...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Олександр Биковець, священник

Про радість пізнання...

Міністр освіти і науки Лілія Гриневич розповіла учасникам Літньої школи журналістики «Дня», які трансформації чекають на українську освіту
4 серпня, 2016 - 19:51
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Нинішнє покоління молоді дуже відрізняється від своїх ровесників із минулого століття у плані сприйняття інформації та швидкості ознайомлення з нею. І роль школи, освіти, вчителя має змінюватися суголосно цьому явищу. Тому візит до Літньої школи журналістики «Дня» міністра освіти і науки України, давнього друга «Дня» Лілії Гриневич став надзвичайно важливим.

«Школа перестає бути єдиним місцем здобуття знань. Колись діти йшли до школи за знаннями, а зараз вони в трирічному віці прекрасно володіють планшетом і можуть краще на ньому все знайти, ніж їхні батьки, — запевняє Лілія Михайлівна. — І батьки, і вчителі часто нарікали, що навчальні програми, запроваджені за часів міністра Дмитра Табачника, перевантажують дітей та містять забагато теоретичної інформації. В результаті, якщо діти колись втрачали інтерес до навчання у восьмому класі, то зараз це відбувається у третьому».

Тож зараз у Міністерстві освіти і науки — гаряча пора. Один за одним проходять семінари та обговорення реформ в освіті, тільки-но підбили підсумки вступної кампанії, що цього року мала кілька нововведень. «Дню» Лілія Гриневич розповіла, які трансформації чекають на українську освіту в найближчі кілька років, яка роль вчителя у формуванні успішного учня і як підготувати суспільство до амбітних завдань, що поставлені.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«БАГАТО НАШИХ ПРОБЛЕМ ВІД ТОГО, ЩО МИ ЕКОНОМИМО НА КЛЮЧОВИХ РЕЧАХ»

Христина ПЕТРЕНКО, Одеський національний університет імені I.I. Мечникова:

— Ліліє Михайлівно, як ви оцінюєте роботу механізмів вступної кампанії, впроваджених цього року? Зокрема, виключно електронне подання заяв до вишів?

Лілія ГРИНЕВИЧ:

— Позитив електронного подання — те, що ви перебуваєте вдома, вам не треба стояти під пекучим сонцем у довгій черзі впродовж багатьох годин. Під час попередніх вступних кампаній люди навіть непритомніли, бо це відбувається якраз у розпал літа. Також цього року всі дані було зведено у таку систему розподілу місць, що повністю виключає суб’єктивний фактор.

На початку вступної кампанії були технічні проблеми, які потім розв’язали. Справа у тім, що всі абітурієнти захотіли подати документи у перші дні кампанії. Через це система «зависала», ці перші кілька днів було складно, але проблеми вирішили, підключивши додатковий сервер та посиливши роз’яснювальну роботу.

Х. П.: — Ви були серед тих, хто впроваджував систему зовнішнього незалежного оцінювання в Україні. Як прокоментуєте ситуацію з порушенням справи проти колишнього директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука?

Л. Г. — Я не вірю в те, що Ігор Лікарчук причетний до зміни результатів у базі даних ЗНО. Сподіваюся, що всі звинувачення, висунуті проти нього, будуть зняті у суді. З попередніх повідомлень прокуратури, було змінено близько сотні результатів тестування, і це, можливо, здійснили працівники ІТ-відділу, які мали безпосередній доступ до бази. Чого це нас навчило? База має бути захищеною, будь-яке втручання необхідно виявити. У тому випадку база не мала належного захисту, і ми вже це виправили. Результати цьогорічного тестування захищені від такого втручання.

Мені здається, що багато наших проблем від того, що ми постійно економимо, недофінансовуємо ключові речі. Адже встановлення якісної системи захисту доволі дороге, і цього не зробили вчасно через брак коштів.

Інший фактор, теж пов’язаний з економією коштів, — заробітні плати в УЦОЯО. Якщо програмісти отримували там зарплату на рівні 2-3 тисяч гривень, це було ніби спонукання до зловживань. Зараз зарплату програмістам підняли, але для цього знадобився такий гіркий урок.

Виходить, що ми маємо високу планку очікувань, даємо великі суспільні завдання, але не хочемо фінансувати. І це завжди ставить під ризик суспільно-значимі системи. Тому моя позиція стосовно ситуації із ЗНО, з якою я звернулася до Генеральної прокуратури, — щоб вони були надзвичайно виваженими у своїх звинуваченнях. Винні мають бути покарані. Проте, коли звинувачують велику групу людей і озвучують необґрунтовані закиди, це може підірвати довіру до ЗНО.

«УВАГА ДО ВЧИТЕЛЯ Є ТІЛЬКИ В РИТОРИЦІ»

Лариса IВШИНА:

— Нам потрібно зміцнювати культ знань, культ освіти! Мені здається, що це дуже нездорова тенденція, коли всі очікують, кого заарештують. Ліліє Михайлівно, що ми маємо зробити, щоб підняти авторитет українського вчителя?

Л. Г.: — Почну з головного: сьогодні у нас іде вихолощення кадрів, які захоплені освітою. Тобто в нас недостатньо молодих людей, для яких професія вчителя є природовідповідною — адже для цього треба мати талант і бажання. Саме такі люди часто не потрапляють в цю професію, тому що розуміють, наскільки будуть обмежені у ресурсах.

Якщо спостерігати за дітьми з хорошими результатами ЗНО, то педагогіка для них, як «запасний майданчик». У нас немає належного притоку молодих зацікавлених фахівців у освіту. А ті, хто кращі й працюють на великому ентузіазмі, стають все старшими і старшими. Це — одна площина цієї кризи. 

Інша площина — увага до вчителя є тільки в риториці. Час від часу, у свята, чиновники багато говорять про вчителів, цитують Івана Франка. Така — «Ода вчителю», однак ця «ода» — в лапках, бо слова не підтверджуються вчительською зарплатою. У тарифній сітці, за якою ми платимо всім бюджетникам, є розряди — з 1 по 20. Так от, вчитель вищої категорії, який є найкращим, позиціонується по зарплаті на 12-му розряді. А асистент викладача у вищій школі — на 16-му. На мою думку, і там, і там — нижча зарплата, ніж має бути, але для вчителя це взагалі дуже мало. І зараз ми, попри скрутну ситуацію, плануємо хоча б трохи просунути вчителя вище по тарифній сітці. До речі, нашу позицію з цього питання ми висловили в законопроекті «Про освіту», який зараз чекає розгляду у Верховній Раді.

Також є проблема «споживацького» ставлення до вчителя. З колишньої системи освіти я б хотіла відродити повагу родини до вчителя. Колись було неписане правило, що батьки в присутності дитини не мають права погано говорити про вчителя. І навіть якщо вчитель допустив помилку, вони з’ясовують цю ситуацію саме з ним. На жаль, це правило зараз втрачене. Також і медіа мають робити свою справу, розповідати про кращих вчителів.

До речі, ми зараз працюємо над проектом з короткими відеоуроками для вчителів, які покажуть нові методи викладання. У нас є вчителі, які вміють дарувати радість пізнання дітям. Моє завдання — зробити так, щоб цю радість пізнання змогла отримати кожна українська дитина.

Оскільки ми маємо 17,5 тисячі шкіл, де працює майже півмільйона педагогічних працівників, це — проект на десятиліття. Тому, окрім бажання, необхідна політична тяглість у реформі освіти. Така реформа не здійснюється за один рік, а в нас змінюються уряди, парламенти, міністри... В деяких країнах, наприклад, у Канаді, політичні сили укладають угоду про те, що ухвалюється реформа освіти, яка триває при будь-яких політичних конфігураціях. Забезпечити таку тяглість для нас дуже важливо.

ПРО «СОВІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ»

Анна ГОЛIШЕВСЬКА, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— Восени 2016 року має запрацювати Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Якими будуть його першочергові завдання?

Л. Г.: — Коли ми в Законі «Про вищу освіту» описували цю структуру, нашою ідеєю було сформувати незалежний орган, який буде совістю вищої освіти. Тобто він має незалежно оцінювати якість вищої освіти, займатися акредитацією освітніх програм, атестацією кадрів. Наприклад, в агентстві має діяти комітет з питань етики, який розглядатиме питання, пов’язані з плагіатом і недобросовісним отриманням наукових ступенів і вчених звань.

Але у нас були труднощі із запуском Нацагентства. Як відомо, воно мало запрацювати ще минулого року, однак лише тепер затверджено весь пакет документів, щоб воно почало діяти. НАЗЯВО — колегіальний орган, який має виробити прозорі процедури та чіткі критерії акредитації та атестації, щоб не залежати від думки тих, хто лобіює певні вищі навчальні заклади. Ми розуміємо, що в агентство прийшли люди з системи, які знають, як вона працює. І зараз ми залучаємо міжнародних експертів, щоб вони допомогли виписати такі прозорі процедури, щоб незалежно від того, яка людина заходить в систему, ці процедури змушували її працювати чесно, а якщо вона порушить критерії, система її викине. Тому в перший рік роботи агентства, принаймні до кінця цього календарного року, у нас буде активне напрацювання документів і таких процедур.

Оксана КОВАЛЬ, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— В інтерв’ю газеті «День» ви зазначали, що деякі викладачі, трапляється, проводять антидержавну агітацію на уроках, і тому варто затвердити обов’язки українського вчителя. На тлі нещодавнього скандалу з викладачами кількох українських вишів, які вирушили на конференцію до Криму, як просувається це питання?

Л. Г.: — Я вже звернулася до керівництва цих закладів, щоб вони зробили відповідні адміністративні висновки. Здебільшого ці люди будуть звільнені. Чинне законодавство поки не дає нам повністю ефективних інструментів, бо ми зіткнулися з цією проблемою тільки в останні роки. Я вважаю, що ми повинні розвинути законодавство і отримати такі інструменти. 

Як міністр освіти і науки, я звертаюся також до СБУ та Генеральної прокуратури, щоб вони оцінили ситуацію, що склалася, зокрема щодо відвідування Криму цими викладачами, і щоб вони запропонували нам, як далі розвивати українське законодавство, щоб за такі прояви антидержавної позиції та зневаги до територіальної цілісності країни була належна відповідальність. Адже коли такі люди їдуть на конференцію, яка легітимізує анексію Криму, вони своєю присутністю також визнають анексію легітимною. Це означає, що вони не поважають конституційно затверджений державний устрій України і тому не можуть працювати в нашій системі освіти. Моя позиція як міністра освіти є такою, але вона має бути більш чітко обґрунтованою українським законодавством.

Ми прекрасно розуміємо, що держава-агресор буде інспірувати і спеціально заохочувати подібні заходи для легітимізації анексії Криму, і коли туди їхатимуть українські громадяни, це фактично буде продовженням захоплення півострова. Ми маємо чітку позицію і будемо співпрацювати з СБУ, бо в посадовій інструкції вчителя є положення про те, що він зобов’язаний виховувати у дітей повагу до національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою. Але яка відповідальність за порушення цього припису — не виписано, тож нам треба попрацювати над цим питанням з відповідними органами.

«У ШКІЛЬНІЙ ПРОГРАМІ Є БАГАТО ЗАЙВИХ РЕЧЕЙ»

Оксана ВОЙТКО, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— Молодша школа вже з 1 вересня цього року почне вести навчання за оновленими програмами. Батьки-активісти підтримують цю ідею, але наскільки самі вчителі готові до такої новації? Як за такий короткий термін вдасться реалізувати такий масштабний задум?

Л. Г.: — Зараз ми говоримо тільки про програми початкової школи, при цьому вони не будуть змінені абсолютно. Сьогодні ми працюємо в межах чинного  Державного стандарту, підручники не змінилися. У програмах є багато зайвих речей, інформації, яка не відповідає віковим особливостям дітей, забагато теорії. Деякі тексти для читання надзвичайно застарілі, нудні й нецікаві дітям, їх можна замінити на цікавіші. Десь є занадто затеоретизовані визначення, які заважають сприймати матеріал. Десь на фізкультурі, малюванні, музиці маємо чимало теоретичної інформації, замість того, щоб діти рухалися, співали, творили...

Ми збалансували все це відповідно до вікових особливостей дітей. Чи будуть готові вчителі? — це дуже хороше питання. В серпні, перед початком навчального року, відбуваються вчительські конференції. На них ми хочемо зацікавити усіх вчителів початкової школи і зосередити їхню увагу до цих програм, щоб вони зрозуміли, що саме оновлюється, щоб вони цим пройнялися і перенесли у практику. Також ми плануємо на платформі EdEra впродовж року викладати для вчителів нові навчальні матеріали, які вони зможуть використовувати. Це будуть короткі відеоуроки про нові методики більш компетентного навчання.

Серед вчителів завжди є надзвичайно активна частина, «провідники», і є інертна група, якій нічого не хочеться. Наше завдання — підштовхнути якомога більше вчителів до змін, до бажання працювати цікавіше і головне — в інтересах дітей.

«ПРОБЛЕМУ ІЗ ЗАКЛАДАМИ ПРОФТЕХОСВІТИ СИСТЕМНО ВИРІШИМО 2017 РОКУ»

Ольга КУДЕРЯВЕЦЬ, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— Навесні багато обговорювали ситуацію із закладами профтехосвіти, які опинилися під загрозою закриття. За вашими прогнозами, яким буде новий навчальний рік для цих закладів?

Л. Г.: — Нагадаю, що у рамках децентралізації повноваження з фінансування закладів профтехосвіти передали місцевим бюджетам. При цьому, на мою думку, припустилися двох помилок. Перша полягає в тому, що передали повноваження на міста обласного значення, які мають абсолютно різну дохідну частину. Наприклад, такі великі міста, як Львів, Дніпро чи Харків, мають великі надходження. А маленькі міста, де немає промисловості й невелика кількість населення, мають невеликі доходи. І професійно-технічні заклади у малих містах взагалі опинилися без фінансування. Друга помилка — закладам профтехосвіти не надали підтримки з державного бюджету у вигляді освітньої субвенції. Але в таких закладах вже вчаться діти після дев’ятого класу, тобто вони ще здобувають загальної середньої освіти. А на всіх дітей, які навчаються в школі, в Україні повинна надаватися освітня субвенція. 

Що ми робимо зараз? По-перше, з нового бюджетного року ми спробуємо виправити ситуацію так, щоб усі професійно-технічні навчальні заклади фінансувалися на обласному рівні. Також їм нададуть освітню субвенцію. Але цим закладам ще треба дожити до 2017 року. І зараз уряд, коли бачить, що якісь місцеві бюджети не мають доходів, щоб профінансувати професійно-технічні заклади, додає туди гроші. Декілька тижнів тому на засіданні уряду ми ухвалили рішення про виділення 98 мільйонів гривень містам обласного значення, у яких видатки на професійно-технічну освіту становлять понад 20% видаткової частини бюджету. Поки що будемо підтримувати тих, кому складно, а з 2017 року вирішимо цю проблему системно.

А. Г.: — Уряд виділив 170 мільйонів гривень на створення в кожній області шкіл-хабів. Як просувається створення таких закладів?

Л. Г.: — Наразі створено 139 нових опорних шкіл, або як їх ще називають hub-schools, школи-хаби. Це та інформація, яку ми отримали від місцевих органів влади. Насправді уряд виділив 200 мільйонів гривень на обладнання цих шкіл і 600 мільйонів гривень — на шкільні автобуси. Місцеві органи самоврядування мали докласти свої гроші до цієї частини і закупити обладнання і автобуси. Зараз ці закупівлі тривають.

Опорна школа — заклад, куди звозитимуть дітей старшого віку з інших населених пунктів. Тому що найбільша проблема отримання якісної освіти в нас існує на рівні базової і старшої школи у малокомплектних сільських навчальних закладах. Є початкові школи, які мають бути якнайближче до місця проживання дитини. Це можуть бути маленькі початкові школи, але вони мають бути філіями опорних шкіл. В самі ж опорні школи дітей старшого віку з різних населених пунктів мають підвозити шкільними автобусами. В опорних школах мають бути більш кваліфіковані кадри, краще обладнання, кращі умови навчання — щоб діти могли отримувати якісну освіту.

На сьогодні за результатами ЗНО діти з сільських територій мають у десять разів менші шанси отримати хороші результати тестування з іноземної мови порівняно з міськими  абітурієнтами. Така соціальна нерівність неприпустима у середній освіті, адже вона обов’язкова за Конституцією та необхідно гарантувати рівний доступ до неї. Ми маємо це подолати, і це можна зробити через такі опорні школи.

«12-РІЧКА МАЄ СЕНС ІЗ НОВИМИ МЕТОДАМИ ВИКЛАДАННЯ І НОВИМ ЗМІСТОМ НАВЧАННЯ»

А. Г.: — Ви говорили про запровадження 12-річної системи освіти. Ця ідея викликає чимало суперечок у суспільстві. Як підготувати людей до сприйняття такої системи?

Л. Г: — Коли свого часу вже йшлося про перехід до 12-річної школи, прийшов Табачник (Дмитро Табачник, державний діяч, зокрема одіозний міністр освіти часів президентства Віктора Януковича. — «День») і повернув 11-річну систему. З чим це було пов’язано? По-перше, 12-річна школа потребувала додаткових видатків із бюджету. Тоді прийняли дуже просте рішення: давайте не будемо фінансувати, повернемось до 11-річки. Хоча в той час не було війни і була краща фінансово-економічна ситуація. Але суспільству це сподобалося, бо не було закладено оновлених результатів 12-річної системи освіти. Фактично, виглядало так, ніби той зміст навчання, який був, просто розтягується на 12 років. І ніхто не розумів, яку нову додану вартість отримають діти, якщо навчатимуться ще рік у середній школі.

Ми ж ставимо перед собою завдання змінити українську школу та пояснити ці зміни, в тому числі зміни тривалості навчання. Концепція нової української школи, яку ми розробляємо, буде документом нестандартного жанру. Ми спробували в ній виписати популярною мовою ідеї Закону «Про освіту», який лежить в парламенті. Ми хочемо так пояснити, якою має бути нова українська школа, щоб це зрозуміли всі. Адже читати закон складно, а для нас важливо, щоб із його положеннями ознайомилися батьки, вчителі, журналісти і зрозуміли, чим відрізняється 12-річна нова українська школа від нинішньої, крім ще одного року навчання.

12-річка має сенс тільки тоді, коли у ній будуть новий зміст навчання і нові методи викладання, орієнтовані на формування компетентностей — це уміння спілкуватися державною та іноземними мовами, математична грамотність як вміння застосувати математичні моделі для вирішення практичних життєвих завдань, уміння критично мислити та працювати в команді, підприємливість і фінансова грамотність.

Нам треба, щоб наші громадяни, коли ми увійдемо до Європейського Союзу, були конкурентоспроможними і володіли компетентностями, якими володіє молодь в інших країнах ЄС. Нам часто кажуть, що у нас прекрасна система освіти, а наші діти, які виїжджають за кордон, стають там дуже успішними. Але виїжджає незначний відсоток найкращих, які вчилися у спеціалізованих школах, тобто в системі елітарної освіти, тоді як будують Україну всі. У багатьох країнах з високим рівнем розвитку і життя людей метою є побудова суспільства освіченого загалу, коли більшість має хорошу освіту і володіє названими компетентностями. Щоб українська школа навчала знань, умінь і ставлень, необхідних людині в ХХІ столітті, нам потрібна більша тривалість навчання, у яку ми могли б вкласти все необхідне. Повна загальна середня освіта в Європі здобувається не менше 12 років. Тому коли ми будуємо таку нову українську школу, ми перебуваємо в європейському тренді, у тренді сучасного суспільства.

КНИЖКИ «ДНЯ» ПОВЕРТАЮТЬ УКРАЇНСЬКУ САМОСВІДОМІСТЬ

Марина СНIЖИНСЬКА, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Книжки, які випускає «День», є інтелектуальною літературою, яку варто мати в кожному університеті. Чи можливо це якось реалізувати?

Л. Г.: — Держава не може закупити на всі університети бібліотеку «Дня». Сьогодні виші мають спецкошти, які самі заробляють. І це — позиція університету, академічної спільноти: чи вона закуповує певні книжки в свою бібліотеку, чи ні. Університету в межах автономії ніхто не може диктувати, як формувати свою бібліотеку. Однак рекомендувати книжки «Дня» я можу. Як міністр я часто пропагую цю літературу і вважаю, що це доробок, де зосереджено те, що повинна знати кожна людина з вищою освітою.

Наявність «Дня» — один із маячків того, наскільки критично університет аналізує простір засобів масової інформації і того, що у нас є на ринку книговидання важливе для розбудови державницької платформи в Україні. Адже «День» повертає українську самосвідомість.

Дмитро БАЙДА, Національний університет «Острозька академія»:

— Цього року «День» відзначає 20-річчя. Ви давно знайомі з проектами видання. Що можете сказати про «День» загалом — з його великим деревом проектів?

Л. Г.: — Діяльність у владі складна, на тебе тисне багато обставин. І для мене читати газету «День» — це звіряти орієнтири, бо коли я відчуваю, що в мене щось збивається у цьому сенсі, мені допомагає відновлюватися саме ця газета. Це покладає певну відповідальність і на видання — йдеться про те, яким воно має бути, щоб втримати цю планку. До речі, я знаю багатьох людей, для яких газета «День» є джерелом аналітичної інформації.

Окрім здійснення місії просвітництва, «День» дуже цікавий за форматом: є фотовиставка «Дня», глянець «Маршрут №1», бібліотека, електронна версія, багато інших ініціатив. Хто ще в українському медіа-просторі має таку широку палітру донесення інформації? Тож хочеться, щоб простір «Дня» розширювався і його читачів більшало. Бо з людьми, які входять у це коло спілкування, легше будувати Україну.

Нагадаємо, цього року Літня школа журналістики відбувалася за підтримки Центру інформації та документації НАТО.

Оксана ВОЙТКО, Ольга КУДЕРЯВЕЦЬ, Літня школа журналістики «Дня»-2016
Газета: 
Рубрика: