Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

«Задумувалися над кожною фотографією…»

Про що «говорять» відвідувачам найкращі роботи ХХІІІ Міжнародного конкурсу «Дня»
26 січня, 2022 - 16:58
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Приїхати до Києва із Чернівецької області на один день і піти куди? Правильно, на Фотовиставку «Дня» в Український дім, де можна відчути «пульс» усієї країни, в різних її куточках. Саме так зробив студент-першокурсник Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Ярослав КУЗЕНКО й анітрохи не пошкодував. «Ця виставка узагальнила й відтворила в пам’яті все, що відбувалося в нашій країні за ці два роки. Основні теми — коронавірус, війна і політика. Але, попри це, була ще безліч яскравих моментів, які вкраплені на цій виставці — радість дітей, людей поважного віку, об’єднання поколінь. Усе це є в житті нашої країни, попри всі трагедії. Попри велику кількість смертей, є багато позитивного. Найбільше мене вразила серія «Цілісність» Зої Шу, — поділився він враженнями від побаченого. — Ми сьогодні на один день приїхали із Чернівецької області в Київ, побачили інформацію про виставку у Фейсбуці й вирішили побувати на ній. Дуже цікаво!»

«Мені й моїм друзям дуже сподобалася виставка. Вона на нас вплинула емоційно, коли переглядали, ми задумувалися над кожною фотографією, який сенс цієї світлини, що вона хоче показати. Бажаємо вам творчого натхнення…» — це вже запис у книзі відгуків виставки, який зробив Роман ХАРЧУК із Бердичева. А ось що написала Руслана ІЛЬЧЕНКО: «Вражаюча фотовиставка! Оскільки я фотограф-початківець, надихнулася побаченими світлинами і зробила висновок, що світ навколо нас прекрасний! P.S. Особливо крізь призму об’єктива».

«Скажу чесно: намагаюся уникати тем, які пов'язані з війною, я зараз просто не готова до сумних емоцій та переживань. Натомість мені дуже сподобалося, як підмічають українські фотожурналісти іронію та гумор повсякденності. Тобто якісь непостановочні побутові сценки, частіше це вулична фотографія. Це мене найбільше зачепило», — поділилася з «Днем» юна ВАЛЕРІЯ, котра навчається у виші на географа, водночас встигає працювати і захоплюється малюванням.

«Низький уклін за емоції, почуття, людяність… За увесь людський спектр переживань, якого зараз так бракує. Особисто великий уклін Ларисі Івшиній — як Людині й Жінці, звичайно, і як головному редактору», — це відгук іншої відвідувачки Людмили ТАЛАНОВОЇ.

Світлини «Дня» викликають дуже різні емоції й роздуми. Приємно, що наші відвідувачі охоче діляться ними. Запрошуємо і вас до цієї розмови.

«Є ПРИВІД ПИШАТИСЯ ЯК ФОТОМАЙСТРАМИ, ТАК І ТИМИ, ХТО ЇМ ДОПОМАГАЄ»

Павло КОВАЛЬОВ, журналіст, автор «Дня» (до 2015 року), гід, історик:

— Мені здається, що тут були відібрані найбільш зворушливі фото. Звичайно, є як соціальні теми, пов’язані з нашим трагічним сьогоденням, так і чудові суто пейзажні замальовки. По-перше, відзначу дуже високий рівень майстрів-фотографів, які представили свої роботи і їх відібрало журі на цю виставку. А по-друге, дуже добре, що в нас не уникають важких тем і вони представлені широкому загалу. Я тут бачу, звичайно, тему війни і травм, пов’язаних з нею, а також тему ковіду. Дуже багато гарних фото, якось складно поставити комусь окремі «лайки». Ставити чомусь трагічному ніби не хочеться, а якимсь умовним котикам на тлі інших світлин здається таким собі ескапізмом від реальності. Але мене дійсно радує, що в нас є чудові фотомитці, які знайшли себе, і газета «День» допомагає їм у цьому. Тішить також, що так само є багато зацікавлених людей, які дають призи, як-от, до прикладу, компанія «Орнамент-тур», яка мені знайома, й інші. Тобто справді є інтерес, я бачу соціально відповідальний бізнес, який нагороджує фото.

Такі конкурси й виставки потрібно проводити. «День» залишається єдиним із наших великих ЗМІ, хто цим займається. Вони можуть видатися комусь консервативними, але саме через такі конкурси люди можуть побачити те, що «зайде» в душу через насправді професійні роботи. Тому, вважаю, є привід пишатися як фотомайстрами, так і тими, хто їм допомагає.

«ТРЕБА ЗАКЛИКАТИ ЛЮДЕЙ ПРИЙТИ НА ЦЮ ВИСТАВКУ»

Льоля ФІЛІМОНОВА, киянка:

— Тут у нас і мирний час, і воєнний, і де ж та межа? Ось тут ми ямки заливаємо на дорозі, а поруч бійці в окопах, а там матері, котрі шукають синів, які пропали безвісти… Тут наше життя і все, що нас об’єднує. Як у хорошій цитаті В’ячеслава Чорновола: «Не розумію самого змісту «захід» — «схід». Ми — єдина держава, єдиний народ зі спільною долею. Думати потрібно про державу, а не висловлювати один одному претензії». Треба закликати людей прийти на цю виставку. Вона цікава. А щодо найкращого фото — з одного боку, хочеться віддати голос за кожну роботу про війну, адже фотографи поїхали і зняли це все, але так само є якісь сюжети мирного часу, що «чіпляють».

«ЛІТОПИС НАШОГО ЖИТТЯ»

Ольга АНДРІЯШИК, киянка:

— Я не вперше на вашій фотовиставці. Газета «День» робить дуже велику роботу, це такий літопис нашого життя. На жаль, історія не має слова «якби». Вражає ціла панорама світлин, присвячених Євгенові Кириловичу. Я згадую про «канівську четвірку» і ту канівську зраду. Якби тоді сталося інакше, може, сьогодні інакшим було б наше життя...

Також вражає ретроспекція найкращих фото за всі роки — дивлюся на наших можновладців, багатьох знаю особисто, багатьох уже і немає, знаю їхню роль у нашій історії і також думаю: чому? Що ми думали, коли обирали тих чи інших? Що думали вони, ті, хто йшли у владу?

Але мусимо бути оптимістами. Коли дивлюся на серію світлин Зої Шу «Цілісність», згадую документальний фільм «Життя після 16.30». Його герой Олександр Терещенко, «кіборг» Донецького аеропорту, у котрого після тяжкого поранення було пошкоджене око, втратив праву руку та кисть лівої, але він такий великий оптиміст та життєлюб, з такою вірою в наше майбутнє, що дай нам Боже всім такого! Я думаю, ми переможемо. Але нам треба вчитися, треба знати свою історію, щоб не наступати знову на ті «історичні граблі». Щоб наші герої були нашим знаменом, а не нашою панахидою.

Дуже шаную вашу газету і люблю. Коли мій син був на сході, ви мені передавали на схід і п’ятничний номер, і книжкові випуски, і я купувала в школу Бібліотеку газети «День». Велику справу робите.

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»

«КВІНТЕСЕНЦІЯ ЖИТТЯ УКРАЇНИ»

Світлана БЛАГОДЄТЄЛЄВА-ВОВК, координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт», голова Ради ГО «Точка росту: освіта і наука»:

- Під час пандемії не часто трапляються події, які варто особисто відвідати. Для мене фотовиставка газети «День» в Українському домі саме така, оскільки містить відповіді на хвилюючі питання долі країни. Кураторам експозиції вдалося передати квінтесенцію життя України, вихопивши із потоку дійсності миттєвості вчинків та подій, які визначають її сучасність і майбутнє. Вони різні – від патетичних, таких як святкування 30-ї річниці Незалежності, і до глибоко інтимних – шрамів на тілі захисників від ворожих куль і снарядів.


ФОТО Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

Коли стикаєшся сам на сам із зафіксованими проявами надзвичайних емоцій? дзеркальні нейрони спрацьовують на впізнавання і співчуття. Тому глядача накриває емоційне цунамі радості та болю, гордості та вразливості, вдячності і суму, захоплення і невпевненості. А після осмислення зображень ти усвідомлюєш зміст власного існування у вирі великих і малих історій, невід’ємність власного «Я» від сукупного буття народу. Найбільше вразили фотографії українців, які боролися і пішли. Це – лікарі і воїни, які протистояли пандемії та російській навалі. Неможливо повірити, що їх нема серед нас. У залах виставки панує відчуття, що вони поряд. І цей розрив між тим, що є і має бути, породжує колосальний внутрішній дисонанс, який долається виключно вірою у немарність жертв.


ФОТО Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«ВІДЧУТТЯ ВЕЛИКОГО І СУЧАСНОГО»

Михайло МАРКІВ, учасник і призер ХХІІІ Міжнародного фотоконкурсу «Дня»:

– Щороку намагаюся брати участь у фотовиставці газети «День».  Це як підсумок пройденого та прожитого. Мене не цікавлять  матеріальні нагороди чи схвальні відгуки.  Просто я давно визначився – знімаю виключно для себе та для сучасників. Фотовиставка дає відчуття чогось великого, важливого і актуального. Тут демонструють роботи моїх колег.  Через карантин я рідко їх бачу. Але всі вони роблять важливу роботу. Часом невдячну, часом небезпечну, але таку вкрай потрібну. Реально на  виставках «Дня» можна видавати ілюстровану версію історії  нашої країни.  В неділю приходив в Український дім з синами. Їм було цікаво. Раніше, як вони були менші, вони чекали на мене біля виходу, поки я оглядав світлини. В цей раз вже було  все навпаки – вже я їх чекав, поки вони оглядали виставку. Людей було небагато  через карантин. А на стінах вирувало людське море історії та емоцій.  Дякую Ларисі Івшиній та колективу редакції за виконану роботу. Спонсорам і меценатам, що підтримують молоді таланти. Робота не припиняється ні на мить. Це так важливо, коли військові, медики чи журналісти чітко і якісно  роблять свою роботу. Політикам би брати з них приклад.

Підготували Інна ЛИХОВИД, Микола ТИМЧЕНКО, «День»

СВІТ У ФОТОМИТІ

Марія ГЕРАСИМЕНКО, студентка І курсу Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Цьогорічну Міжнародну фотовиставку всеукраїнська газета «День» приурочила до свого 25-річчя. Це традиційний річний підсумок фотоконкурсу, який шановане видання регулярно проводить уже понад 20 літ.


ФОТО Бориса КОРПУСЕНКА

Вибрані найкращі 300 світлин відтворюють знакові миті року, що минув. У всіх його проявах.   

  На світлині – лише мить одного життя... Зібравши їх у сотнях проявів, у сотнях пар очей, у сотнях людських доль, фотоекспозиція розповідає значно більше і красномовніше, ніж затяжні повчальні розмови. Секунда болю, секунда сміху, секундний погляд, секунда самотності...  На пласкому фото – цілий світ, його незміряна глибина і неозора далечінь. Світлини зорять у душу,  надихають,  зривають з очей пелену.

Один погляд міцно засів у мені. Погляд нашого воїна-захисника: ані тіні відчаю чи страху –  рішучість і сила лицаря, спокійна океанічна міць, яка виколихує перемогу.

… Степи, будівлі, малеча, лікарі й бабуся, що невимовно тихо кричала. Поглядом… Світлина,.. ні, картина «Самота» викликає моторошний холод. Життя, дароване людині, щоб радіти і ділитися радістю з іншими, тут віє безпросвітною пусткою. 

Цю фотовиставку створили справді велемудрі, талановиті і небайдужі українці. Не декларативні патріоти, а ті кому направду неоднаково «як Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні. її, окраденую, збудять».  І не дивно, що й цьогорічне свято відкриття фотовиставки зібрало в Українському домі добірне товариство відомих людей – політиків, громадських діячів, журналістів, митців.  Істинних друзів і шанувальників газети «День», яка чверть віку підтримує і поширює в суспільстві світло, Мудрості та Істини. І це не може не вражати! 

     … Кожен, хто побував на відкритті цієї виставки мимоволі обирав свою найкращу світлину. До душі і серця. Я обрала фото «Титан»  авторства Юлії Кредо: воїн із виразним поглядом, з палючим знаком війни на лиці і протезом замість руки. У цій лицарській поставі, у цьому виді, у глибіні погляду – все сутнісне. Все те, що є Незнищенністю Нації, яку так точно визначив зачинатель нової української літератури: «Любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат».

Це – мій герой. І, сподіваюся, не лише мій...

 

Фотовиставка «Дня» відкрита до 6 лютого 2022 року в Українському домі (вул. Хрещатик, 2). Вхід вільний за умови наявності «зеленого» COVID-сертифіката або ж негативного результату ПЛР- чи експрес-тесту, зробленого не пізніше ніж за 72 години. Виставка працює з 11.00 до 18.00. Тут ви також можете придбати книги нашої Бібліотеки й оформити передплату на «свій» «День»!

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Газета: 
Рубрика: