Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Чому шкільна історія в глухому куті?

Цьогоріч майже 20% випускників не подолали поріг ЗНО. Як це змінити?
29 липня, 2021 - 19:37
ПОДАРУНОК ФЕРМЕРІВ ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ — ПОЛЕ ПІД БОРИСПОЛЕМ / ФОТО РЕЙТЕР

Після провальних результатів ЗНО з математики (прохідний бал не набрав 31% учасників) настала черга історії. На жаль, загального розчарування в суспільстві цьогорічними підсумками ЗНО немає, як це було з математикою. Від МОН не пролунало заяв про зміни у вивченні історії в школах. Але проблема від цього не зникає, бо виходить, що після 11 років навчання в школі діти не мають історичного підґрунтя на майбутнє.

«ДЕЯКІ ПЕДАГОГИ-ІСТОРИКИ СТАВЛЯТЬ ПИТАННЯ: «А ДЕ У НОВИХ ПРОГРАМАХ ІСТОРІЯ?»»

Спочатку про тестування. В цьогорічному зовнішньому незалежному оцінюванні з історії України взяло участь 203 361 особа, не беремо до уваги пробну та додаткові сесії. Традиційно на виконання завдань відводилося 150 хвилин, самих завдань було 60, за які можна було набрати максимальну кількість у 94 бали. Щоб отримати сертифікат ЗНО, тобто скласти тест успішно, учасники ЗНО мали набрати 27 балів мінімум (так званий пороговий бал «склав»/»не склав»). Із згаданих понад 200 тисяч тестувальників поріг не подолали 18%, тобто майже п’ята частина випускників.

Тепер про особисті враження. Щоб не бути голослівною в закидах, наскільки складними чи ні були завдання в історичному ЗНО-2021, пройшла його сама, натрапивши на освітньому сайті зразок завдань у пробній сесії. Мій результат — 31 бал із 94 можливих, за 200-бальною шкалою це 110 балів. Друга спроба з завданнями, що були в основній сесії, — 54 тестових бали, або ж 160 балів рейтингових. Тобто якби я зараз була абітурієнтом, то сертифікат ЗНО отримала б досить легко. Жодної підготовки та підглядань у ґуґл не було. Деякі завдання справді видавалися дивними, приміром, упізнати певного діяча за видом його діяльності, при чому ні у відповіді, ні в питанні його імені не вказано — перевіряється суто візуальна пам’ять. Цікавими були завдання з цитатами з першоджерел, де учасників тестування просили співставити, про які події йдеться, що стало їхнім наслідком або було передумовами. Але більшість стосувалося дат, термінів та назв подій.

«БАГАТО ДІТЕЙ НЕ ЗДАТНІ АНАЛІЗУВАТИ, ПОРІВНЮВАТИ, ВИСЛОВЛЮВАТИ ВЛАСНУ ДУМКУ...»

Керівник Українського центру оцінювання якості освіти Валерій БОЙКО прокоментував нинішні результати так: «Майже 20% наших абітурієнтів не склали тест з історії України. Це діти, які абсолютно не володіють картографічними вміннями. І які абсолютно не орієнтуються в історичній хронології, не в тому понятті — що, де, коли і як відбувалося, а вони не здатні розташувати події, між якими відстань 10 — 20 років. Діти не здатні аналізувати елементарну діаграму і співвідносити дату на ній з варіантом відповіді. Абітурієнти, здобувши повну загальну середню освіту в умовах незалежності, не спроможні пригадати або пам’ятати чотири канонічні події, які привели до незалежності України. З точки зору суспільствознавчого компоненту наші діти демонструють більш загрозливі і більш невтішні результати ніж ті, які демонструють з математики».

БІБЛІОТЕКА «ДНЯ» – НАДІЙНИЙ «РЕПЕТИТОР» З ІСТОРИЧНИХ ІСПИТІВ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Тож з одного боку, важко назвати тестові завдання занадто складними, а з іншого — шкільна методика зазубрювання дат та термінів не працює. Потрібні зміни в програмах, методиках, але чи готові до цього в Міністерстві освіти та науки? За деякий час після оприлюднення результатів історичного ЗНО в міністерстві підготували лист «Потенційним авторам/укладачам модельних навчальних програм для базової середньої освіти». В ньому МОН нагадує, що з лютого цього року затверджена типова освітня програма для учнів 5 — 9 класів. Це передбачає створення нових програм та підручників, які треба готувати з дотриманням хронологічно-тематичного принципу, тобто за тією схемою, яка показала свою неефективність.

«Відповідно до цього принципу навчальний матеріал у 9-му класі має бути завершений викладенням історичних подій та явищ напередодні Першої світової війни. Решта історичного матеріалу (період ХХ — ХХІ століть) вивчатиметься в 10 — 11 класах профільної школи в межах базового курсу історії...», — йдеться в документі МОН. Це викликає ще більше питань — тобто дітям середньої школи не варто бодай побіжно знайомитися з історією сучасної України?

То як же викладати історію в школі, що саме змінювати в програмах та підготовці вчителів — «День» звернувся за поясненнями до експертів.

КОМЕНТАРI

«БЕЗ ЗМІН ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ БУДЕ ЩЕ НИЖЧОЮ»

Василь ДЯКIВ, учитель всесвітньої історії, історії України, громадянської освіти та основ здоров’я, заслужений учитель України, переможець Global Teacher Prize Ukraine-2020:

— У появі документа МОН я вбачаю системний підхід (ідеться про лист від 14 липня 2021 року за підписом начальника головного управління загальної середньої та дошкільної освіти «Потенційним авторам/укладачам модельних навчальних програм для базової середньої освіти». — Ред.). Історія, що стала поштовхом для підготовки цього документа, напевне, розпочалася тоді, коли Міносвіти був оголошений конкурс на проєкти модельних навчальних програм для 5 — 9 класів Нової української школи. Наш авторський колектив, а це люди знані (к.і.н., старший науковий співробітник Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України Олена Аркуша, аспірантка кафедри педагогічних наук, освітнього та соціокультурного менеджменту Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Леся Хлипавка, член експертної ради при департаменті освіти і науки Львівської ОДА Роман Пастушенко), розробив проєкт модельної навчальної програми інтегрованого курсу з історії, де закладав у 5 — 6 класі концентричний підхід вивчення історії як пропедевтичного курсу. Пропедевтика означає — дати дітям базові знання та інструменти для пізнання історії та громадянської освіти. В цьому проєкті ми передбачали, щоб уже в шостому класі вивчення історії велося інтегровано, акцентуючи увагу на подібності історії України та всесвітньої історії від давніх часів до сучасності. Це можна сприймати як вузлики, на основі яких діти в 7 — 9 класах мали б поглибити знання.

Бо зараз складається таке враження, що діти наші живуть у вакуумі: не знають, що таке сучасна російсько-українська війна, АТО/ООС, волонтерство, євроінтеграція, тобто не можуть цього осягнути, хоча інформаційний простір щодня насичений новинами з такими словами. Попри те що є безліч різних рекомендацій та інформаційно-методичних матеріалів для використання в різних класах для виховної роботи, але їхнє використання часто є формальним, епізодичним, неефективним. Тому що швидше та частіше ми будемо говорити дітям про це, системно, професійно, з історичного погляду пояснювати, акцентуючи увагу на позиціях незалежної держави, то швидше, чіткіше та ґрунтовніше діти це будуть усвідомлювати. Якщо теми сучасної історії України будуть викладатися і далі тільки один раз — і тільки в 11 класі, ми матимемо той результат ЗНО з історії України, що й у 2021 році, коли 42% абітурієнтів не знають, що таке анексія Криму, псевдореферендум тощо.

Під час написання програми в нас постало питання, до якого періоду в 9 класі ми маємо окреслювати історію. Відповідь на це питання мала б дати концепція історичної освіти. Але така концепція не затверджена Міносвіти. У такий спосіб ми створюємо програму, але не знаємо, на чому базуємося. Зрештою, після довгих бюрократичних перипетій, порушень процедур проведення розгляду проєктів Модельних навчальних програм у громадянській та історичній освітній галузі, ручного управління, волюнтаристських зауважень деяких експертів, удосконалень, комісії, організовані Інститутом модернізації змісту освіти (ІМЗО), нашу програму тричі відхиляли. Хоча учителі кажуть, що їх наш проєкт зацікавив, його вважають доцільним. Бюрократія ж інтересу до цього не проявила. Ніхто з експертів не намагається пояснити, чому в шостому класі, наприклад, необхідно вивчати тільки історію Стародавнього Світу, а у восьмому — тільки козацтво, а в дев’ятому — тільки історію ХІХ століття. А от якщо вивчати козацтво в 6 та 8 класах чи ХІХ ст. — у 6 та 9 класах, то це недобре, погано, неефективно, не відповідає віковим особливостям і т.д. І це аксіома. І ще одне, деякі педагоги-історики, які ознайомилися вже з рекомендованими Модельними навчальними програмами для 5 — 6 класів з громадянської та історичної освітньої галузі, ставлять риторичне питання: «А де в програмах історія?» 

Тому цей лист — це традиції (повернення) або пізнього волюнтаризму Хрущова, або пізньої сталінівщини («лисенківщини», «космополітизму») повоєнних років. Бо це вольове рішення однієї людини чи групи людей, яке не базується на наукових досягненнях та дослідженнях.

Якщо про результати з математики говорили, що караул, треба щось робити, то про гуманітарну освіту ніхто не говорить. Минулого року 13% випускників не склали поріг з історії (не набрали необхідну кількість балів за виконані тести, щоб дозволили отримати сертифікат ЗНО. — Ред.), цього року — 18%, то навіщо зараз консервуєте хронологічно-тематичний підхід, якщо він показує свою неефективність? Треба пустити на поле інших гравців, з іншими підходами викладання історії. Зрештою, саме педагог, а не система має вибрати конкретну Модельну навчальну програму для конкретного класу і нести за це відповідальність. Тобто виконавцем є конкретний учитель. Але якщо освітня система не дає йому права вибирати між різними підходами викладання історії, то де прояв педагогічної свободи та ініціативи?  

Адже історія — це життя і майбутнє держави. І, напевно, той, хто підписав цей лист МОН України, хоче, щоби в майбутньому правильно не відповіли на питання про анексований Крим не 42%, а всі 100% абітурієнтів. Тобто ефективність вивчення історії далі буде ще нижчою. На жаль, учителі в 10 — 11 класах акцентують увагу на подіях, роках, вони фактично не намагаються встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Більшість учителів намагається зробити все для того, щоб дитина просто запам’ятала. Але такий обсяг, перепрошую, не вміщається в голові. Тобто це перший мінус підготовки. Другий — мала кількість годин. У моєму профільному класі я маю три години на тиждень на історію України. Я намагаюся, щоб дитина вчилася думати, і з трьома годинами, які вважаю розкішшю, це вдається. Якщо є лише півтори години на історію, то з матеріалом знайомляться галопом по Європі.

До речі, підтриманий МОН хронологічно-тематичний принцип спрямований на запам’ятовування дат, термінів, понять. Концентричний принцип — це розвиток умінь, логіки та критичного мислення. Якщо дитина кілька разів із 5 по 11 клас може якусь тему прослухати, опрацювати та зрозуміти, то зараз одна тема викладається лише один раз. Немає годин на її повторення в інших класах. Через це часто вчителі в 10 — 11 класах підпільно на уроках всесвітньої історії повторюють матеріали з історії України.

Часто нам кажуть, що історія України потрібна для того, щоб виховати патріотів. Теза — вічна. Впродовж 30 років у нас був предмет історії України, але маємо російсько-українську війну на сході, втратили Крим. То це означає, що шкільна історія України чомусь не сформувала критичної маси патріотів держави, які б не дозволили анексувати Крим та частини Донецької та Луганської областей? Це означає, що запропонований у документі підхід вивчення історії України в школі не дає можливості виховати патріотів, хоча багато що залежить від учителя-патріота. Це свідчить, що історія України як предмет не є визначальним, бо, виявляється, або його не так вчать, або той обсяг матеріалу дитині не під силу засвоїти, при цьому дитина не знає — навіщо це все. І я не бачу зараз мотивації, бажання, розуміння Міносвіти, щоб це змінювати. І своє завдання як переможця національної премії Global Teacher Prize Ukraine бачу в налагодженні основ конструктивної взаємодії між педагогами та центральними установами, які визначають, регулюють освітні процеси в демократичний спосіб, де є місце і результатам наукових досліджень у освітній галузі, і врахуванню аргументів усіх сторін, і прийнятті консолідованих рішень, і здобуванні (за висловом митрополита Любомира Гузара) довіри одне до одного. Адже це ознаки справжньої демократії. 

«КОЛИ ГОВОРИМО ПРО НИЗЬКІ РЕЗУЛЬТАТИ ЗНО, ТУТ НЕ ОБІЙШЛОСЯ БЕЗ ВЧИТЕЛЯ»

Андрій МЕЛЬНИК, учитель історії Луцької гімназії №21 імені Михайла Кравчука:

— Однозначно відповісти на це запитання непросто. Насправді йдеться, очевидно, не лише про ЗНО з історії, результати погіршуються й з інших предметів, тому тенденція виглядає не дуже приємною. Так, справді, в 2020 році — 13%, а в 2021 році — 18% не подолали поріг ЗНО з історії України. Наприклад, 42% не зуміли розпізнати цитату про «референдум» російської окупаційної влади в Криму в 2014 році. Якість освіти таки падає.

Для початку кілька слів про мотивацію дітей до навчання. Як на мене, вона різко впала. І це загальне явище. З одного боку, старі методи й підходи до викладання перестають працювати, з другого — діти не хочуть вчитися в тій парадигмі, яка була ще 10 — 20 років тому. Кількість інформації різко збільшилася, ґаджети є тепер практично в кожного. Виглядає так, що треба лише вміти заґуґлити і швиденько знайти потрібну інформацію й скористатися нею. Але при цьому багато хто не здатен аналізувати, порівнювати, висловлювати власну думку, емоції і почуття в прийнятній для інших формі — й тут у нас щось близьке до колапсу... Сучасне покоління найменших дітей фактично перестає читати книжки.

Я цьогоріч викладав «Вступ до історії» в учнів 5-х класів. Перше, що я дізнавався в дітей, — запитував (у різний спосіб) після налагодження контакту, хто з них читає книжки. Три-чотири дитини з класу на 30 осіб. Власне, нині молодше покоління часом не здатне осмислено прочитати понад сторінку тексту. Починає «рулити» кліпове мислення. Картинка, коротка фраза, нова картинка, відео на кільканадцять секунд — наступне відео. За день — 100 — 500 відео. Величезні масиви інформації. А де розмірковування, неспішний аналіз, вміння розлого й аргументовано викласти власну(!), а не прочитану чи нав’язану думку? Повертаючись до запитання — школярі не працюють з підручниками (хай які б вони були, це вже інше питання), не орієнтуються в мапах, мало (або й зовсім не) читають, відповідно, вони здатні лише відтворити якусь інформацію, але не здатні її проаналізувати, не вміють визначати причинно-наслідкові зв’язки між подіями, мислять лінійно, шаблонно й стереотипно.

Мало того, часто-густо учні просто не здатні зрозуміти суті питання, тому й відповідають навмання. Працюючи з дітьми індивідуально, я це відчуваю особливо гостро. На третьому занятті дитина вже не може пригадати, про що йшлося на першому. Ну, й рідне міністерство частенько нам «допомагає». Чому і на підставі яких досліджень концентричний підхід є на задвірках освітнього процесу?

Наразі цьогоріч (2021/2022 навчальний рік) у пілотних школах НУШ заходить у базову середню освіту. З наступного року — в усі школи. Треба це правильно й системно зробити, щоби змінити підходи до освітнього процесу як такого. Адже НУШ насправді — це не просто «гратися» з дітьми, це інша освітня парадигма. І тут, крім усього, може стати на заваді нездатність частини вчителів змінюватися. Тому, коли говоримо про низькі результати ЗНО з історії, тут не обійшлося без учителя. Змушений констатувати, що частина колег не лише працює, як 10,15 чи 20 років тому і й не дуже прагне (може/хоче) змінюватися. Ну, і як казав мій дідусь, Ремезовський Григорій Маркович, який був серед першого випуску істфаку Луцького педінституту, вчитель історії, директор у кількох школах — учитель пенсійного віку не здатен зрозуміти дитину. Вміння вчасно піти — велике вміння. Якщо ми говоримо про іноземний досвід, то навряд чи можна якісно працювати вчителем 20, 30 чи навіть більше років поспіль, але це моя власна точка зору.

Як змінювати підходи? А чи всі мої колеги мають сторінки в Фейсбуці, акаунти у вайбері, телеграмі, воцапі, тік-току? А пробували працювати з дітьми через групи чи канал у телеграмі, використовуючи ментіметр, кахут, різні ґуґл-сервіси, зум чи інші застосунки? А діти в них вільно себе почувають. Приходиш на урок історії в 5 клас, а тобі кажуть — ми тут у кахуті створили опитування з домашнього завдання, можна провести? І ти займаєш у опитуванні перше місце, діти тоді кажуть: ну так не чесно, ви ж учитель...

Останнє, над чим міркую — спробувати готувати дітей до ЗНО через тік-ток. Але треба тепер освоїти програму відеомонтажу, благо, власна дитина має й світло, й мікрофон, і в тік-току вже давненько.

«ПОТРІБНО ПОВНІСТЮ ПЕРЕГЛЯДАТИ ПІДХІД ДО ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ»

Наталія ДОБРЯНСЬКА, консультантка Центру професійного розвитку педагогічних працівників м.Львова:

— Справді, результати ЗНО з історії і цього, і минулого року — не найкращі і змушують не лише вчителів, а й усіх причетних до освітнього процесу замислитися. Причин цього, на мою думку, — досить багато. А одна з ключових — невмотивованість учасників освітнього процесу. Я, практикуюча вчителька, помічаю, що нема загалом інтересу до навчання. І це стосується не лише історії — це стосується багатьох предметів.

У згаданій «Днем» статті йшлося про математику. На математику надається більше годин на вивчення, ніж на історію. Щодо предмета «Історія», то маємо одну годинку «Історії України». В 5 класі — пропедевтичний курс, дуже загальний. У 6 класі вивчаємо інтегрований курс «Історії України» мінімально. А далі маємо всього-на-всього один урок з «Історії України». Потім 8 — 9 класи — півтора. В 10 — 11 — як пощастить. Але от результату всі часто-густо хочуть такого, ніби на вивчення предмету є чотири — п’ять годин. Одначе практика показує, що тієї однієї годинки, навіть — півтори, на вивчення всієї історії України — замало. І це — одна з причин, чому маємо отакий, низький, результат.

Другий момент. Усе-таки окреме вивчення історії України і всесвітньої історії не сприяє тому, що діти загалом розуміються в історичних процесах. Як на мене, то один із варіантів, який допоміг би покращити ситуацію, це інтегровані курси, які практикуються зараз в 10 — 11 класах. Але аж ніяк не всі вчителі йдуть на таку інтеграцію, хоча, на мою думку, вона сприяла б розв’язанню проблеми, тому що, по-перше, збільшується кількість годин, по-друге, в учителя з’являється можливість розподіляти навчальний матеріал на власне бачення, тобто можна більше приділити уваги історії України, і діти тоді бачать, як розвивалися історичні процеси загалом. Коли предмети — не відірвані, це сприяє кращому розумінню і навіть, на мою думку, більшому зацікавленню.

Із мого досвіду, тим дітям, які прийшли в 10-й клас із напрацюваннями інтегрованого курсу, було набагато цікавіше, вони більш активно працювали і більше розуміли історичні процеси.

Наступний момент — сприйняття історії як набору дат і подій, які потрібно визубрити, і буде тобі щастя. Насправді — це неправильно, бо історія — це не набір дат і подій, це — не постаті, які треба запам’ятати, а процеси, які мають причини і наслідки. І часто-густо, власне, оці причинно-наслідкові зв’язки діти не можуть встановити.

Пояснення також у невмотивованості вчителя. Хоча загалом у вчителя є вибір, за якою навчальною програмою йти, як навчати.

Поганому складанню ЗНО з історії, безумовно, сприяли й складні технічні умови навчання. Два останні роки проблема була в тому, що вчилися ми абияк. Коли розпочався ковід, ніхто не знав, як організовувати цей процес. Другий рік теж технічно був не дуже якісним. Як правило, навчання відбувалося за принципом: дали домашнє завдання прочитати такий-то параграф, виконати таке-то завдання, і на цьому все закінчувалося. Часто-густо діти навіть не мали зворотного зв’язку від вчителя — як вони виконали це завдання, правильно чи неправильно? І це явно не сприяло тому, щоби підвищити зацікавленість до вивчення предмету. А навіть навпаки: діти, здебільшого, відбували «панщину», робили вигляд, що прочитали (можливо, хтось і прочитав). Але ж історія — це не просто прочитати. Це — обговорювати, розуміти і загалом — шукати якість спільні пояснення.

Слабенька матеріально-технічна база також спричинює проблеми. Що зазвичай маємо? Підручник. Можливо, вчителі переглядають якісь навчальні матеріали. Але дуже мало використовують різноманітного візуального контенту для того, щоби діти могли краще навчатися.

Проблема й з картографічними вміннями. Діти погано орієнтуються з мапою. Вчителі не приділяють достатньої уваги, власне, роботі з мапою. А якщо й приділяють, то це — стандартний метод, коли взяли контурну мапу, взяли атлас і «давайте перемалюємо». Сучасним дітям це — не цікаво. Це так не працює. Хоча, якщо давати цікавіші завдання, можливо, це й спрацювало б. Натомість, як на мене, потрібно залучати онлайн-мапи — їх є величезна кількість. Є ресурси, які дають змогу більш цікаво працювати. І, відповідно, діти, бавлячись (говорю відносно), запам’ятовують значно краще, коли бачать якісний візуальний контент. На превеликий жаль, багато вчителів не вміють працювати з цим контентом, не знають, де його шукати. Або ж не хочуть шукати. Тому й маємо ситуацію, коли вчитель не може або не хоче, і дитина не хоче.

Плюс — учителі часто-густо прив’язуються до виконання програми. Тобто в мене є сьогодні урок, я його виконую. А завтра приступаю до іншого. А коли діти звертаються з проханням пояснити, бо щось не зрозуміли, відповідь є така: «Прочитай сам(а) в підручнику». Це також не сприяє розвиткові інтересу — до будь-якого предмету, й історії — зокрема.

І ще такий момент: учні йдуть складати ЗНО з історії, аби здати. Коли питаю дітей, чому ти пішов складати історію, бо ж не знаєш її добре, то чую у відповідь: «Математики я ще більше не знаю. Тому й іду на історію. Ризикну». Таких дітей — доволі великий відсоток, бо мусять здати — поставлені в такі умови.

На підсумок зазначу, що потрібно повністю переглядати підхід до викладання історії, бо якщо не переглянемо, то матимемо ще гірший, сумніший результат. Бо «Історія України» — це базовий предмет, який має йти на рівні з українською мовою. Це те, що має знати кожна дитина, кожен громадянин. Я вже не кажу про патріота. Історія своєї держави має вивчатися на належному рівні. Цьому має сприяти й держава, даючи можливість якісно вивчати предмет — не за годинку на тиждень, а хоча би три години. Так, як дається, скажімо, на ту саму математику чи українську мову.  

«ХТО ХОЧЕ, ТОЙ ДОМАГАЄТЬСЯ РЕЗУЛЬТАТУ, ХТО НЕ ХОЧЕ —  НІ»

Володимир РАМАЗАН, учитель історії, Дніпро:

— Запитання для ЗНО були зовсім нескладні, я б сказав, що запитання простацькі. Кількість тих, хто набрав хороші бали, абсолютно нормальна. Хто хоче, той домагається результату, хто не хоче — ні. Абсолютно немає ніякої катастрофи. Я знаю, що ті учні, які у мене навчалися, кого я готував, менше ніж 180 балів не набрали.  Вони нормально вчилися, мали внутрішню мотивацію — це їм треба.

Так, останніми роками сталося багато всіляких змін, але сама програма ЗНО не змінилася з 2018 року. Три роки поспіль користувалися однією і тією ж програмою. Інструментарій той же. Треба знати дати, знати події, осіб і їх роль в історії, з цих осіб деяких треба знати візуально — є така вимога.

Можливо, свою роль грає те, що підходи до історії змінилися. Саме життя змінилося, цінності змінилися —  те, що раніше сприймалося, як належне, тепер під сумнівом або взагалі змінилося на діаметрально протилежне.  Одна річ — підручники десять років тому, інша — зараз. Навіть робота викладача стала непростою. Але здати учням ЗНО — це елементарно. Було пробне тестування, додаткове тестування. Я тричі переглянув запитання — вони чітко сформульовані. Впевнений, що за нормальної підготовки та твердої мотивації, скласти ці тести не так уже й складно.

Інна ЛИХОВИД, «День»; Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів; Вадим РИЖКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: