Костел святих Петра і Павла, розташований у самому серці старого Луцька, є кафедральним собором місцевої громади римо-католиків і пам’яткою національного значення. Споруді понад 400 років, її віруючим повернули лише у 1991 році, після Другої світової війни тут розташовувався склад будматеріалів, підземелля служили овочесховищем, а згодом тут облаштували музей атеїзму. Фахівці стверджують, що підземелля під костелом - одні з найцікавіших у Європі, принаймні це казали Олегу Виноградову, який понад 40 років був хранителем підземель, науковці з Кракова. Журналіст і краєзнавець Валерій Мельник пригадує, як ще дитиною в сімдесятих роках минулого століття побував у цих підземеллях, лазити у них була одним із занять місцевої дітвори… Підземелля у старому Луцьку є не тільки під костелом. Все старе місто порізане підземними ходами, під кожним будинком був свій підвал. Відомо про два ходи із середньовічного замку, один з яких вів у поле, а інший – до річки Стир. «В одному з підземель під сусіднім з костелом будинків відшукали… ящик горілки виробництва початку двадцятого століття. Опісля, будучи вже журналістом, я запитував відомого археолога Михайла Кучінка, що робили з такими знахідками? Він усміхнувся і сказав, що, звісно, просто могли випити». Проте загалом відомо про шикарні підземелля під кірхою, де до її будівництва у 1906 році стояв монастир кармелітів. Є вони під колишнім монастирем домініканців, відкриті крипти під приміщенням Луцького братства і так далі. Але ті, котрі під костелом, найбільші і найбільш досліджені, відомо про три їх яруси, хоча наразі відкрито лише два.
Олег Виноградов – один із лучан, які у 80-х роках минулого століття створили клуб «Ентузіаст» і почали досліджувати та розчищати підземелля старого Луцька. Зокрема і костельні. Робилося це за першого директора історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», створеного у 1985 році, Віктора Іржицького. За життя Виноградова, який був просто слюсарем-ремонтником за фахом, та краєзнавцем за покликанням, я не раз зустрічалася. Пригадую, йому все життя доводилося боротися, аби підземелля не закрили... Тут є підземна церква, підземний колодязь, гробниця дружини луцького коменданта Магдалини Тализіної, тюремна камера, заплутані галереї, і, звичайно, живуть і привиди. Колись під час одного з інтерв’ю ми з Виноградовим пили чай у його робочому «кабінеті» – галереї на початку підземель. І я запитала, чи не водяться тут привиди. «А ось один за вами стоїть» – наче жартома відповів Олег Олексійович. Посміялися. А вдома виявила, що на диктофоні записаний лише голос Виноградова, мого просто нема...
Після тривалої перерви у підземелля знову відкрили двері. Відбулося відкриття оновленої експозиції та інформаційної таблиці, що присвячена пам'яті Олега Виноградова. Доступними для огляду стали нові галереї, встановлено східці та поручні, облаштували виставку, присвячену священнослужителям Луцької дієцезії. Облаштовано сучасне освітлення, яке в розмірі 350 тисяч гривень профінансувала Волинська обласна рада. Оновленням підземель опікувався державний заповідник «Старий Луцьк», студенти Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та служителі римо-католицького костелу.

Віктор ЧУХРАЙ, фотохудожник і краєзнавець, розказує, як потрапив у ще не відкритті підземелля під костелом у 1985 році. «Було темно, я не мав навіть ліхтарика. Присвічував спалахом фотоапарата. Ми пробиралися вперед, і в якийсь момент під ногами почало щось хрустіти. Присвітили – то людські кістки! Тут чимало було поховань. Бачили крипти з захороненнями. І ось так, просто під ногами, перемішані кістки… Такі культові споруди зазвичай служили місцем захоронення для священнослужителів, монахів, жертводавців, багатих міщан, відомо, що у Другу світову в цих підземеллях ховалися і сотні лучан. Тому, виступаючи на відкритті оновленої експозиції, я говорив про те, що ми повинні пам’ятати, яке це місце, що це місце останнього спочинку людей, це не просто туристична атракція. Мертві хочуть спокою. Тому ми повинні, буваючи тут, молитися за їхні душі, шанувати їхню пам’ять».







