.

«Серед ряду сильних лідерів, вихованих патріархом Філаретом та повністю вірних йому і його справі, виділяється патріарший намісник митрополит Епіфаній, - пише у ФБ доктор філософських наук. Він має ряд об’єктивних переваг. По-перше, він є дуже здатним до систематичної роботи, до командної роботи, завжди досягає поставленої мети, а не кидає справу на півдорозі. По-друге, він знає грецьку мову, що полегшує ведення діалогу із Вселенським патріархатом та іншими церквами. По-третє, він відкритий до діалогу, до інших, у нього немає проявів «зоряної хвороби», якою, нажаль, страждають деякі православні ієрархи. Ще на соборі 2013 року патріарх Філарет висунув його кандидатуру як свого наступника, і за ці роки не було жодних ознак того, щоб це рішення було помилковим, піддавалося сумнівам у церковному чи світському середовищах».

Як називатиметься нова церква? «Офіційна назва згідно Статуту – Православна Церква України. Також можна вживати УПЦ (не плутати з МП)», -  написав Євстратій (Зоря). Крім цього він повідомив, що відтепер «патріарх Філарет є почесним патріархом в новій українській церкві». «За статутом він є першим серед членів Синоду, за ним визначена ця посада. Також він буде здійснювати своє служіння як і раніше у Володимирському соборі Києва», - додав архієпископ.  

Із самого ранку і протягом дня на Софійській площі тривала спільна молитва за автокефалію Української церкви. Не дивлячись на мороз, на площі зібралися тисячі людей. Кияни і гості столиці. На вулиці Володимирській можна було зустріти багато автобусів, які привезли людей з усієї України. Ще перед обранням предстоятеля, цікавлюсь очікуваннями присутніх. «Має бути позитивне рішення, - каже отець Володимир з УПЦ КП (приїхав з Тернопільщині). – Я вірю, що Бог допоможе вирішити ті протиріччя, які накопичилися за ці роки. Ми за представника УПЦ КП, але приймемо того предстоятеля, кого оберуть, тому що це має велике історичне значення для нашої церкви і країни».   

Підходжу до ще одного священика, який виявися представником УПЦ МП. Одразу відчувається різниця. Представлятися відмовляється, дуже стриманий, переживає. Однак каже, що об’єднуватися українському православ’ю все одно потрібно, і вірить, що це обов’язково станеться.

Тим часом, надходять позитивні новини. «Ми зуміли об'єднати три гілки української церкву в Єдину помісну православну церкву пам'ятаючи слова господа Ісуса Христа, щоб усі були єдині, - заявив зі сцени новообраний предстоятель Української православної церкви, митрополит Київський і всієї України Епіфаній. - Ми молимося за єднання усіх і Господь почув нас і надав цю єдність. Ми змогли подолати всі спокуси, незгоди і об'єднатися в єдину православну церкву».

В той же час він звернуся до тих епіскопів, які поки не увійшли до єдиної церкви: «Я б хотів закликати всіх наших співбратів, архієреїв, всіх вірних до новоствореної єдиної української православної церкви. Двері нашої церкви відкриті для всіх. Попереду ще багато роботи. Передусім ми повинні завершити цю справу єднання українського православ'я, плекати нашу українську богословську освіту і науку, молитись про припинення війни й запанування в Україні справедливого миру».

Велику роль в процесі об’єднання православних церков, звичайно, відіграла українська світська влада. І президент України Петро Порошенко, і голова Верховної Ради Андрій Парубій були присутніми на Об’єднавчому соборі під головуванням митрополита Еммануїла Галльського, єпископа Константинопольської православної церкви. «Цей день увійде, або уже увійшов в історію України, як священний день, день створення автокефальної помісної православної церкви України. День остаточного здобуття нашої української незалежності від Росії», - заявив президент Петро Порошенко зі сцени на Софійській площі.

Саме на незалежності і важливості чергового етапу державотворення України наголошував ще один мій співбесідник протоієрей Олег (Макаровський), благочинний Старосинявського району Хмельницької області на той момент ще Української православної церкви Київського патріархату, тому що розмова наша відбулася до оголошення результатів Об’єднавчого собору.  

- Зараз найважливіше – це отримати статус незалежної повноцінної помісної автокефальної церкви. Звичайно, мені близькі мої архієреї з УПЦ КП. Я за те, щоб обрали предстоятелем патріарха Філарета. Якщо ні, тоді митрополита Епіфанія. Якщо теж ні, то прийму і інший варіант. В будь-якому разі, це об’єднання має статися, тому що точку неповернення ми вже пройшли. Навіть якщо не оберуть патріарха Філарета, перед Богом і людьми він завжди залишиться архієреєм. Він заслужив це, тому що є історичною постаттю. Філарет 27 років вів нас до цієї великої події. І навіть якщо зараз це буде митрополія, статус патріархату це наш наступний крок

- Ваше ставлення до передачі Софії Київської до єдиної Української православної церкви?

- Це дуже символічно, що Об’єднавчий Собор проходить саме в Софії Київській. Ми маємо пам’ятати, що початково цей храм будувався для молитви. Звичайно, Софія Київська може бути центральним кафедральним храмом єдиної Української православної церкви. Але служби тут можуть проводитися не постійно, а кілька разів на рік – на великі свята. Всі мають знати, що це віковічний храм, це наша пуповина з Київською Руссю. Враховуючи всі історичні події, які відбувалися тут, це наш зв’язок з княжою добою, козацькими часами, УНР і Українською державою Скоропадського. Гетьман Павло Скоропадський, до речі, в Україні поки недооцінений, хоча це була велика постать. Ми шануємо і Михайла Грушевського, але що він казав? - «Обійдемося без попів». І чим це скінчилося? Втратою державності. Ще тоді потрібно було творити українську незалежну церкву. Скоропадський зробив спробу, але зовнішні і внутрішні обставини вже були не дуже сприятливими. Якби держава тоді встояла, то з часом церковне питання було б вирішене. Якби Українська революція 1917-1921 рр. перемогла, то ми б не мали Голодомору 1932-1933 рр. за допомогою яких Москва знищила мільйони українців.

- Вона і сьогодні «старається». 

- Створення єдиної помісної Української православної церкви – це відновлення історичної правди. Це сигнал собі і світові, що ми не згортаємо свою державотворчу місію і роботу. Ми її продовжуємо. Те, що відбувається сьогодні, це продовження державотворення. Тому що втрата державності веде до втрати ідентичності, до духовної смерті. Москва тому і розпочала війну проти України, тому що відчула, що ми відриваємося від них. Після появи потужної незалежної Української православної церкви, РПЦ втратить фактичну першість в православному світі. Я думаю, вони кучкуватимуть навколо себе інші православні церкви на кшталт Сербської чи Грузинської православних церков. Але навряд чи це їм допоможе. На цьому етапі головне, щоб нас визнав Константинополь, а далі, думаю, поступово визнають і інші православні церкви. Це еволюційний процес.

Здається, ніколи ще як за часів Путіна і Кирила Москва не підходила так близько до втілення своєї ідеології «Москва – третій Рим». В Константинополі це прочитали. І почали діяти. Томос для Української православної церкви – це цеглина, яку цілком справедливо вибивають з-під штучного фундаменту Росії про те, що «Москва – третій Рим». Після створення Українській помісній православній церкві, Вселенській патріарх Варфоломій отримає сильного союзника. Це буде одна з найпотужніших православних церков світу. Тільки УПЦ КП має більше прихожан ніж всі сім грецьких церков разом взятих. А після об’єднання, наша церква стане ще більшою. 

- Як оцінюєте те, що політики фактично використовують церковне питання в свої політичних передвиборчих цілях?

- Це політична логіка, так діють політики. Нам же головне, щоб була створена незалежна і єдина Українська православна церква. Тим більше, що у східному богослов’ї візантійської традиції, церква і держава – це симфонія. До речі, всі помісні собори скликали та головували на них імператори. Навіть наш князь Володимир, який хрестив Русь, – він же був державником.    

- Якою має бути нова церква?

- Це найголовніше питання. Те, що відбувається сьогодні – це створення оболонки, головне, чим ми наповнимо нову церкву. Ми повинні наповнити її соціальним служінням. От, наприклад, що нам робити з алкоголіками чи наркоманами? Ми ж не можемо відкинути цих людей. Ми не вилікуємо смертні хвороби, але ми повинні дати людям надію, що це лише кома чи три крапки. Ми маємо нести місію. І правильно, що в армії з’явилися капелани. Ми повинні запропонувати модель такої церкви, яка була б для всіх родиною і духовним домом. Коли ви приходитимете в храм, щоб вам не вказували де стояти, де ходити, що вдягати, хоча якийсь дрес-код все одно має бути. Найголовнішим для церкви має бути ваше серце і душа, а потім – ви в штанах чи в спідниці. Головне, щоб ви прийшли в церкву і привели своїх дітей. Створення нової церкви – це величезна інвестиція в наше майбутнє, це навіки.

ДОВІДКА (vidomosti.kiev.ua)

Митрополит Переяславський і Білоцерківський ЕПІФАНІЙ (в миру Думенко Сергій Петрович), народився 3 лютого 1979 року в селі Волково Іванівського району Одеської області в сім’ї робітників.

1996 року закінчив Старожадівську середню школу І-ІІІ ступенів.

1996 року поступив на навчання в Київську Духовну Семінарію, яку закінчив в 1999 році за першим розрядом. В тому ж 1999 році поступив до Київської Духовної Академії, яку закінчив у 2003 році з науковим ступенем кандидата богословських наук.

2003–2005 рр. – обіймав посаду секретаря-референта, прес-секретаря Рівненського єпархіального управління та викладача Рівненської духовної семінарії.

2006-2007 - навчання в Афінському Національному Університеті на Філософському Факультеті (Греція).

З нового навчального 2007 року прийнятий на посаду викладача Київської Православної Богословської Академії а також призначений завідувачем Кафедри філології цього учбового закладу.

21 грудня 2007 року пострижений у чернецтво.

6 січня 2008 року в Свято-Володимирському Патріаршому кафедральному соборі міста Києва Святійшим Патріархом Філаретом рукоположений у сан ієродиякона, а 20 січня 2008 року в сан ієромонаха.

25 січня 2008 року згідно указу призначений секретарем Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

16 березня 2008 року  возведений у сан архімандрита.

20 березня 2008 року призначений намісником Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря міста Києва.

30 травня 2008 року призначений керуючим справами Київської Патріархії.

7 жовтня 2008 року присвоєне наукове звання доцента Київської православної богословської академії.

21 жовтня 2009 р. Священним Синодом УПЦ Київського Патріархату обраний на єпископа Вишгородського, вікарія Київської єпархії.

15 листопада 2009 р. у Володимирському кафедральному патріаршому соборі м. Києва відбулася архієрейська хіротонія.

27 липня 2010 року рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським, керуючим Переяслав-Хмельницькою єпархією та ректором Київської православної богословської академії.

17 листопада 2011 року присвоєне наукове звання професора Київської православної богословської академії.

23 січня 2012 р. Указом Святійшого Патріарха Філарета возведений в сан архієпископа.

30 серпня 2012 року після успішного захисту докторської дисертації на тему «Вчення Православної Церкви про спасіння в контексті неперервності святоотцівського передання» рішенням спеціалізованої Вченої ради Київської православної богословської академії присвоєно науковий ступінь доктора богословських наук.

З 20 жовтня 2012 року обіймає посаду Голови Синодального управління у справах духовної освіти.

28 червня 2013 р. згідно рішення Архієрейського Собору Указом Святійшого Патріарха Філарета возведений у сан митрополита з титулом «Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський» з дорученням церковного керівництва парафіями у Київській області.

Митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній – Патріарший намісник, перший постійний член Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату (за посадою).

Удостоєний церковних нагород: ордена святого апостола і євангелиста Іоана Богослова, ордена святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня, ордена святого архистратига Божого Михаїла, ордена Святого Хреста Чорногорської Православної Церкви.

Нагороджений державними нагородами та почесними відзнаками — Орденом «За заслуги» III ступеня, грамотою Кабінету Міністрів України, подякою Премʼєр-міністра України, відзнаками Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства сухопутних військ України, відзнаками Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова та «Українського народного посольства».