Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Людина інтелекту, совісті й добра

10 вересня — день народження Клари Пилипівни Гудзик
9 вересня, 2019 - 18:50

Автор цих рядків, як і всі інші, кому в «Дні» й поза його стінами випала честь знати блискучу журналістку нашої газети Клару Гудзик, із вдячністю зберігає добру, дорогоцінну пам’ять про цю незвичайну людину. Рідкісний ерудит, особистість надзвичайно відповідальна перед собою та колегами й друзями, Клара Пилипівна була водночас надзвичайно чуйною, скромною і, сказати б, «непоказною» — і це відчували всі, хто спілкувався з нею.

Постать пані Клари — переконливий доказ справедливості давньої істини: що більший масштаб людини, то скромніше, стриманіше вона поводиться. І це при тому, що ділянка роботи, за яку відповідала Клара Пилипівна у «Дні», була абсолютно унікальною: релігія (сучасна і в контексті минулих століть), культура, духовність (чому це, цікаво, декого так дратує саме це слово? Варто замислитись). Щонайменше, раз на тиждень, по п’ятницях, а в моменти важливих для України подій — і щодня, Клара Гудзик готувала для «Дня» блискучі колонки або розлогі аналітичні статті, в яких чітко, ясно, доступно (але в жодному разі не примітивно) «розкладала по полицях» для читачів «Дня»: що означає для України те чи інше рішення, та чи інша кампанія Московського патріархату; що перешкоджає омріяній єдності та соборності Українського православ’я (читаймо саме ці її статті зараз — дуже актуально); чим є світ Римо-Католицької церкви, якою є її роль в історії України і чого прагне сучасний Ватикан у світі взагалі, в Європі та Україні. Блискучою є серія статей пані Клари, присвячена Папі Римському Іванові Павлу ІІ. Одну із цих статей ми включили в цьогорічну книгу Бібліотеки газети «День»— «День вдячності». І це цілком природно.

Вона вміла вчитися в історії      — не просто неймовірно багато читала, дуже багато знала, щоденно працювала над собою (рідкісна нині риса), а сама прагнула вчитись, робити висновки з подій 100, 200, 500-річної давнини — так що це ставало важливим і зрозумілим для читача. Хто ще міг розповісти історію розколу до того єдиного світового християнства на Західну (римо-католицьку) та Східну (візантійсько-православну) церкви (а це — 1054 рік)        — причому розповісти в такий спосіб, що ставало абсолютно незаперечним: це подія, без розуміння якої ми не осягнемо зв’язок часів, без аналізу якої неможливо розібратися в тому, що «тут» і «тепер» відбувається в духовно-релігійному житті України. А її серія блискучих дописів, які присвячені надважливій темі: що таке «русский мир», що таке московське православ’я і як воно стало рабським знаряддям упокорення в руках московських самодержців-тиранів! А її стаття про Яна Гуса та подвиг великого чеха — читаєш, не відриваючись, з першого до останнього рядка... Її подорожні нариси з дивовижних куточків та країн світу... Все це можна знайти у книзі «Апокрифи Клари Гудзик», яка 14 років тому була видана в серії «Бібліотека газети «День».

Клара Пилипівна назавжди пішла у засвіти 9 січня 2011 року — за три роки до початку російсько-української війни. Можна бути впевненим, що вона, справді людина інтелекту, совісті й добра, знайшла б тоді єдино правильні слова, які б розвіяли облуду «русскомирской» пропаганди і донесли до читачів найвищі цінності українського світу.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ