Врятуймо мову — мова врятує нас!
Юрій Іллєнко, кінорежисер, сценарист, актор, оператор, продюсер, Народний артист України 1987 року

Той, що бачить Світло

У Львові виставкою вшанували пам’ять фотомитця Василя Пилип’юка
12 січня, 2018 - 11:37

Експозицію «Той, що бачить Світло» відкрили 10 січня, у день народження Майстра, у його галереї на вул. Стецька, 3а.

Василю Васильовичу – 68. Було б.

Маса людей, оберемки червоних і жовтих троянд, велике фото митця при вході, з котрого він  дивиться тобі просто в очі, вітринка з відзнаками і дипломами п. Василя, книжки із серії «Постаті», ілюстровані п. Пилип'юком, і фото-фото-фото...

В експозиції – 92 роботи майстрів з цілої України на вшанування життя і праці Василя Пилип’юка (10 січня 1950 – 18 листопада 2017) – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України, президента видавничого підприємства «Світло й Тінь», головного редактора журналу «Світло й Тінь», члена Національної спілки журналістів, члена президії та правління Національної спілки фотохудожників, заступника президента Світового об'єднання фотографів українців, професора Львівської академії мистецтв. 

«Світлини для виставки ми збирали упродовж місяця, – розповів «Дню» син митця Володимир, теж фотограф. – Це була ідея голови Спілки фотохудожників Львівщини Володимира Дубаса. І, звичайно, ми, родина, з великим задоволенням прийняли цей задум, бо, власне, 10 січня, коли татко народився, хотіли увічнити його пам'ять саме фотовиставкою, котра відобразить всі етапи його творчого життя». 

Вечір розпочали хвилиною мовчання. «Те, що ми сьогодні зібралися тут, говорить про те, що з нами, нехай лише на фотографіях, – дуже достойна людина, яка стовідсотково залишила свій слід в житті», – зазначив, зокрема, голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка.

Склали пошану митцеві й представники міської гілки влади. «Коли зайшов сюди і  подивився фотографії, пригадав останню зустріч з Василем Пилип’юком – в Академії сухопутних військ. Мене тоді вразила величезна енергія Майстра, яка, зрештою, відображала стиль його життя… Я бачив, як пан Василь щойно був на балконі, щоби зняти гарну, велику панорамну світлину, а вже через мить він був серед військових і прикидав, як передати ту емоцію...», – сказав заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко, додавши, що в цьому – сутність Пилип’юка.

«Ми з Василем і його родиною – давні друзі, – розповідає народний артист України, скрипаль і педагог Артур Микитка. – Упродовж кількох десятиліть разом відзначали всі дати. Я був свідком його зростання у Львові. І передовсім маю сказати, що він був фантастичною людиною – великого серця, великої душі. Він був великим українцем. Споглядаючи через час на все, що він зробив, говорю собі, що він висвітлював події в цілому світі. Ніколи цим не хвалився. Але завжди хвалив Україну. Останнім часом Василь більше робив кар’єру на науковій ниві. Навіть став почесним професором нашої академії. І ми з ним на кафедрі камерного ансамблю і квартету Львівської музичної академії, яку я очолював, здійснили кілька проектів.  Зокрема, робили презентацію його альбому до 200-річчя Шевченка. Страшно жаль мені, що Василя вже нема. Такі люди не повинні відходити так рано».

«Коли народився Василь Пилип’юк, а народився він у часі між Різдвом Христовим, Василем і Водосвяттям, я вже мав 13 років, – говорить професор, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення Франкового університету Василь Лизанчук. –  І от у міркуваннях над виставкою праць про Василя Пилип’юка думаю про те, що в той період, коли Василь народився, вже спадала національно-визвольна боротьба українських повстанців, але любов до України, дух український жив. Бо жив вічно. І ось у 1960 – 1970-ті роки Василь пізнавав, наскільки це можна було за радянських часів, історію України – для того, щоби знайти своє місце в житті. І от коли Українська держава відновилася, я відчував постійно, як Василь потужно працював над втіленням своїх ідей щодо створення позитивного образу України – і в Україні, і за її межами, як він поєднував історію, звичаї, традиції, культуру, природу в якесь органічне ціле, щоби показати безсмертність українського духу, української людини, української нації, української культури, української мови. Це для мене є найважливішим. І сьогодні я також хочу сказати про те, його мистецька, його журналістська позиція, його позиція як фотопубліциста була цілком присвячена служінню Україні. Тобто Василь свій талант, котрий отримав від своїх батьків з веління Господа Бога, присвятив утвердженню української національної соборної демократичної України. Оце є найважливіше».

«Це особлива постать, яка, фактично, сформувала себе сама, – вважає етнолог, історик, академік НАН України, професор, директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк. – І це для нашої молоді мала би бути дуже добра прикмета. Бо не всього не навчиш… Але коли ти працюєш, коли ти йдеш крок за кроком, тоді тобі просторяться і час, і події, й історія, і культура.  Мені здається, що Василеві так багато вдалося тому, що він завжди біг. А біг тому, що хотів усе встигнути, бо багато бачив. І хотів усе це гарно зафіксувати, і, що важливо, – не тільки для свого покоління. Назавжди! Я називаю його роботи не фотографіями, а полотнами, тому що вони величні. Всі його постаті, зображені на світлинах,  – величні. Причому це не залежить він фаху людини. Тобто не має значення, хто ця людина – медик, поет, учений, чи займається іншими справами. Василь завжди хотів у людині побачити красиве. Я щасливий, що знав Василя. Ми тривалий час товаришували, часто разом подорожували… У нього багато було планів… І дуже мені шкода, що він себе не шанував – надто багато працював. Досі не вірю, що Василя вже немає…»

У галереї цього дня яблуку не було де впасти… Дві виставкові зали не  вмістили й половини охочих віддати шану Василеві Пилип'юку. Люди юрмилися у холі, коридорчику-передпокої та навіть на вулиці, очікуючи своєї черги, аби оглянути світлини пам'яті Майстра. Серед присутніх колеги-фотохудожники світлої пам'яті Василя Пилип'юка – Володимир Дубас, Йосип  Марухняк, Олег Огородник, Олександр Мазуренко… Також – професорсько-викладацький склад Львівської академії мистецтв, Академії друкарства, Львівського університету ім. Івана Франка, Львівської політехніки, Медичного університету… А ще – члени Львівського осередку Національної спілки журналістів та працівники Львівської обласної телерадіокомпанії.  Всіх навіть і не назвеш…

Експозиція «Той, що бачить Світло» у галереї Пилип'юка чинна упродовж двох тижнів.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото Романа БАЛУКА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments