Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Епоха національного театру

У Львові буде меморіальна таблиця Мирону Кипріяну
7 грудня, 2020 - 19:52
ФОТО АВТОРКИ

Рішення про встановлення пам’ятної дошки на будинку №29 на вул. Вітовського, де жив головний художник  Львівського національного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, ухвалив виконавчий комітет Львівської міської ради.

Щоби характеризувати постать Мирона Володимировича Кипріяна (27 липня 1930 — 28 листопада 2019), напевно, замало сказати, що він був головним художником Театру Заньковецької та лауреатом кільканадцятьох найвідоміших премій у галузі мистецтва, в тім числі — Національної премії ім.Тараса Шевченка. Мирон Володимирович — ціла епоха не лише національного театру, а й усього мистецького життя Львова. Створив понад 350 сценографій, з них 200 — для Театру Заньковецької. Колись розповідав журналістові «Дня»: «Самому не віриться — це фантастика».

Початок творчої діяльності Мирона Володимировича припав на 1950-1960-ті роки. Театрознавці стверджують, що уже перші самостійні роботи Кипріяна в оформленні вистав («Кадри» Микитенка, «В пошуках радості» Розова, «Остання зупинка» Ремарка) засвідчили принципово новий підхід до природи сценографії: просторове вирішення звільнилося від ілюстративного натуралізму, натомість пропонувалися конструктивність, функціональна дійовість театрального простору. Йому пощастило працювати з метрами сцени — Борисом Тягном, Олексієм Ріпком, Сергієм Данченком, і результат цієї співпраці — довжелезний список талановитих постановок, котрі засвідчили існування окремого, неповторного стилю театральної сценографії Кипріяна.

За словами дослідниці творчості Кипріяна аспірантки Львівської академії мистецтв Оксани Шпакович, Мирон Володимирович був живописцем, музейником та публіцистом. Також був відомий екстраординарністю, яка проявлялася і у широті його мистецького мислення.

«Люди йшли дивитися на творчість Кипріяна, — говорить Оксана Шпакович. — І коли піднімалася завіса першої дії, вже лунали аплодисменти, тому що насправді оформлення Кипріяна було промовистим. Це була квінтесенція драматургії, була представлена головна думка, цілісний образ. Про це завжди говорять Алла Бабенко, Богдан Козак і Федір Стригун, які з ним працювали. І стверджують, що він підніс Театр Заньковецької на дуже високий рівень». 

Варто додати, що до роковин смерті Майстра сценографії у Національному музеї ім. Андрея Шептицького була організована масштабна виставка «Мирон Кипріян. Життя, проведене в театрі», і це — спільний проєкт НМЛ та Театру ім. Марії Заньковецької з нагоди 90-річчя від дня народження художника, про який можна було дізнатися на сайтах Національного музею, театру і у соцмережах цих інституцій. «День» також висвітлював цю подію (деталі — у публікації «Рекордсмен серед українських сценографів» від 20 жовтня 2020. — Т.К.).

Також у м. Винники, що неподалік Львова, де пройшло дитинство Мирона Кипріяна, упродовж листопада тривала виставка в одному із залів Історико-краєзнавчого музею, де були представлені ескізи художника до оформлення вистав Театру Заньковецької.

Ми живемо стільки, скільки про нас пам’ятають. 

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: 
Рубрика: