Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Особливий діалог

Між відвідувачами й авторами виставки найкращих робіт Міжнародного фотоконкурсу всеукраїнської газети «День», яка триває в Луцьку
7 травня, 2019 - 19:07

...ПРО ТЕ, ЩО ЗМОЖЕ ОБ’ЄДНАТИ УКРАЇНЦІВ

...Вони зустрілися тут, у Луцьку: учні військового ліцею, чимало з яких стануть у майбутньому курсантами вищих військових закладів, солдатами та офіцерами української армії — і трохи старші за них хлопці, чоловіки, які стали героями знімків на фотовиставці газети «День». Військова тематика, тематика героїзму останніми роками є неодмінною частиною фотовиставки, яку за два тижні в бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки відвідало понад дві тисячі людей. Людям властиво хотіти бачити своїх героїв, бачити не лише жахіття, які приносить війна, а й тих, хто повертають іншим мирне небо над головою. Тих, хто звершують подвиги, і є прикладом для наслідування.

І тому учні Волинського обласного військового ліцею з посиленою військовою підготовкою імені Героїв Небесної Сотні — не випадкові люди на такій виставці. Зрозуміло, що з особливою увагою вони вдивлялися в фотознімки «воєнні». Привела їх на екскурсію на виставку Світлана КРЕСАК, методист бібліотеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Каже, що співпрацює з багатьма навчальними (і не лише) закладами міста, нещодавно зібрала багато слухачів своєї моновистави «Марія» за твором Тараса Шевченка. А в ліцеї давно просили порекомендувати саме такий патріотичний та пізнавальний захід, яким, на її думку, є фотовиставка газети «День».

«Я вже сама детально вивчила фотознімки, тому могла провести екскурсію для учнів ліцею, — каже вона. — Мені було боляче на душі, бо на знімках — війна, війна... Але це добре, коли душа щемить, бо часто ми звикаємо і до того, що ось — війна, а вона від нас далеко. А «День» якраз і нагадує про це, знімаючи плівочку байдужості з сердець. Бо ми починаємо думати. Хто ж розпочав ту війну? Чому вона триває досі? Хто за неї буде відповідати?.. Хто за цим стоїть і що я маю зробити, коли в моїй країні — війна?.. Кожна світлина — це окрема історія. Біля кожної можна довго розмірковувати. Вразили мене фотознімки військових. Думала: а чи все ми робимо, аби гідно їх шанувати? Чи всім, що потрібно, вони тепер забезпечені?..

І все ж найбільше роздумів у мене викликав знімок «Обніміться, брати мої...!» Тут бачимо владик Онуфрія і Філарета, що розходяться в різні боки, хоч зрозуміло, що хвилину тому стояли поруч. Що зможе об’єднати українців? Ми маємо розуміти, що ми вже на межі катастрофи. Але водночас потішили знімки дітей, ті світлі світлини, де сонце, квіти, усмішки... Це те ж життя, війна і мир ідуть поруч. Це велика робота, яку здійснює газета «День». Вона змушує людей думати. А думати сьогодні треба і треба».

«Після побаченого на фотовиставці «Дня» розумієш: треба жити за будь-яких обставин і перемагати будь-які труднощі», — написали вихованці військового ліцею в своєму відгуку.

...ПРО АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСВІДУ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО, старший викладач кафедри документознавства і музейної справи, заступник декана факультету історії, політології та національної безпеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— У рамках презентації фотовиставки газети «День» в університетській бібліотеці відбулась зустріч із Ларисою Івшиною, головним редактором, журналісткою. Слухати Ларису Олексіївну було, як завжди, цікаво — про що б вона не розповідала, а тем порушувалося багато. Політика, література, історія, відомі волиняни, відновлення пам’яток, Затурці, Липинський, Скоропадський... Можна довго перераховувати все те нове, що слухачі почули під час кількагодинної зустрічі, а час пролетів непомітно. Хотілося ще щось запитати, поговорити, але Лариса Івшина поспішала на ефір на телебаченні, завдяки якому її змогло почути більше волинян, і це добре, адже до розумних думок земляків слід прислухатись.

За рекомендацією багатьох читаючих знайомих волинян, придбала собі книгу «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського» і не пожалкувала. Вважаю, що книга є дуже актуальною сьогодні, бо все, що там описується, має прямий стосунок до сучасної України, і той сторічний досвід треба обов’язково врахувати сучасним політикам. Завдяки виданню по-новому вивчаю постать гетьмана Скоропадського. Його постать цікава й тому, що за рік до того, як стати «Його Світлістю Ясновельможним Паном Гетьманом Всієї України» в 1918 році, Павло Скоропадський у роки Першої світової війни, а саме в 1917 році, воював на Волині в районі села Угли (поблизу Ковеля). Наступними читачами цієї книги після мене стають мої батьки, бо через неналежне вивчення історії України в радянський час, постать Скоропадського їм мало знайома, тому дякую редакції газети «День» і за таку просвітницьку роботу в плані популяризації історії.

...ПРО ЗАПИТ НА РОЗУМНЕ ЧИТАННЯ

Марія ДАЦЮК, завідувач бібліотеки Луцької гімназії № 14 імені Василя Сухомлинського:

— Нещодавно про нашу гімназію місцевий телеканал зняв сюжет у рамках проекту «ТОП-школа». І починається він з того, що знімальну групу зустрічає директор і веде насамперед у бібліотеку. Так склалося, що всі гості нашої гімназії — а це й учасники різних семінарів, курсів і т.п. — починають своє знайомство з нею саме з бібліотеки. Книга цінується нашими вчителями, а отже, й учнями. І видання газети «День» тут на особливому рахунку. Ми маємо чимало книг, виданих «Днем», бо з року в рік меценати, міська рада купують ці книги для бібліотек навчальних закладів. Тому маємо власну бібліотечку «Дня», частина якої представлена на постійному стенді. Книги тут ми міняємо час від часу. Але не ховаємо їх далеко, бо і газету читають, матеріали з неї, з книг учителі та учні використовують на уроках, у підготовці до різних заходів. Такої інформації, яку тут почерпнеш, часто більше ніде і взяти. Та навіть мешканці нашого мікрорайону приходять і читають у нас книги, газету. Ми нікому їх не шкодуємо, хай розумне слово про нашу істинну історію поширюється.

Я двадцять років очолювала методичне об єднання шкільних бібліотекарів Луцька, тому знаю, що ця література активно запитувана в усіх школах. І цього року під час презентації Днів «Дня» в Луцьку ми знову отримали книжкові новинки газети. Отже, будемо мати нові відкриття і нових читачів.

Фотовиставка «Дня» триватиме в Луцьку (в бібліотеці СНУ ім.Л.Українки за адресою: вул. Винниченка, 30А) до 17 травня. Вхід — вільний. Кожен охочий зможе не лише оглянути 150 найкращих світлин міжнародного фотоконкурсу, а й проголосувати за ту, що найбільше вразила.

ВРАЖЕННЯ

«ЦЕ СПРАВДІ ТЕ, ЩО ПОТРІБНО УКРАЇНІ»

Соломія НИКОЛАЄВИЧ, студентка СНУ ім. Лесі Українки, випускниця ЛШЖ «Дня»-2018:

— Я відвідувала цю виставку ще в жовтні в Києві, майже одразу після урочистого відкриття. Залишений відбиток — це щось надто потужне — він не піддається опису.

Сьогодні фотовиставка сприймалася зовсім інакше. І не лише в емоційному контексті, а й із мистецького боку. Враховуючи те, що я сама займаюся фотографією, це дало мені змогу майже повною мірою відчути той особливий діалог, який має бути присутній між автором і глядачем.

До того ж було, як ніколи, приємно бачити роботи знову, тим паче в рідному Луцьку. Тепер і Волинь може отримати свою дозу «вітамінів гармонійного розвитку».

Очевидно, тут спостерігається жива історія — наше минуле, наше теперішнє, наше майбутнє. Все вдало зазнімковано — хіба не дивовижно?

Це надзвичайно важлива подія для волинян, для мене зокрема, бо вона дає унікальну можливість бачити й усвідомлювати, хто ми, українці, є й куди ми йдемо.

Пані Івшина влучно зазначила, що ця фотовиставка, наче своєрідне об’єднання нації. Це справді так. Це справді те, що потрібно Україні.

«УКРАЇНЦІ РУХАЮТЬСЯ ВПЕРЕД — ХОЧА ДУЖЕ-ДУЖЕ ПОВІЛЬНО — АЛЕ ТАКИ ВПЕРЕД»

Арнфінн ФОРНЕСС, керівник Центру норвезької мови й культури в СНУ ім. Лесі Українки:

— Моє загальне враження було жахливим, жахливим, жахливим — та все ж таки я відчував надію.

Це неймовірні світлини, але в той самий час це ніби задокументована печаль нашого часу.

Нещодавно я ще раз мав змогу подивитися на фотографії. На відкритті було занадто багато людей, і мене щось збивало кілька раз. Зараз я мав потрібний мені час для вдумливішого споглядання. Я зміг ближче їх побачити. І варто зазначити, що вони не ощасливили мене...

Однією з найбільш вражаючих фотографій я вважаю «Надзусилля» Анни Чапали, гран-прі конкурсу 2017 року. Мені ця світлина говорить «Ти можеш завдати мені серйозних проблем, але я залишуся незламним. Те, що ти бачиш у мені — дух України».

Загалом я провів в Україні п’ять років і фотовиставка уособлює все те, що я думаю про Україну. Я сказав би, що це лякає. Вперше побував тут 14 років тому і відтоді я зауважив, що українці рухаються вперед — хоча дуже-дуже повільно — але таки вперед. То ж усе ще є надія для України — цієї гордої країни з фантастичною історією.

Наталія МАЛІМОН, «День», Соломія НИКОЛАЄВИЧ, Луцьк. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments