Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Як не вистрелити собі в ногу?

«День запропонував суспільству варіанти історичного перенавчання, в тому числі і для держслужбовців. Але це досі не стало державною політикою», — Ігор СЮНДЮКОВ
1 квітня, 2021 - 19:44
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Не дивлячись на сім років війни, коли «русский мир» став ідеологічним знаряддям, за яким пішли російські танки, в Україні, судячи з усього, є багато людей, які не розрізняють — що таке «русский», а що таке «руський». Слова дещо схожі, але вони мають абсолютно різне смислове і історичне навантаження. І найгірше, коли про це не знають ті, хто пише закони.

У Верховній Раді України нещодавно був зареєстрований проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів щодо засудження ідеології «руського міра»». Його ініціаторами виступили депутати від фракції «Слуга народу» Олег Дунда і Олександр Аліксійчук.

«Однією із серйозних загроз регіональній і глобальній безпеці є російський екстремізм, теоретично обґрунтований в ідеології «руського міра», яка в практичному контексті втілюється в правовій системі сучасної Росії, в її внутрішній і зовнішній політиці. Передусім йде мова про задекларовану Росією мету «збирання земель» та захисту російськомовних не залежно від територіальності, повернення Росії статусу «наддержави» та створення із сучасної Росії держави-цивілізації з великою місією. При цьому, цією місією виправдовуються будь-які злочини, навіть цинічні вбивства та тероризму», — йдеться в пояснювальній записці до законопроєкту.

Книга «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди» з Бібліотеки газети «День» вийшла в довоєнні часи, у 2011 році. Ідея появи і загальна редакція цієї книги належить головній редакторці газети «День» Ларисі Івшиній, яка ще 10 років тому наголошувала: «Для того, щоб так глибоко «пірнути», треба було пройти необхідні етапи підготовки до» занурення». Перший підхід до теми відчуженої української історії ми зробили ще в книзі із компромісною назвою «Дві Русі», що вийшла майже десятиліття тому... З одного боку, «Сила м’якого знака» випереджає час, з іншого — вона дуже вчасна на фоні крупних політичних процесів, які відбуваються на пострадянському просторі. Вони підштовхують українців до пошуку опори саме в нашій історії. Її могутність дає нам абсолютно інший вимір, в якому ми не лише конкурентноздатні, але й дуже цікаві — і для Росії, і для Європи, і для самих себе. Жити в своїй історії — ознака здоров’я будь-якої нації. А для українців наша історія — щеплення гідністю, що вимагатиме адекватної поведінки в повсякденному житті» / Фото Руслана КАНЮКИ / «День»

Проєктом пропонується визнати в Україні ідеологію «руського міра» спорідненою формою націонал-соціалізму (нацизму), та засудити як тоталітарну, ксенофобську ідеологію, яка несумісна з основоположними правами і свободами людини і громадянина та несе загрозу національній безпеці держави. Також проєктом пропонується надати право Раді національної безпеки та оборони України припиняти діяльність юридичних осіб, політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації в разі пропаганди, фінансової, адміністративної, іншої ресурсної підтримки ідеології «руського міру».   

Скажете — так все ж правильно, давно потрібно було це зробити. Правильно, але не зовсім, тому що без розуміння різниці в поняттях, можна вистрілити собі в ногу. Те, про що пишуть народні депутати вірно називати «русский мир» (російською), або «русскій мір» (українськими літерами). А «руський» має геть інше значення, до якого сучасна Росія має опосередковане відношення. І це автори законопроєкту, як і всі держслужбовці, повинні знати. Благо для цього вже є достатньо інформації, але щоб її дізнатися, потрібно потрудитися.

По-перше, потрібно вивчити своє минуле, а по-друге, знати що Кремль краде історію. «Коли агресивна імперія (а насамперед її керівництво) відчуває брак, а правду кажучи, просто відсутність власної ідентичності — це велика проблема. І для імперії, і для її сусідів (передовсім найближчих, але не тільки). Бо такий стан справ означає, що така держава, її населення, незважаючи на амбіції вселенського масштабу, не може дати самій собі чесну відповідь на нібито «просте», але винятково важливе запитання: «А хто ми є? Звідки родом? Яким є наше історичне коріння?», — пише редактор відділу «Історія і «Я» газети «День» Ігор Сюндюков («День», №34 за 24 лютого 2020 р.). ... Тут важливо підкреслити, що видання «Дня», а особливо фундаментальна праця «Сила м’якого знака» (2011 рік), між іншим, відома і в Росії, дуже чітко розставляють усі потрібні «крапки над і» — Заліська, Володимирська, згодом Московська Русь, що стала 1721 року «Росією» (це вони так себе назвали, насправді суть книги «Сила м’якого знака» якраз у тому, що Росія — не Русь, ані політично, ані духовно й ментально) — це все молодша гілка Києво-Руської держави (імперії), яка відокремилась від Києва значно пізніше і за специфічних обставин. У «Силі м’якого знака», як і інших книгах Бібліотеки газети «День», ми запропонували суспільству варіанти історичного перенавчання, в тому числі і для держслужбовців. Але, на жаль, це досі не стало державною політикою».


«Руський» чи «русскій»?!

Народні депутати мають бути розсудливими патріотами і пам’ятати про справжнє минуле України-Руси

Володимир ГУЛА, журналіст

Аргументуємо, як не писати оригінал слова «русский» з помилкою і чому важливо адекватно передавати його суть у законодавстві. Називати речі своїми іменами.

На офіційному вебпорталі Верховної Ради є два законопроекти за номерами реєстрації 5258 і 5259 від 17.03.2021 р.: «Про внесення змін до деяких законів України щодо засудження ідеології «руського міра», «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення кримінальної відповідальності за пропаганду ідеології «руського міра».

Чому досі на восьмому році російсько-української гібридної війни (з локальною військовою конфронтацією) неадекватно вимовляємо і пишемо назву націоналістично-шовіністичної концепції - «русский мир»? Фашистський термін «Blitzkriеg» вживають як «блітцкріг» з поясненням в тексті змісту цього словосполучення. За аналогією логічно передавати українськими літерами «русскій мір» (з двома «сс») або дослівно - «російський світ». Точно так, як від часу запровадження в обіг геополітичної концепції, це роблять науковці, журналісти, політики в англійськомовних виданнях - «russkiy mir» і далі «Russian world». Адже у нас так люблять орієнтуватися на lingua franca - мову міжнародного спілкування.

Що є фундаментальним стрижнем «русского мира»? «Русский язык» - російська мова (не руська чи русинська). Як тут не згадати слова секретаря Ради національної безпеки та оборони України Олексія Данілова про те, що Росія «захищає» не росіян, а російськомовних. Де закінчується Росія? Згідно «русского міра» там, де проживає компактно населення, яке спілкується нею. Хіба «руський» і «російський» однакові поняття? Ні. Як Русь і Росія. Чи може Русь-Україна стати Росією? Ні. Чи поважає «русскій мір» окремішність руської мови (староукраїнської) і пов’язані з нею історію та культуру України-Руси (за істориком М. Грушевським)? Жодним чином. Мусимо дотримуватися власних смислів і не плутати «руський світ» з «русскім міром».

Україна має право гордитися тим, що у перших століттях нової ери з її території розпочалися потоки праслов’ян у трьох географічних напрямках Європи. А згодом завдяки виокремленню мов виникли слов’янські нації. Українська разом з білоруською має найтісніший зв’язок з мовою, якою послуговувалися племена Руси.

Хіба сучасна літературна російська мова не об’єднує в однісінькому слові «русский» Русь і Росію як цілісність? Очевидно. Москві було і далі є кардинально невигідно розрізняти і знаходити у джерелах власної лексики інше питоме слово – носія теми Руси. Бо тоді Росія позбавляє себе «монополізації» Руси. Інші два «легітимні чада» Руси виходять на сцену, жартома кажучи, зі своїми правами на корені власних ідентичностей. Йдеться про об’єктивну і не шовіністичну історію Руси княжих часів від Закарпаття, історичних Перемишля, Холма (міста у Польщі) до Чернігова... Насправді в російському мовознавстві це слово було і писалося до церковного розколу в XVІІ ст. не з подвійними літерами «сс». Перші два видання лінгвіста Владіміра Даля у 1863 і 1880-82 рр. вимагали написання «руський» з одним «с» у «Толковом словаре живаго великорускаго язика». В. Даль: «Встарь писали Правда Руская».

Президент Литовської Республіки Ґітанас Науседа мав знаменитий виступ українською в Парламенті у Києві 19 березня. За давньої Литви, до якої входили міста Руси і землі до Чорного моря, руська мова була офіційною і визнавалася достойною. Завдяки і цьому факту говоримо про Литовсько-Руську державу. А як тоді грамотно перекласти «руська мова» англійською чи згадану назву країни? Тут маємо варіанти - «Rusian, Ruthenian language». Підтвердженням цьому є переклад англійською «білоруська мова» - «Belarusian language». Досить переконатися у пошуковій системі Google з цього приводу. Коли народні депутати України не виправлять своєї грубої помилки написання агресивної концепції, то цим створять ділему для професійних перекладачів у тій же Литві, інших країнах. Орієнтуватися тоді їм на варіант готового перекладу «Russian world» (тобто «російський світ» з англ. на укр.) чи російський оригінал - «русский мир»? Бо переклад слів – це завжди взаємовідповідник одного і того ж змісту. Ми ж не маємо права в Україні перекладати «руський» на російську як «русский»! Бо тоді питання: кому належить Київ від його заснування варягами?

Складовою цього «русского міра» є «Русская православная церковь», котра чомусь у нас на письмі і усно не «Російська», а «Руська православна церква» з центром в Москві. Англійський переклад орієнтується на оригінал з Московського патріархату і видає «Russian Orthodox Church». До цього часу немає в Україні власного стандарту перекладу «руський». Тому далі пишуть згідно імперської чи радянської традиції «русский» замість «руськый» (з літерою ы). Українські перекладачі та політики мусять брати до уваги цей принциповий момент, бо він виходить на різні площини минулого і сучасного в стосунках з РФ. За існування Новгородської Руси не було російської нації. Тому в рамках практичних кроків теорії «русского мира» навпроти Кремля в 2016 р. встановлено грандіозний пам’ятник князеві Володимиру, якого пропагують як російського володаря і лідера. Хіба сподобається офіційній Москві коли в Україні російською буде писатися «руськый князь» через «ы» ?

Ретроспектива імперської Росії, Радянського Союзу, сучасний багатогранний націоналізм – рушійні пружини «русского мира». Путінський режим руйнує державні кордони України, планує інкорпорувати Білорусь. Концепція має генезу геополітичну. І Русь тут звучить як легкий «сентиментальний камуфляж». Застосовуються багатомірні методи експансії, включно зі зброєю.

У цьому ключі спадає на думку книга ультранаціоналіста А. Дугіна «Украина: моя война. Геополитический дневник». В нещодавньому інтерв’ю теоретик, який під санкціями США, сказав: «Я считал, что Советский Союз – это временное название для Российской империи». Для нього російський народ - це «историческая общность судьбы». І коли в людстві щось було правильним  ? !), на його переконання, - «как наша церковь и наш русский народ, - так это должно восстать и воспрянуть в финальной катастрофе, битве». Він вважає, що євразійська так звана формула «російської ідеї» є включенням до себе «разных этносов и конфессий, которые отождествляют свою судьбу с нами». Президента Путіна і Дугіна з «русского мира» єднають слова про те, що «Россия может быть либо великой, либо никакой». Для Путіна розпад СРСР – це втрата для Росії. У 2014 році він запалив на телекамеру цинічну свічку в церкві за вбитих за «Новоросію» військових в ході спецоперації РФ «русская весна» («російська весна»). Наприкінці січня 2021 р. в ОРДЛО відбувся шовіністичний форум «Русский Донбасс», де презентували доктрину з тією ж назвою. Було б повним нонсенсом перекладати перше слово цього шовіністичного маніфесту з м’яким знаком.

До Верховної Ради заносять Пересопницьке Євангеліє у день інаугурації новообраного Президента. Ця визначна пам’ятка 1556-1561 років написана руською і найбільш близькою до мови тогочасних русинів (українців). То ж побажаємо народним депутатам бути розсудливими патріотами і пам’ятати про справді руський світ минулого своєї України-Руси. В Законах України писати термін або лише мовою оригіналу, або передавати його точно так українською, як це пишуть англійською. Таким чином знімається недоречна контроверсійність.

 

 

Володимир ГУЛА
Газета: 
Рубрика: