Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги...
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф

Про нелітературне майбутнє літератури у шкільних програмах

17 лютого, 2021 - 19:21
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Вітчизняна освіта вже не перший рік перебуває у зоні високої турбулентності. Реформи, започатковані під орудою ексміністерки освіти Лілії Гриневич, були закроєні масштабними, послідовними і радикальними. Чимало є її апологетів, але і не менше критиків. Досі лунають голоси про доцільність 12-річної освіти, про переваги і недоліки НУШ та й ще чимало драстичних тем періодично дискутуються.

Найбільш проблемними, як на мене, є кілька: стан шкільних підручників, зміст шкільних програм, а віднедавна ще й питання освітніх стандартів і нових освітніх програм 5-9 класів. Адже, нагадаю, що незабаром першопрохідці НУШ закінчать початкову школу і перейдуть у гімназію, де потрібно продовжувати освітню траэкторію НУШ у 5-9 класах. А для цього етапу потрібно було підготувати новий освітній стандарт і нові освітні програми для гімназій.

Готувала проєкти цих документів робоча група при МОН, на фінансування якої було виділено багатомільйонні кошти міжнародного гранту. Про усі перипетії підготовки держстандарту переповідати не варто, хоча б з огляду на те, що багато обговорювали, дискутували, але далеко не в усіх питаннях досягалося консенсусне рішення, не усі домовленості дотримувалися, хоча до обговорення були залучені авторитетні фахівці з Академії наук України, Академії педнаук, науковці з провідних університетів, учителі-практики. 

Найбільш показовою щодо ігнорування думки фахівців, експертного середовища, вчителів-практиків із багатолітнім стажем, стала мовно-освітня галузь. Це, коли «зліпили» докупи українську мову, українську літературу, зарубіжну літературу в один інтегрований курс.  На українську мову виділяється 4 години тижневого навантаження, а на літератури (!!!!) українську і зарубіжну — 3,5 години (у порівнянні з чинними програмами також зменшили кількість годин на вивчення літератур). І передбачається, що директор школи, з огляду на шкільну автономність, буде на власний розсуд розподіляти години на ці навчальні дисципліни.

Спрогнозувати не складно, як у якомусь селищі, містечку чи місті, де більше російських філологів чи російськомовних батьків, буде обрано шлях найменшого опору і найбільшого комфорту — усі години на зарубіжну (себто російську), а українська література — як в часи валуєвих чи щербицьких-маланчуків — на задвірки.

Наразі це питання активно відстоюють літературознавці, які вважають солідарно, що потрібно по-перше: зберегти українську літературу як окремий предмет і зарубіжну — як окремий предмет; по-друге: пропорційно розподілити години на кожну дисципліну. Така ж позиція, до речі, й Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАНУ, що задекларовано академіком Миколою Жулинським, а також професором Михайлом Наєнком. Поруч із тим, є ще третій важливий аспект — чому література має бути повноцінною в школі і поза школою — це формування мислення і уяви, це проживання історичного, культурного, приватного досвіду, формування критичного мислення і національної ідентичності. Через читання літератури ми отримуємо стільки знань і досвіду, що жодна енциклопедія і ментор не подужають.

Пишу цей матеріал з розумінням наслідків, створеного псевдоосвітянами і псевдореформаторами при МОН, дефіциту на художню літературу в школі. Адже замість того, щоб шукати шляхи оригінального та цікавого донесення до школярів краси, енергетики художнього слова, його під різними соусами нищать. І пригадалося з класики, з  Тараса  Шевченка:

«Ну щоб здавалося слова....

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, — ожива,

Як їх почує! Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!»

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України, доктор філологічних наук, професор
Газета: 
Рубрика: